WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Інкультурація особистості в контексті дозвіллєвих практик і преференцій - Реферат

Інкультурація особистості в контексті дозвіллєвих практик і преференцій - Реферат


Реферат на тему:
Інкультурація особистості в контексті дозвіллєвих практик і преференцій
1. Інкультурація як поняття наук про культуру. Серед великого сімейства понять, які характеризують багатоманітні соціокультурні процеси, поняття інкультурації займає особливе місце. В науковий обіг його запровадив 1948 р. американський антрополог М.Герсковіц (MelvilleHerskovits). Це поняття означає процес, внаслідок якого культура певної спільності передається з покоління в покоління. Даний процес не обмежується тільки періодом дитинства та молодості, він триває протягом усього життя людини і супроводжується вивченням та засвоєнням нею певних культурних звичаїв, традицій, цінностей і норм. Відбувається це в сім'ї, дошкільних закладах, школі, вузі, під впливом колег по роботі, друзів, церкви, засобів масової інформації тощо. Вільний час теж потрібно включити до означених життєвих чинників, в його рамках інкультурація розгортається насамперед у контексті динамічних дозвіллєвих практик і преференцій людей.
В сучасних науках про культуру існує, на жаль, значне перехрещення (за змістом) понять, що стосуються процесів культурної комунікації. Нижче, для прикладу, коротко зупинимося на змісті таких близьких до інкультурації понять, як акультурація, соціалізація і культуралізація. Зокрема, початкове формулювання поняття акультурації, яке здійснили американські антропологи Р.Редфілд, Р.Лінтон і М.Герсковіц 1936 року, пов'язувалося з тими явищами, що виникають тоді, коли дві групи людей різних культур встановлюють між собою сталі та безпосередні контакти, внаслідок чого відбуваються зміни в первинних взірцях культури однієї чи обох груп. Водночас американські автори вважали, що поняття акультурації відноситься загалом тільки до важливих, істотних змін, що відбувалися в даній спільності під впливом культурного контакту чи культурної дифузії.
Зараз поняття акультурції тлумачиться ширше. Воно охоплює всі зміни, викликані міжкультурною комунікацією. Йдеться, отже, про культурні зміни, які відбуваються не лише внаслідок постійних контактів між людьми, а й тимчасових, спорадичних, випадкових, не тільки безпосередніх, а й опосередкованих (мас медіа, пошта, телефон, Інтернет). Якщо мати на увазі культурний контакт, наприклад, між різними поколіннями чи між вихователями і вихованцями, то неважко дійти висновку, що в цих випадках поняття інкультурації та акультурації можуть за змістом співпадати. Адже, в обох випадках йдеться про міжкультурну комунікацію; тільки в контексті інкультурації культурні зміни відбуваються внаслідок вивчення і засвоєння молодим поколінням чи вихованцями культури даної спільності, а в контексті акультурації зазначені зміни здійснюються на основі міжкультурних контактів як безпосереднім, так і опосередкованим чином.
Водночас потрібно зазначити, що інкультурація реалізується переважно на добровільному підґрунті, шляхом невимушеної культурної дифузії. Акультурація ж нерідко має справу з нерівноправними культурами, одні з яких можуть бути сильними, домінуючими, інші - слабкими, периферійними. Це означає, що сильні культури можуть асимілювати слабкі культури. Проте на практиці можна спостерігати певні синкретичні варіанти, коли домінуючі і периферійні культури утворюють ситуативний симбіоз протилежних цінностей і взірців. Крім того, мають місце непоодинокі випадки, коли периферійні культури намагаються відторгнути ідеї, цінності та взірці домінуючої культури. Усе це, зрозуміло, утруднює міжкультурну комунікацію в соціумі, а також ускладнює процес інкультурації, який не зводиться до передачі наступним поколінням тільки цінностей їх рідної культури; через інкультурацію наступні покоління залучаються і до цінностей інших культур.
