WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Інститут поліції: минуле і сучасне в соціологічній інтерпретації - Реферат

Інститут поліції: минуле і сучасне в соціологічній інтерпретації - Реферат

те, що досить рано з'являються різнітипізації щодо змісту поліцейської діяльності, попередньо відбувався процес хабітулізації, тобто узвичаєння дій з охорони громадського порядку, розшуку злочинців, розслідування карних справ тощо. Так, за часів Київської Русі існували такі традиції як "головництво", "заклик", "звід", "гоніння по сліду". Частково вони відображені в Руській правді. У ст. 3-5 ми знаходимо, що вбивці називалися "головниками", а покарання - "головництво". Існувала норма, згідно якої князя за його провинність можна було карати волостю, а звичайну людину - смертю, або "на голову". Головник міг запропонувати постраждалій родині викуп, відступного, бо кримінальний злочин у ті часи ще не стає виключно державною компетенцією і міг дорівнювати цивільному делікту. Звідси пішла назва "уголовне право". За етимологією цей термін - український, а не російський, але в сучасній мові в Україні вживається поняття "кримінальне право", а в Росії - "уголовне право". Хоча і не всі з цим погоджуються. Професор Коржанський М. Й. відстоює саме термін "уголовне право", мотивуючи це так: "ми маємо свою, київсько-руську назву… - уголовне право, і нам зовсім не потрібна чужа назва - кримінальне право" [7, с. 4].
Сутність "заклику" полягала в тому, що у випадках викрадання коня, зброї чи одежі або пропажі холопа потерпілий оголошував, "закликав" про це на торжищі, в людних місцях. Другим характерним засобом розшуку злочинця був "звід". Це, власне, була процедура розшукування особи, звинуваченої у злочині, шляхом "зводин" різних людей (прототип очної ставки). "Гоніння сліду" полягало в переслідуванні злодія по його слідах. В "Руській правді" зазначалося, що загальні правила проведення розшуку визначав князь. Пізніше, вже в ХVII ст. "гоніння сліду" перетворилося на "шляхування коней", а "заклик" - на "обволання" (від слова "волати", тобто кричати - про подію неодноразово проголошувалося на ярмарках і в інших місцях). В документах цього часу зустрічається поняття "трусу", тобто обшуку. Попереднє слідство включало опитування свідків, огляд речових доказів і місця злочину. Отже, інституту поліції як такого ще не було, але склалися узвичаєні форми діяльності з охорони порядку та боротьби зі злочинністю. Власне це й були ті підвалини, на яких рано чи пізно мусив постати повноцінний інститут.
За часів Речі Посполитої, ще до 1647-1648 рр. поліцейські функції зосереджувалися у воєводствах, повітах, каштелянствах та староствах. Король, сейм звертався до цих установ з вимогами розшуку злочинців і наведення порядку. Частіше за інших кримінальними справами доводилося займатися возному повітового (земського) суду. Саме цей посадовець виїздив до місця пригоди, опитував свідків, збирав докази, документував збитки тощо.
У феодальну епоху поліцейські функції перебирали на себе володарі маєтків, шляхта, управителі. Там, де діяв полковий устрій, підтримка порядку, розслідування злочинів покладалися на полковників, сотників і козацьку старшину. Підтримувала порядок і Запорізька Січ. Так, обов'язком довбиша був розшук (разом з січовиками) так званих харцизів, гультяїв, гайдамаків, які грабували купецькі каравани. Нарешті, в містах магдебурзького права поліцейські функції виконував війт - голова лави (судового органу магістрату). Він же очолював варту, яка стежила за порядком вдень і вночі, відповідав за додержання правил торгівлі та протипожежної безпеки у місті. У Львові вже з початку XVI ст. діяла нічна варта. В цей період в Україні поліцейські функції зосереджувалися скоріше на різних рівнях місцевого самоуправління. Незважаючи на великий "організаційний плюралізм" можна вважати, що до середини XVIII ст. в Україні склалися перші протоінституційні форми поліції.
Етап широкої легітимізації інституту поліції припадає на ХІХ ст., коли в усіх провідних країнах видаються державні законодавчі акти, що визначають завдання поліцейської діяльності, підпорядкування і внутрішню структуру. Україна в решті решт підпадає під юрисдикцію двох імперій - Російської та Австрійської, інститут поліції в кожній з частин формується за окремими правилами. На Сході України вольності й старі права закінчуються 1783 роком, коли на її територію поширилася Постанова для управління Всеросійської імперії. 1772 р. Галичина була приєднана до Австрійської монархії Габсбургів, де 1796 р. введено в дію окремий кримінальний кодекс. В Російській імперії поліція постає як централізована структура, що входить до складу Міністерства внутрішніх справ, де діяв окремий департамент поліції. В губерніях правопорядок повинні були підтримувати губернатори й генерал-губернатори, що зосереджувало владу на місцях в одних руках. Поліцейські апарати розбудовувалися за двома принципами: у повітах і сільській місцевості та окремо у великих містах. В кожному повіті створювався єдиний поліцейський орган - поліцейське управління, яке очолював повітовий справник. При управлінні існувала канцелярія, три відділи й архів. Повіти ділилися на більш дрібні адміністративні одиниці, де було своє поліцейське начальство і команди. В містах (в Україні на початку ХХ ст. - це 22 міста) створювалися поліцейські управління на чолі з поліцмейстерами. У підпорядкуванні знаходилися дільничні і міські пристави та їх помічники. Територіально місто ділилося на частини, дільниці, околотки. Частини очолювали міські пристави, дільниці - дільничні пристави. До нижчих чинів належали городові, квартальні наглядачі тощо. Основними актами, що регулювали поліцейську діяльність у ХІХ ст., були наступні: "Статут про попередження й припинення злочинів (1833 р.)", "Положення про земську поліцію (1837 р.)", "Тимчасові правила про устрій поліції в містах і повітах губернії (1862 р.)". В Австрії поліція також належала Міністерству внутрішніх справ. У Галичині й Буковині начальниками поліцейської влади були намісники. У Львові й Чернівцях існували дирекції поліції, яким підлягали дільничні комісаріати, у менших містах діяли самостійні комісаріати поліції. Поліція в обох частинах України набула стійких організаційних форм.
У ХІХ ст. визначилися основні риси поліції. Отже, поліція є державним інститутом, який здійснює функцію соціального контролю, вона відноситься до силових інститутів - поліція озброєна й обмундирована. Поліція одночасно є виконавчим органом, вона не формує державну політику, а реалізує її у суспільстві. Поліція мусить узгоджуватися з основним (домінуючим) інститутом суспільства. У Росії - це був інститут монархії, станова соціальна система. Офіційно поліція підтримувала "тишу і спокій" або "порядок і благочиніє", але в реальному житті завжди ставала на бік представників вищих і заможних верств. Годі й казати, що низи, а тим більше революційні сили, ставилися до поліції вкрай негативно, і навіть не до особистостей, а до інституту, як такого. Це і визначило наступну долю інституту. Лютнева революція 1917 р. в Петрограді власне й почалася з побиття поліцейських чинів та погромів дільниць. Стара поліція
Loading...

 
 

Цікаве