WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Концепція дисциплінарного суспільства М. Фуко - Реферат

Концепція дисциплінарного суспільства М. Фуко - Реферат


Реферат на тему
Концепція дисциплінарного суспільства М. Фуко
?
План
1. Мішель Фуко - теоретик постструктуралізму.
2. Дисциплінарне суспільство.
a) походження, виникнення і розвиток дисциплінарного суспільства;
b) принципи дисциплінарного суспільства, інструменти дисциплінарної влади;
3. Криза дисциплінарного суспільства і його перспективи.
4. Висновок.
1. У 70-ті роки ХХ століття відбувається розвиток ідей структуралізму як певна реакція на хвилю екзистенціалізму й феноменології у соціологічному мисленні і отримує назву постструктуралізму (або неоструктуралізму).
Постструктуралісти підкреслюють важливість "децентралізації об'єкта дослідження". Головним для дослідника повинен бути текст, а у тексті - його внутрішня структура. Авторство тексту особливого значення не має: важливими є не наміри, бажання того, хто створює текстову реальність, а лише "внутрішня гра значимих складових" (Е. Гідденс).
Виходить, соціологи мають зосередитися на аналізі об'єктивної структури суспільства, а не на ролі окремих діючих осіб, які конструюють суспільство. Такий концептуальний підхід кращим чином ілюструється на прикладі робіт видатного представника постструктуралізму Мішеля Фуко.
Постструктуралісти (зокрема, і Фуко) висувають наступні положення:
" по-перше, теоретичне знання є дискурсивна форма, що породжує тексти;
" по-друге, емпірична реальність, яку має витлумачувати теоретичне знання, теж є сукупністю текстових утворень (опитування, статистичні дані, відеозаписи);
" по-третє, зміст емпіричних текстів залежить від того, з позиції яких теоретичних текстів вони будуть прочитані; врешті,
" по-четверте, вивчення емпіричних текстів веде до розуміння того, що відбувається у світі, більше, ніж будь-які інші емпіричні дослідження.
Різнобічні праці Фуко містять чимало цікавих теоретичних і методологічних ідей, які характеризують постструктуралістський підхід до соціальної сфери. Фуко займався емпіричними дослідженнями божевілля й "психіатричного притулку", питаннями медицини й історії клінічної практики, проблемами злочинності й ув'язнення, вивчав відношення до сексуальності у різних суспільствах та пов'язані з ними проблеми контролю над особою.
Характеризуючи змістовну сторону праці Мішеля Фуко "Наглядати й карати", можна зробити такі паралелі: якщо М. Вебер у "Протестантській етиці" розглянув проблему переходу від традиційного типу господарювання до раціонально-капіталістичного, то М. Фуко торкнувся проблеми переходу від традиційних форм панування до дисциплінарного типу влади, який відбулвся на Заході наприкінці класичної доби, тобто в період ХУІІІ-ХІХ ст. В обох випадках виникнення дисциплінарного суспільства та капіталістичного господарювання розглядається як унікальне явище, як наслідок раціоналізації суспільного життяТ)
М. Фуко значно оновив методологію дослідження влади. Він вважав, що традиційний аналіз інституцій держави не вичерпує галузі функціонування влади. Відкритим залишається питання: хто здійснює владу і де? На думку М. Фуко, природу влади можна зрозуміти лише в контексті історично визначених тілесних практик. Археологічний пошук Фуко відкриває перед нами історію тіл: психіатризованих, еротичних, покараних та ув'язнених, слухняних та бунтівних, точніше не стільки самих тіл, скільки історії певного виду тілесних практик' Згідно з Фуко, європейська "індивідуальність" була б неможлива без різноманітних технологій нагляду, тренування, навчання, іспиту, сфокусованих на людському тілі по-чинаючи з XVII ст.
Індивід - це, безперечно, уявний атом "ідеологічного" зображення суспільства, але, крім того, він є й реальністю, створеною тією специфічною технологією влади, яку називають "дисципліною". За визначенням Фуко, "дисципліну" не можна ототожнювати ні з якоюсь інституцією, ні з якимсь апаратом; дисципліна - це тип влади, спосіб її здійснення, пов'язаний з цілим набором інструментів, методів, технік. Не те щоб дисциплінарний різновид влади заступив решту різновидів,- він просто інфільтрувався в них і водночас дав змогу доводити вплив влади аж до найвіддаленіших, найменших елементів.
