WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Інвалідність як соціальна проблема сучасного українського суспільства - Реферат

Інвалідність як соціальна проблема сучасного українського суспільства - Реферат

пов'язані перш за все не з якістю вітчизняної нормативно-правової бази, а з недосконалістю механізмів її застосування й забезпечення виконання вимог законодавства. Недоліки забезпечення виконання вимог законодавства стосуються багатьох напрямів вирішення проблеми інвалідності, але запровадженню нових, сучасних форм і методів навчально-виховної і корекційної роботи, лікуванню, оздоровленню і реабілітації, повноцінному соціальному супроводу життєдіяльності самих осіб з функціональними обмеженнями та їх сімей найбільше перешкоджає обмеженість бюджетних асигнувань та недостатність зусиль багатьох органів державної виконавчої влади місцевого самоврядування.
Суттєві недоліки щодо виконання чинного законодавства пов'язані з людським фактором - рівнем професійної етики фахівців соціальних, педагогічних, медичних установ, які мають опікуватися проблемами осіб з функціональними обмеженнями. За суб'єктивними оцінками членів сімей, де є особи з функціональними обмеженнями, поки що мають місце випадки неуваги до потреб цієї категорії населення, відсутності співчуття, доброзичливості, бажання якнайкраще виконувати професійні обов'язки з боку тих посадових осіб, з якими ці люди зустрічаються в повсякденній практиці. Крім того, іноді приховується інформація про права осіб з функціональними обмеженнями та їх сімей, наявні місцеві можливості допомоги9.
Відчувається нестача кваліфікованих працівників, які володіли б сучасними психолого-педагогічними методами і формами спілкування, потреба у посиленні відомчого, а головне, громадського контролю за виконанням вимог законодавства. За даними соціологічних досліджень можна зробити висновок, що в ряді випадків потрібне оновлення кадрового складу спеціалізованих установ і закладів за рахунок залучення нової генерації фахівців, яких готують нині вищі навчальні заклади країни, зокрема соціальних педагогів, дефектологів, практичних психологів, інших фахівців соціальної сфери. Отже, сьогоденні проблеми нормативно-правового забезпечення - це значною мірою проблеми дотримання законодавства на належному рівні усіма ланками державного управління й фахівцями первинних структур. Крім того, очевидно, що вітчизняному суспільству поки що бракує сучасних світоглядних установок щодо такого соціального явища як інвалідність взагалі, більш наближених до загальносвітових норм, проголошених головними міжнародними документами, до яких приєдналася Україна протягом останнього десятиліття.
Ще одна перешкода удосконаленню системи соціалізації осіб з функціональними обмеженнями - організаційно-управлінська і функціональна невизначеність діяльності з розробки відповідної соціальної політики і конкретних напрямів соціальної роботи, яка тривалий час існувала на загальнодержавному рівні. Давалася взнаки відсутність координуючого відомства серед центральних органів державної влади, яке активно ініціювало б розроблення відповідної соціальної політики, єдиних підходів до впровадження заходів соціальної роботи стосовно осіб з функціональними обмеженнями, тісну співпрацю з громадськими організаціями інвалідів. Останнім часом Міністерство праці та соціальної політики України взяло на себе провідну роль у цій сфері, але очевидно, що зусиль одного міністерства замало - подальша перспектива удосконалення системи полягає у міжгалузевій площині, потребує міцної кооперації, поєднання зусиль різних відомств та муніципальної влади, відповідного наукового обґрунтованого управління. Це, перш за все, стосується структурних підрозділів і місцевих органів тих організацій, які зараз виконують безпосередню роботу щодо підтримки осіб з функціональними обмеженнями - Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти і науки України, Державного комітету України у справах сім'ї та молоді. На думку фахівців, доцільність об'єднання і координації спільних зусиль зазначених органів, ефективного розподілу спільних ресурсів не викликає сумніву. А поки що у практичній діяльності, зокрема місцевих органів самоврядування, відсутність єдиних загальнодержавних підходів з деяких питань часом призводить до різних казусів.
Наприклад, чудова ініціатива Київської міської державної адміністрації зі створення у районах м. Києва центрів соціальної реабілітації для дітей, хворих на дитячий церебральний параліч та деякі органічні ураження нервової системи (з урахуванням 12-річного досвіду громадської організації "Церебрал"), два роки тому наштовхнулася на міжвідомчу неузгодженість. Центри для дітей, начебто природно, були створені при центрах соціального обслуговування, допомоги та захисту одиноких пенсіонерів, інвалідів та малозабезпечених, що підпорядковані районним управлінням соціального захисту населення. Відповідно, працівники дитячих центрів мали працювати за нормативами, діючими у системі соціального захисту населення. Це означало, що лікарям та педагогам не зараховується професійний стаж, вони не користуються додатковою відпусткою, не мають скороченого робочого часу за нормами системи освіти і охорони здоров`я. Невелика оплата, не завжди вдале адміністрування з боку служб соціального забезпечення, яким бракувало досвіду соціальної реабілітації дітей-інвалідів, провокували плинність кваліфікованих кадрів, а вакантні місця як правило, заміщалися непрофесіоналами. Це тільки один невеличкий приклад щодо перешкод впровадженню інноваційних форм і методів соціальної роботи з особами, які мають функціональні обмеження.
Висновки. Люди з функціональними обмеженнями у вітчизняному суспільстві відчувають негативний вплив багатьох соціальних проблем, пов'язаних з освітою, працевлаштуванням, медичним обслуговуванням, матеріально технічним та інформаційним забезпеченням повноцінної інтеграції у суспільне життя. Кожна з цих проблем (і багатьох, не згаданих у дослідженні) є темою для ґрунтовного вивчення задля удосконалення діючої системи соціальної допомоги, захисту і забезпечення осіб з функціональними обмеженнями.
Чинне законодавство створює певне підґрунтя для удосконалення зазначеної системи, але ефективність цієї діяльності в багатьох випадках гальмується практикою його застосування.
Важливу роль у вирішенні основних соціальних проблем осіб з функціональними обмеженнями може відіграти об'єднання і координація зусиль центральних органів державної влади у напрямку розбудови цілісної, науково обґрунтованої системи соціальної реабілітації та інтеграції осіб з функціональними обмеженнями, з урахуванням досвіду практичної соціальної роботи зарубіжних та вітчизняних громадських організацій, місцевих органів самоврядування. Такий підхід, у числі інших проблем, може розв'язати невирішені міжвідомчі питання, ініціювати подальше удосконалення законодавчо-нормативної бази, сприяти поліпшенню практики виконання вимог діючого законодавства.
Література:
Інвалідність як соціальна проблема сучасного українського суспільства (Н. М. Комарова, Р. Я. Левін, О. В. Вакуленко) //Український соціум. - 2003. - № 1 (2). - C.38-45
www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве