WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Становлення інтерактивних вмінь як психологічна проблема інтеграції особистості у суспільне життя - Реферат

Становлення інтерактивних вмінь як психологічна проблема інтеграції особистості у суспільне життя - Реферат


Реферат на тему:
Становлення інтерактивних вмінь як психологічна проблема інтеграції особистості у суспільне життя
Становлення інтерактивних вмінь забезпечує гармонійне і творче входження особистості у суспільне життя. У взаємодії з соціальним середовищем особистість виступає суб'єктом, який свідомо прямує до розвитку, автономності, самостійності та самореалізації. Багаторівнева та поліструктурна система "особистість - соціум" не може бути обмежена тільки поняттям "взаємодія" і потребує подальшого аналізу.
Незалежно від різних підходів до проблеми взаємодії людини і середовища, ми вважаємо за необхідне враховувати у взаємодії особистості з оточенням: зовнішнє середовище, потреби індивіда (групи); мотиви, якими керується суб'єкт; настанови, цінності, орієнтації та цілі суб'єкта; особистісні ролі, стиль прийняття рішень, стиль міжособистісних відносин, когнітивний стиль; дії та вчинки, зворотній зв'язок між поведінкою та умовами, у яких вона була сформована.
Очевидно, що для розуміння та прогнозування поведінки індивіда є потреба у більш розвинутому уявленні про ситуацію, середовище, життєвий простір, бо відсутність такого уявлення робить непродуктивним пояснення чи прогнозування поведінки людини лише за рахунок особистісних факторів. Заслуговує на увагу модель особистісно-ситуаційної взаємодії, яка у найбільш узагальненому вигляді представлена Н.Ендлером та Д.Магнусоном [7, с.88]:
1)поведінка є функцією безперервного процесу взаємодії особистості і ситуації;
2)особистість у цьому інтерактивному процесі виступає у якості активного цілеспрямованого діючого суб'єкта;
3)детермінантами поведінки особистості є когнітивні та мотиваційні фактори;
4)психологічне значення ситуації є для індивіда важливим детермінуючим фактором.
Нова галузь дослідження соціального та психологічного середовища людини отримала назву психології середовища (environmental psychology), чи психологічної екології, засновником якої являється Р.Баркер. Середовище розуміється як комплекс деяких умов, зовнішніх сил та стимулів, які впливають на індивіда. Поняття "ситуація" визначається на різних рівнях: від мікро- до макрорівня. Д.Магнусон пропонує п'ять рівнів визначення поняття "ситуацій": стимули, епізоди, ситуації, оточення, середовище. Ситуація розглядається як сукупність елементів середовища чи як фрагмент середовища на певному етапі життєдіяльності суб'єкта (Д. Магнусон, М.Аргайл, В.Мішель).
До структури ситуацій входять об'єкти оточуючого світу, діючі особи та їхня діяльність, комунікація, взаємовідносини; події, які відбуваються; просторові та часові обмеження. Ситуація визначається також і як система суб'єктивних та об'єктивних елементів, які з'являються у результаті активної взаємодії суб'єкта та середовища. До суб'єктивних елементів відносяться міжособистісні відносини, соціально-психологічний клімат, групові норми, цінності, стереотипи свідомості [3,8].
Не дивлячись на те, що на поведінку впливає оточення, саме оточення теж частково є продуктом діяльності людини. Людина може здійснювати вплив на власну поведінку і здатна самостійно вибудовувати її стосовно специфічної задачі або ситуації (модель взаємного детермінізму як продукт взаємодії поведінки, особистісних факторів та впливу оточення).
Щодо зовнішніх та внутрішніх детермінант поведінки: ні одна з них не є первинною. Життя індивіда з самого початку виступає як індивідуальний спосіб перетворення та подальшого розвитку суспільної сутності. З огляду на це, ситуацію можна розглядати як молярну одиницю психологічного механізму включення індивідуального буття у життя суспільства. Сукупність психологічних ситуацій зумовлює соціалізацію суб'єкта [7, с.122].