2. Дисциплінарне суспільство ретельно виготовляє індивіда, дотримуючись тактики формування потрібних сил і тіл. Дисциплінарна влада виявляє власну могутність здебільшого через упорядкування об'єктів. Тому тих, на кого вона діє, намагається якомога дужче індивідуалізувати - через нагляд, спостереження, порівняльні заходи, коли за вихідний пункт править "норма".
Під кінець класичної доби нормалізації влада Норми стала одним з величних знарядь влади. У певному розумінні, Норма змушує до однорідності, але вона також індивідуалізує, дозволяючи вимірювати відступи, визначати рівні, реєструвати спеціалізацію і використовувати відмінності. Норма утвердилася разом із запровадженням стандартизованої освіти і заснуванням педагогічних інститутів, Норма утвердилася при регуляції виробничих процесів. Влада Норми поєднується з іншими видами влади (владою Закону, владою Слова, Традиції), змушуючи їх до нових делімітацій.
Тренування. Принцип, що лежить в основі розпорядку часу, у традиційній формі, за своєю суттю негативний. Це принцип уникання неробства: заборонено марнувати час, що його відлічив Господь, і розпорядок часу має запобігати небезпеці марнотратства - моральної вади та економічної нечесності. Натомість дисципліна запроваджує позитивну економіку, висуває принцип теоретично дедалі кращого використання часу. Це означає, що слід намагатись інтенсифікувати використання найменшої миті, немовби докладним внутрішнім упорядкуванням можна досягнути тієї ідеальної точки, де максимум швидкості поєднано з максимумом ефективності.
Ретельно регламентувалися такі тілесні рухи, як вправи з письма, військові вправи тощо. Наприклад, прусський військовий статут 1743 р. передбачав, що рушницю ставлять до ноги за шість певних рухів, піднімають за чотири, беруть на плече за три. Сучасники вважали, що саме дисципліні та вправам прусські війська були зобов'язані своїми успіхами. Саме цю техніку було запроваджено в славетних статутах прусської піхоти, що їх після перемог Фрідрі-ха II наслідувала вся Європа.
Завдяки цій техніці прииеволення вибудовується новий об'єкт, що поволі заступає механічне тіло. Цим новим об'єктом стало тіло, здатне до специфічних операцій, що мають свій порядок і час. Тіло, ставши мішенню нових механізмів влади, перетворюється на тіло, маніпульоване владою.
Екзамен. Екзамен - це нормалізаційний контроль, нагляд, що дозволяє кваліфікувати, класифікувати й карати. В усіх дисциплінарних установах екзамен дуже ритуалізований, у ньому поєднується церемонія влади, маніфестація сили і виявлення істини. Він засвідчує приневоления тих, кого вважають за об'єкти, і об'єктивацію тих, хто приневолений.
Цеховому навчанню була притаманна індивідуальна і цілковита залежність від майстра, незмінна тривалість навчання, до того ж воно містило елементи хатньогоприслужування. Учнівство в цеховій традиції закінчувалося випробуванням - створенням "шедевру", що засвідчував уже проведену передачу знань, проте такий іспит не відповідав якійсь визначеній програмі.
У класичну добу школа перетворилася на своєрідний апарат неперервного екзаменування. Екзамен у школі давав змогу по-справжньому й безперервно обмінюватися знаннями: гарантував перехід знань від учителя до учня. Доба екзаменаційної школи започаткувала педагогіку, що функціонує як наука. Доба інспекцій і безконечно повторюваних маневрів у війську забезпечила розвій та нагромадження тактичних знань.
Екзамен кардинально змінює принцип видимості при здійсненні влади. Традиційно влада - це те, що видиме, те, що показують. А ті, на кого влада діє, можуть залишатись у темряві; їх може освітити хіба що та частка влади, яку їм відступили, або миттєві відблиски впливу, що його чинить на них влада. Натомість дисциплінарна влада діє, залишаючись невидимою,
Loading...

 
 

Цікаве