WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Становлення інтерактивних вмінь як психологічна проблема інтеграції особистості у суспільне життя - Реферат

Становлення інтерактивних вмінь як психологічна проблема інтеграції особистості у суспільне життя - Реферат

зорієнтовано на дитину переважно як на об'єкт впливів. Схильність до залежної і пасивної поведінки може вказувати на низький рівень розвитку довільності психічних процесів дитини або на її належність до сім'ї, де панує авторитарний стиль виховання чи орієнтування на слухняність і покору як важливі чесноти особистості.
Першим і одним з найбільш впливових інститутів ранньої політичної соціалізації індивіда є сім'я. Демократичний стиль виховання у сім'ї більше сприяє тому, що у особистості виховується здатність до незалежної думки, а також - відсутність страху виказувати свою незгоду з більшістю, не дивлячись на тиск з боку інших. Авторитарний стиль сімейного виховання культивує схильність до покори, узалежнення від інших, що у майбутньому може призвести особистість до політичного конформізму. Якщо батьки заохочують бажання дитини приймати відповідальні рішення та надають їй можливості вільного вибору, то у неї прискорюється становлення відповідальної поведінки (але певна зовнішня межа повинна бути, тому що у дитини ще не достатньо розвинутий самоконтроль).
Формування особистості може бути розглянуто як процес розгортання її владно-підвладної взаємодії із значущими іншими та репрезентовано в розрізі владно-підвладного (кратологічного) дискурсу з визначенням провідних субдискурсів упорядкування та взалежнення. Ці два субдискурси становлять нерозривну цілісність і визначають одне й те саме явище - владно-підвладну міжособистісну взаємодію Якщо дії і вчинки, у яких дістають вираження потреби й прагнення домінувати над іншими, мають порівняно виразніший характер, то ті, що спрямовані на підкорення іншим, бувають менш явними. Ще складніше окреслити їх у разі, коли місце конкретної особи посідає абстрактна ідея, норма, ідеал тощо [1, с.64-65].
На дошкільному етапі формуються універсальні психологічні передумови учбової діяльності: здатність вибудовувати ділове співробітництво з дорослим, як носієм еталонів взаємодії, ініціативність. Становлення особистості дошкільника як суб'єкта спільної діяльності виявляється у кооперативних моделях поведінки, у вміннях доцільно розподіляти функції між учасниками взаємодії, проявляти толерантність і запобігати конфліктам або виходити з них. У багатьох дітей дошкільного віку вже сформовані навички самоспостереження та здатність до аналізу вчинків та їх наслідків для інших.
Експериментальні дослідження показують, що популярні серед однолітків діти відрізняються високим рівнем ініціативності, розмаїттям впливів на партнера, вмінням придумати та організувати спільну гру. Ці діти вміють вирішувати конфлікти, не агресивні, здатні підтримувати розмову, згодні грати поряд з іншими дітьми, не нав'язують свою волю тощо. Цю популярність дошкільники дуже часто зберігають і в наступних вікових періодах.
Дуже важливою у цей період стає проблема готовності дитини до школи та виникнення довільної поведінки. Перетворення правил у внутрішню інстанцію поведінки - важлива ознака цієї готовності.
На дошкільному етапі стан сформованості інтерактивних вмінь можна визначити з огляду на рівень розвитку: здатності самостійності дитини (здатності обходитися власними силами, вмінням реалізувати свій почин, виявляти винахідливість);співпрацювати з іншими (дорослими, однолітками); вміння підпорядковуватись правилам, приймати ролі вміння розподіляти функції між учасниками взаємодії; вміння проявляти толерантність, запобігати конфліктам або виходити з них; здатності до аналізу вчинків та їх наслідків для інших тощо.
Коли дитина приходить у школу, система інтеракцій "дитина - вчитель" стає центром життя дитини. За таких умов ці відносини стають відносинами "дитина - суспільство". Школа стає важливим каналом політичного виховання, зокрема, взаємовідносини між учнем та вчителем моделюють стосунки з державою, а ставлення до школи, вчителів - ставлення до державної влади.
