WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Революція поколінь з позицій синергетичного та соціобіологічного підходів - Реферат

Революція поколінь з позицій синергетичного та соціобіологічного підходів - Реферат

розширення пояснювальних можливостей таким чином, щоб не тільки враховувати характеристики популяцій, а й пояснювати тип мислення, культуру, ускладнення соціальних структур. Люди наділені не лише генетичною інформацією, а й отримують її в ході соціалізації, і на підставі цих чинників творять соціальні інститути і відповідні соціальні відносини. Ця інформація є субстанцією культури і передається соціальними каналами, кодує соціальну поведінку і когнітивні характеристики соціальних груп, включаючи поколіннєві стереотипи з набором відповідних поведінкових моделей. У цій ситуації евристично плідним стало відкриття К.Шеннона і пізніші дослідження з теорії інформації, де системи інформації, що передається, об'єктивуються і максимально структуруються у складені з базових одиниць кількісні моделі-зразки. Такою моделлю можна вважати "одиницю культури", своєрідний культурний ген, який структурує передачу соціальної інформації між поколіннями. Ч.Ламсден і А.Гушурст вважають, що генннокультурна коеволюція пов'язана з постійністю вибору. Альтернативні форми поведінки генетично не обумовлені - вони розвиваються на основі інформації, набутої в процесі соціалізації, яка передається соціальними каналами і кодує поведінкові характеристики соціальних груп [5]. Ними сформульовані ряд епігенетичних правил, підтверджених низкою досліджень.
Так, через геннокультурні механізми передаються локомоторні стереотипи, які орієнтують учня на вчителя як джерело інформації, посмішку як специфічну форму невербальної комунікації, що сприяє спілкуванню і соціальній взаємодії. Чільне місце займають невербальні сигнали, які використовуються між матір'ю і дитиною і в подальшому впливають на уявлення про статеві розрізнення, реакцію страху перед незнайомцем, схильність до фобій, до алкоголізму, сексуальні переваги, вибір шлюбних партнерів і соціальну структуру. Е.Еріксон, досліджуючи систему виховання у племені сіу, вказує, що у цьому процесі чільне місце займає годування немовляти-сіу груддю, воно визначає усю подальшу долю людини і її відданість племені. Поєднаність оральності дитини племені сіу з етичними ідеалами племені задовольняє попит на бажаний тип, формування якого засноване на існуючій у ранньому дитинстві привілеї користуватись харчуванням і втіхою, що походять від необмеженого кормління груддю [6].
Для людського роду генетичний детермінізм набуває форми епігенетичних правил ментального розвитку, не обмеженого мисленням чи поведінковими репертуарами. Це емерджентні властивості процесу росту, і вони залежать від впливу культури і суспільного середовища на систему епігенетичних правил. Акти відкритої соціальної поведінки в конкретних ситуаціях виступають відправними пунктами масштабних соціальних явищ. Культура і макросоціальні зразки, у свою чергу, формують найважливіші елементи того середовища, в яке загортається генетична еволюція людини. Залежність генетичного пристосування індивіда від вибору відкритої поведінки стосується економічної, сексуальної поведінки, раціону споживання, зовнішності. Пристосованість індивіда є результатом намагання вижити і утвердитись у суспільстві, вона визначається віком і біологічною продук тивністю, інтегрованою в життєвому циклі.
Ч.Ламсден і А.Гушурст вважають, що теорія геннокультурної коеволюції повинна зацікавити соціальну науку в силу того, що стимулює прогрес "загальносистемного мислення" через визнання переходу від генів до культури і соціальності не як сходження по драбині незалежних рівнів організації, а як рух двосторонньої взаємодії. Прямий зв'язок від генів до культури через індивідуальний розвиток і поведінку поєднується зі зворотним зв'язком від культури до генів через тиск еволюції, який зв'язує біологічні феномени із соціальними подіями. Однією з переваг такого підходу до геннокультурної взаємодії є відмова від редукціоністської стратегії. Це допомагає здолати межу між біологією і соціальними науками. Щоб описувати і соціальні, і біологічні факти, треба пояснити взаємодію багатьох індивідів у соціальному просторі в умовах множинності культургенів, їх соціальні зразки і зворотний вплив цих зразків на пізнання соціальної структури. Можна вибудувати криві міжпоколіннєвих взаємодій як емерджентний феномен, що характеризує суспільства в їх цілісності. Механізми їх появи зводяться до прямого біологічного зв'язку генів - через вроджені епігенетичні правила - з формуванням соціальних зразків і моделей.
Оскільки люди використовують чужі зразки поведінки і стереотипи як частину власного репертуару, відбір генотипів протягом геннокультурної коеволюції виявляється частотно залежним. Його спрямованість і інтенсивність частково визначаються числом індивідів, здатних використовувати альтернативні культургени, і, таким чином, відносними частотами конкуруючих генних варіантів. Аргументація класичної соціобіології, як правило, будувалась на припущенні, що в процесі еволюції людини зростає міра її пристосовуваності до середовища. Розрізнення між генетичним і геннокультурним варіантами можуть зберігатися в часі, навіть змінюючись від покоління до покоління. Отже, теорії, що маніфестують пристосування до середовища, повинні поступитися тим, які спираються на вихідні принципи коеволюційної генетики.
Наступною складовою міжпоколіннєвих взаємин є бажання особи соціально ідентифікувати себе з поколінням і об'єктивувати його цінності у соціальній структурі. Відчуження покоління від соціальної практики творення соціальної структури, упредметнення суб'єктивних цінностей, стає глибинним фактором існування міжпоколіннєвої нерівності та джерелом напруження у соціальному просторі. Як наслідок - відбувається інституціоналізація соціальних нерівностей між поколіннями і утворення так званих периферійних соціальних практик методом солідарності чи конфліктності носіїв маргінальних практик. Ці практики та поколіннєві конфлікти є механізмами синергетичного руху суспільства до певних моделей, як фактор соціальної практики вони визначають різні життєві шанси, міру застосування соціальних дій для захоплення свого соціального простору. Поколіннєві нерівності формуються як характеристики соціальної структури і стають важливим фактором соціального відтворення існуючого соціального устрою, каталізатором соціальних трансформацій. Усвідомлення цього чинника як визначального, можливість контролю над ним дозволяє його використання як каталізатора суспільних перетворень і трансформацій, дає можливість моделювання полів соціальної взаємодії: економічного, політичного, культурного, інформаційного тощо.
ЛІТЕРАТУРА: 1. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть - М.: "Добросвет", 2000. 2. Тойнби А.Дж. Постижение истории - М.: Прогресс, 1991. 3. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса: новый диалог человека с природой. - М., 1986.
4. Пригожин И., Николис Г. Самоорганизация в неравновесных системах. От диссипативныхструктур к упорядоченности через флуктуации. - М., 1979. 5. Lumsden C., Guschurst A. Gene-Culture Coevolution: Humankind in the making // Sociology and Epistemology. Dordrecht. 1985. P. 3-22. 6. Эриксон Э. Детство и общество. - Изд. 2-е, перераб. и дополн. - Спб.: ИТД "Летний сад", 2000.
Loading...

 
 

Цікаве