WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Інститут поліції: минуле і сучасне в соціологічній інтерпретації - Реферат

Інститут поліції: минуле і сучасне в соціологічній інтерпретації - Реферат


Реферат на тему:
Інститут поліції: минуле і сучасне в соціологічній інтерпретації
Поліція (міліція) як державна інституція українськими і російськими дослідниками вивчалася переважно з історико-правових або організаційно-правових позицій, що відповідає предметам таких відомих галузей юридичної науки як "історія держави і права" та "адміністративне право" [1]. Іноді предметом дослідження ставали деонтологічні аспекти діяльності міліції [2] та проблеми кадрового менеджменту [3]. Досі бракує соціологічної інтерпретації поліції як цілісного феномена.
Інститут поліції є порівняно "молодим" історичним інститутом, становлення якого в більшості країн припадає на ХVIII-XIX ст. Відносна молодість інституту поліції не заперечує того факту, що за суттю поліцейська діяльність є старішим і традиційним видом управління суспільними процесами. У зародкових формах вона існувала навіть у додержавний період. Виконання традицій, табу було обов'язком членів роду й племені. Одноплемінники суворо стежили за тим, щоб правила виконувалися; громада судила й карала відступників віри й звичаїв. Злочин і покарання - вічні супутники суспільного життя, бо жити колективно - значить дотримуватися певних правил. Але існування норм звичаєвого права, власне, й доводить, що люди схильні їх порушувати. Отже, постає функція примусу та застосування сили до порушників. Функція правозастосування є найдавнішою формою діяльності в громадах, хоча з початку вона не втілювалася у спеціальні структури й інститути в сучасному розумінні цього слова. Наприклад, в африканському племені інтуїтів особа, що коїть рецидив (вбивства або чаклунства) і розглядається небезпечною для громади, стає об'єктом покарання. Винному або пропонують добровільно покинути плем'я - виконати так званий кивитук, що рівнозначно самогубству, - або громада призначає екзекутора, якому належить виконати фізичне покарання. Останній вибирається з кола близьких родичів обвинуваченого, аби в майбутньому уникнути помсти [4, с.159-160].
У більш складних суспільствах поліцейська діяльність стає прерогативою державної влади. Кілька тисячоліть існування держави позначені тим, що сучасні функції поліції виконувалися представниками влади, різними чиновниками, хоча й без зайвої спеціалізації на відповідних завданнях. За порядок і судочинство в країні в цілому відповідали перші особи держави - князі, цесарі, королі та їх намісники - воєводи, місцеві правителі, різні чиновники. Усі вони спиралися на військо, варту, озброєні загони "загального призначення".
Саме слово "поліція" історично пов'язане з термінологією організації державного життя у грецьких полісах античного періоду. "Поліція" (від грецького politei - управління) тоді означало всю систему держаного устрою й управління. З кінця XIV ст. в європейських країнах цей термін знову входить в обіг, він означає світське управління (на відміну від сфер, на які поширювалася компетенція католицької церкви). Згодом він звужується і з XVII-XVIII ст. "поліція" означає спеціалізовані адміністративні органи, на які покладалося правозастосування, охорона громадського порядку та боротьба зі злочинністю. Треба зауважити, що всі держави фактично залишають лише за собою право легітимно (законно) застосовувати силу. Держави намагалися монополізувати поліцейську діяльність. Поліція саме і розглядається як інституція, якій доручається від імені держави застосовувати силу, в разі потреби - з використанням зброї. Чи стає це благом для людства?
Громади не завжди охоче мирилися з монополією держави і намагалися залишити за собою певні аналогічні функції, що спиралися на звичаєве право та традицію. Наприклад, в дореволюційній Росії сільські общини карали власними силами конокрадів і паліїв. Взагалі-то селяни й не були схильні звертатися до влади, а поліції вони традиційно не довіряли. Вироки селянських громад були доволі жорстокі; злочинців часто вбивали. У відомому словнику Ефрона та Брокгауза, який виходив до революції, наводиться приклад, коли окружним лікарем тільки в одному окрузі Тобольської губернії було оглянуто 200 трупів, які залишилися після подібних самосудів. Своїх жертв селяни нерідко піддавали тортурам, придумували різні особливі способи вбивства - прив'язували людину до спеціально схилених дерев та розривали тіло на шматки, здирали заживо шкіру, виколювали очі, прив'язували обвинуваченого до хвоста коня й гнали його по степу [5].
У традиції американського суспільства ще з часів перших поселенців існує пріоритет прав сімей і громад вирішувати питання власної безпеки. Усі спроби, наприклад, супротивників вільного продажу вогнепальної зброї скасувати право американців вільно володіти гвинтівками і пістолетами наражаються на шалений опір традиціоналістів. Але неконтрольоване використання сили є дуже небезпечним явищем. У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. на американському півдні широко застосовувалися так звані суди Лінча. Вони означали швидку й люту розправу білих мешканців над чорношкірими, яких підозрювали в тяжких злочинах. З 1882 по 1927 рр. лінчували 4950 осіб. Ось яскравий приклад неконтрольованого застосування насильства: 1893 р. в містечку з гучною назвою Париж, штат Техас, десятитисячний натовп був свідком розправи над розумово неповноцінним чорношкірим американцем, якого звинувачували у вбивстві дитини. Годину тривали страшні тортури, а потім жертву спалили живцем на вогнищі [6, с. 225]. "Лінчування" стало загальним поняттям, коли людину без суду і справедливого розгляду справи карають, піддають тортурам або вбивають. В сучасній Америці такого практично немає (хоча протягом 1980-1990 рр. зафіксовано кілька випадків пред'явлення лідерам Ку-Клус-Клана звинувачень у вбивствах чорношкірих американців), але часто трапляються надзвичайні події, коли різні маніяки, психічно хворі особи відкривають вогонь по своїм колегам на роботі, учням школи або випадковим перехожим з різної стрілецької зброї.
Сила та зброя є вельми небезпечними інструментами регулювання людських відносин та управління соціальними процесами. Позитивна сутність інституту поліції полягає в тому, що він упорядковує застосування примусу й насильства до громадян. Держава встановлює певні гласні правила того, як і коли можна застосовувати зброю і силу, що робить
суспільне життя більш безпечним і прогнозованим. Поліцейські чини на службі не є приватними особами, вони мусять діяти відповідно до законів держави і нести відповідальність за перевищення своїх повноважень. Для суспільства зосередження сили й зброї в одних руках є благом; залишається зробити, щоб ці "руки" були "чистими", а голови поліцейських - тверезі, освічені, відповідальні. Саме ці питання й постають у процесі інституціоналізації поліцейської діяльності.
Протоінституційні форми поліцейської діяльності існували практично завжди. Раніше вони реалізовувалися або у вигляді стихійних проявів соціального контролю, або регулювалися інститутами роду й держави. Важливо підкреслити
Loading...

 
 

Цікаве