Поняття соціалізації, яке активно використовується в соціологічній науці, є теж досить близьким поняттю інкльтурації. Його запровадив до соціальних наук американський соціолог Ф.Гіддінгс ще 1897 р. Проте в соціології, соціальній психології та культурній антропології він почав часто-густо застосовуватися лише на зламі 30-40-х років ХХ ст. В одному з соціологічних підручників того часу американські автори У.Огборн (W.P.Ogburn) і У.Німкофф (W.F.Nimkoff) визначили соціалізацію як процес, завдяки якому індивід, беручи участь у сімейній групі, групах ровесників чи локальній спільності, стає особистістю. В загальному розумінні соціалізація охоплює набування чи присвоєння індивідом не тільки цінностей і норм, а й поведінкових взірців та соціальних ролей, які в цілому дають змогу функціонувати в рамках суспільства або соціальної групи. Як процес соціалізація індивіда здійснюється на шляху спонтанного наслідування, ідентифікації, виховання чи самовиховання, відбувається завдяки інтеракціям з іншими людьми, тобто внаслідок взаємодій індивідів як суб'єктів суспільного життя (дитина - мати, учень - вчитель, пацієнт - лікар, підлеглий - керівник, колега - колега).
Сьогодні в науковій літературі міститься велика кількість концепцій процесу соціалізації. Одні концепції, наприклад, визначають соціалізацію як процес змін, які відбуваються в індивідах внаслідок їх інтеракцій з оточуючим людським (соціальним) світом. Саме під впливом соціального оточення індивід стає особистістю, набуває таких якостей і рис, які роблять його здатним до життя в цивілізованому суспільстві. Інші концепції наголошують на тому, що соціалізація - це насамперед процес впливу групи (соціального і культурного середовища) на людського індивіда. Саме група, соціокультурне середовище залучає індивіда до участі в суспільному житті, вчить його культурі, готує до виконання певних соціальних ролей. Крім того, тлумачення змісту поняття соціалізації варіюється, коли до уваги береться такий категоріальний пакет, як суспільство - культура - особистість. Якщо враховується площина суспільства, тоді соціалізація тлумачиться головним чином як культивування взірців соціальних ролей. Якщо до уваги береться площина культури, тоді соціалізація є інтерналізацією цінностей, символів, норм і взірців. І нарешті, якщо виходити з площини особистості, тоді соціалізація тлумачиться як формування особистості індивіда.
Неважко помітити, що в площині культури соціалізація ототожнюється з акультурацією. Її зміст співпадає також і з інкультурацією, бо "входження в культуру" не може здійснюватися без передачі індивіду певних знань про культуру, без інтерналізації певних культурних цінностей і, нарешті, без відповідного безпосереднього чи опосередкованого культурного контакту.
Останнім часом у науковій літературі все частіше стало застосовуватися ще одне близьке до інкультурації поняття: культуралізація. В науковий дискурс це поняття запровадив американський антрополог К.Клакхон (C.Kluckhohn) десь у 40-х роках ХХ ст. При цьому за змістом поняття культуралізації було аналогічним поняттю інкультурації. Наприкінці ХХ ст. польська дослідниця А.Клосковська запропонувала вживати поняття культуралізація для означення процесу входження в національну культуру через сімейні традиції,оточуюче середовище та інституції освіти. Вона вважала, що культурний вплив на формування особистості охоплює в цілому впливи актуальної та потенційної культури соціуму. Реалізується цей вплив переважно через довготривалі процеси соціалізації та інкультурації, а тому його не можна зводити тільки до впливу короткотривалих безпосередніх контактів індивідів.
І дійсно, культурні цінності, особливо розвинених суспільств, не можуть бути засвоєні тільки в безпосередньому спілкуванні людей поміж собою. Суттєвого значення в цьому відношенні набувають контакти людей із самим змістом культури: художніми творами, науковими досягненнями, віруваннями, традиціями тощо. В певних випадках культуралізація подібна процесу соціалізації, бо здійснюється завдяки безпосередньому контакту з представниками соціальних груп та інституцій: сім'ї, школи, закладів культури. Але персонал зазначених груп та інституцій виконує в даному випадку переважно роль "вартових" (gate-keepers), що в різний спосіб регулюють доступ до змісту культурних артефактів, формують критерії їх добору. Головним тут є контакт із змістом культурних
Loading...

 
 

Цікаве