WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Революція поколінь з позицій синергетичного та соціобіологічного підходів - Реферат

Революція поколінь з позицій синергетичного та соціобіологічного підходів - Реферат

РЕВОЛЮЦІЯ ПОКОЛІНЬ З ПОЗИЦІЙ СИНЕРГЕТИЧНОГО ТА СОЦІОБІОЛОГІЧНОГО ПІДХОДІВ
Проблема трансформації міжпоколіннєвих відносин, тобто відносин між різними поколіннями сучасного суспільства, дозволяє будувати такі пізнавальні моделі, які спрацьовують в епохи змін, коли суспільство знаходиться у неусталеному стані. Міжпоколіннєві відносини у радянському суспільстві жорстко регулювались владою й ідеологією. В період пострадянських трансформацій з'явилась можливість неконтрольованого збагачення та швидкого накопичення капіталів, в основному, поколінням комсомольців, коли партія прийняла "удар" за тоталітарне минуле на себе. Це призвело до розширення та поглиблення соціального розколу між поколінням, обтяженим соціальною пам'яттю минулого, і першими, які скористались плодами їх праці і заощадженнями. Виросло і нове покоління п'ятнадцяти-двадцятилітніх, яке не брало участі у виясненні стосунків, сформувалось в нових умовах і шукає власне місце у полі соціальних взаємодій.
Ці соціальні відносини продукують гносеологічну потребу створення методології аналізу сучасних поколіннєвих відмінностей, які продукують властивості соціального простору та потребують оцінки перспектив розбіжностей, іноді і конфліктів, між поколіннями з огляду на ті тенденції динаміки сучасного суспільства, що вимагають соціологічних рефлексій з приводу феномену міжпоколіннєвих трансформацій. Переважання на сьогоднішній день перетворених, відчужених форм соціуму призводить до симулювання соціальної реальності, коли існуюча система міжпоколіннєвих ресурсів в існуючій соціальній реальності і соціальних структурах вичерпала себе [1]. Механізми стихійного відтворення, що вступають в дію, збільшують хаотизацію суспільства. Вибір форм соціальної взаємодії обмежується можливостями легітимації нових соціальних взаємодій, що виникають в процесі соціальної динаміки як периферійні форми (легітимація проституції, кілерства, рекету у різних формах, клієнтизму тощо). Хоча і зберігається значення граничних успадкованих соціальних форм, накопичених протягом соціальної еволюції і укорінених у підсвідомості поколінь, вони значною мірою мотивують свої дії і відносини, виходячи з нових реалій, бо цим визначаються адаптивні можливості подальшого вибору системою механізмів соціального руху. Це, у свою чергу, актуалізує синергетичні моделі самовідтворення і самопродукування суспільства як емерджентного продукту соціальних практик поколінь.
Теорія термодинамічної еволюції систем брюссельської школи Іллі Пригожина дозволяє концептуалізувати соціальний простір взаємодії поколінь, виходячи з засад його самоорганізації і природно обумовленого процесу розвитку і взаємодії, а також нового стилю мислення - нелінійного. За цим мисленням все, що визначає соціальний світ, постає структурно зорганізованим, і все, що входить до його складу, являє собою систему поєднання елементів у функціонуючу цілісність. Системи перебувають у координаційних та субординаційних зв'язках між собою, кожна з них знаходиться одночасно у процесі взаємообміну енергією та інформацією з середовищем, постійно долаючи ентропійний тиск з боку середовища. Здатність витримувати ентропійні впливи середовища визначається її внутрішньою багатоманітністю. Чим більше у неї можливостей щодо самоорганізації, тим більше шансів переходу в якусь іншу, досконалішу систему.
Одна з засадових ідей синергетики полягає в тому, що саме реакція на ентропійний тиск середовища збільшує структурованість соціуму, збагачує його багатоманітність. Такий процес із необхідністю включає точки біфуркації, коли відкриваються різні можливості для подальшого розвитку. Серед факторів, що сприяють і визначають процес розвитку соціальної структури і структурної взаємодії, відносини між поколіннями є відповіддю на виклик історії [2] щодо загрози руйнації суспільного життя, одним із ресурсів якого і виступає міжпоколіннєва трансмісія цінностей. Об'єктивні механізми у поєднанні з конкретними діями людей створюють ті варіації суспільних відносин, які забезпечують цей процес і програмують нові функціональні можливості збереження суспільства, його еволюцію. Доки переважають продуктивні механізми, суспільство зберігає рівновагу (Т.Парсонс), а коли в дію вступають інші за своєю природою сили, тоді у точках біфуркації домінують стохастичні та варіаційні стратегії. Визнання парадоксальності феномену людини, її спорідненості з універсумом є визнанням факту, що людина несе в собі його структури. Істотною властивістю життєздатності є здатність використовувати для свого розвитку випадковості. Життя розвивається через гру шансів, впізнаних і схоплених, тобто психічно відібраних [3].
Багатомірний соціальний простір функціонує відповідно до принципів розподілу соціальних ролей між поколіннями, їх солідарними чи конфліктними взаєминами, які конституюють цей простір соціальної взаємодії. При цьому те покоління, яке є носієм впливу, займає ведучі позиції в соціальному структуруванні суспільства і набуває здатності генерувати цінності, які суттєво впливають на процеси самоутворення [4]. Соціальне авторство поколінь проявляється у соціальних практиках вільного волевиявлення, не обмеженого зовнішніми впливами, яке утворює різні типи соціальних структур: самих відносин, стилів цих відносин, цінностей та норм, уособлених в них. Соціальні відносини можуть набувати легітимного характеру або бути позанормативними утвореннями, що носять вмотивований чи примусовий характер. До останніх відносяться архетипи свідомості з індивідуальною інтерпретацією трансформаційних цінностей, які визначаються біопсихічними властивостями покоління, мірою їх уособлення в інтересах, потребах і ідеалах поколіннєвої спільноти. Це той ресурс суспільних відносин, до яких залучається особа, яка їх утворює і відтворює у соціальній структурі.
Життєві шанси, що складають соціетальні та індивідуалізовані риси поколінь, залежать від комбінації структурних ресурсів біологічного і соціального порядку, які спрацьовують як механізми утворення соціальної структури. Походження, етнічна, гендерна приналежність як аскриптивні фактори покоління зумовлюють можливості включення до творчості соціального життя. Тут можна скористатися напрацюваннями соціобіології. Р.Александер, Р.Докінс, Е.Уілсон намагались пов'язати генетичний код з соціальними феноменами, пояснити і передбачити, в яких умовах середовища різні типи генетичної адаптації індивідів чи соціальних груп з найбільшою вірогідністю сприятимуть появі систем домінування певних форм соціальної поведінки, у тому числі і батьківської турботи. Але в його межах не вдалось наблизитись до адекватного аналізу, хоча б у загальних рисах, до природи взаємин між генетичною і соціальною еволюцією. Більшість сценаріїв і концептуалізацій сутності людської взаємодії мали фундаментом природний відбір, який потребував прямого генетичного наслідування поведінки. Однак при взаємодії генів з культурою еволюційні процеси ускладнювались і суттєво різнились від звичайної адаптивної оптимізації стереотипівповедінки.
Нові геннокультурні теорії соціобіологічного ґатунку намагаються відповісти на ті питання, які постають у соціальних науках, за рахунок
Loading...

 
 

Цікаве