Великого значення набуває співробітництво та взаємодія дітей у процесі розвитку учбової діяльності. Дитина у молодшому шкільному віці опановує загальні для всіх учасників спільної діяльності засоби взаємодії.Монолог, як стиль дитини дошкільного віку, змінюється на взаємний обмін інформацією. У віці дев'яти років дитина вже здатна до децентрації (Ж. Піаже), яка означає, що дитина вже може враховувати водночас декілька вимірів станів об'єкта чи події.
У молодшому шкільному віці формування довільності постає центром психічного розвитку дитини.Недостатній рівень розвитку довільності може бути обумовлений дією таких факторів: а) несформованість прийомів та способів організації поведінки; б) наявністю імпульсивності (як стильової особливості діяльності), яка обумовлена динамічними особливостями нервової системи.
Дослідження розвитку довільної регуляції у молодшому шкільному віці показують, що учні початкових класів, які характеризуються низьким рівнем довільної уваги та запам'ятовування не вміють співробітничати та встановлювати рівноправні відносини з однолітками, недостатньо (чи надмірно) орієнтуються на партнера. У сфері самосвідомості - неадекватна самооцінка, неузгодженість між рівнем самоприйняття та уявленнями про власну успішність у різних сферах учбової діяльності. Виділені особливості спілкування: з однолітками - відсутність постійних, глибоких, позитивних відносин, конфліктність, недостатня орієнтація на партнера; з вчителем - складності у становленні адекватних рольових відносин [4,с.26].
Дитина, яка досягла певного рівня розвитку, стає здатною до співробітництва з іншими людьми завдяки розподіленню і координації власної точки зору та точок зору інших людей. Розвиток дитини, яка взаємодіє з дорослими та іншою дитиною характеризує: поява форм ділового співробітництва; виникнення загальних цілей діяльності, які направлені на реалізацію та перетворення засобів і способів взаємодії, розвиток процесів взаєморозуміння та комунікації; подолання егоцентризму та формування вмінь до співпраці [6].
Специфіка спілкування молодшого школяра зумовлена тим, що дитина не здатна сформувати власну позицію, думку щодо складних явищ суспільного життя. Уявленнядітей цього віку носить здебільшого образний або предметно-практичний характер.
На етапі молодшого шкільного віку сформованість інтерактивних вмінь можна визначити з огляду на рівень розвитку: способів та засобів саморегуляції; прийомів та способів організації власної поведінки; контролю власної імпульсивності; довільності поведінки; навичок та вмінь кооперативних моделей поведінки з однолітками; вміння підтримувати постійні, глибокі, позитивні відносини; вміння встановлювати адекватні рольові відносини з вчителями; вміння проявляти толерантність, запобігати конфліктам або виходити з них ;успішності у різних сферах учбової діяльності тощо.
У перепідлітковому віці монолог, як стиль дитини у дошкільного віку, змінюється на взаємний обмін інформацією. У підлітковому віці розвиток рефлексії та самосвідомості ми пов'язуємо з глибшим та ширшим розумінням інших людей. У цей період сім'я і однолітки є альтернативними референтними джерелами вибору моделей поведінки.
І якщо у молодшому шкільному віці дорослі (особливо вчителі) мають сильний вплив на дитину, то у підлітковому віці акцент значущості впливу взаємодій переноситься на групу однолітків. Група визначає характер спілкування та допомагає формуванню інших відносин, встановленню єдності, яка посилює значення певних ціннісних постанов і правил поведінки. Бути визнаним у групі однолітків стає важливішим за довіру дорослого. Потреба у визнанні з боку однолітків складає смисл цього періоду, коли залежність від батьків змінюється на залежність від однолітків.
Належність до співтовариства, потреба відчувати себе прийнятим до нього на рівних основах з іншими складає основу конформної поведінки. Часто у ситуації тиску з боку інших підліток пристосовується до вимог групи, її нормам, які не завжди усвідомлюються. Інші
Loading...

 
 

Цікаве