Ю.М.Ємельянов розглядає поняття "міжособистісна ситуація" як концепт, що дозволяє співвіднести психічне функціонування індивіда з його реальною діяльністю в конкретних суспільних умовах. Люди проектують ситуації і беруть участь у них на основі алгоритмів, які прийнятні у культурі даного суспільства та конкретного мікросередовища. Кожна міжособистісна ситуація має свої характеристики: цілі учасників та цільову структуру ситуації, ролі учасників, репертуар дій, патерни взаємодій, понятійний апарат, умови середовища, особливості комунікативних засобів [5, с.73]. Врахування цих характеристик дає можливість використовувати цей підхід при вивченні базових схем відносин, наприклад: відносин типу "дорослий - дитина", "вчитель - учень", "старший - молодший" тощо.
Розвиток особистості проходить між полюсами "соціалізація - індивідуалізація", взірці соціалізації, з якими зустрічається дитина неоднозначні - це можуть бути продукти творчої діяльності чи негативного досвіду. Індивідуалізація є результатом процесу соціалізації і, навпаки, подальший розвиток індивідуалізації є можливим лише за умов соціалізації. Проаналізувавши різні підходи до дослідження інтеракцій особистості поняття "взаємодія" визначене нами як базове для аналізу входження індивіда до соціального середовища, а у її структурі виокремлено головне ядро - спільно взаємодіючий психологічний простір, який дозволяє учасникам інтеракції реалізувати загальну для них діяльність. На наш погляд, при такому підході аналіз структури взаємодії безпосередньо пов'язаний з мотивами, установками, намірами особистості.
Різні види взаємодій можна класифікувати за такими параметрами:
1) за стилем поведінки - ритуальний, маніпулятивний, гуманістичний де ритуальний, перш за все, пов'язаний з культурою (Л.О.Петровська);
2) кооперація або конкуренція, згода або конфлікт, пристосування або опозиція, асоціація або дисоціація тощо (дихотомічний підхід);
3) види інтеракцій у групі: у зоні позитивних емоцій, у зоні негативних емоцій, у зоні вирішення проблем, у зоні постановки проблем ( Р. Бейлз);
4) форми взаємодій у спільній діяльності: спільно-індивідуальна, спільно-послідовна, спільно-взаємодіюча (Л. І. Уманський);
5) види інтеракцій на різних етапах соціалізації: моделюючі (дошкільний вік), спільні (молодший шкільний вік), кооперативні (підліток), незалежні, автономні (юнацький вік).
На різних етапах онтогенезу ми бачимо різні стани сформованості інтерактивних вмінь. Майже усі види взаємодій дитини у період раннього віку носять моделюючий характер. На перший план виступає сюжетно-рольова гра, яка відноситься до символіко-моделюючого типу діяльності. Саме у цих іграх діти навчаються співробітництву та засвоюють інші соціальні навички.
Успішна соціалізація у цей період пов'язана з розвитком навичок поведінки та установок на самостійне вирішення соціальних проблемних ситуацій. Значення самостійності індивіда у процесі присвоєння ним соціального досвіду полягає у тому, щоб певним чином співвідносити об'єктивні умови, впливи соціального середовища з суб'єктивними подіями індивідуального способу життєдіяльності.
При визначенні структури самостійності як інтегративної властивості особистості, визначаємо її складові: незалежність(здатність обходитися власними силами, розраховуючи на себе) та ініціативність (уміння реалізувати свій почин, виявляти винахідливість, вигадку, фантазію, раціоналізаторство).У генезі самостійності виділяються дві основні лінії, які тісно переплетені між собою, перебувають у діалектичному зв'язку:1)зміна дози й форми керування дорослим спільно з дитиною діяльністю; 2) зростання власної ініціативи й незалежності зростаючої особистості [2,с.13].
Цей віковий період є сензитивним для формування самостійності як провідної риси особистості. Низький рівень розвитку самостійності виявляє неспроможність дитини виробляти чіткі судження, приймати відповідні рішення, ініціювати підтримку і допомогу іншому, покласти на себе відповідальність за спільну діяльність та її результат.
Відсутність проявів самостійної поведінки дошкільників може свідчити також про характер сімейного і суспільного виховання, яке
Loading...

 
 

Цікаве