WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Етнічні спільноти України: тенденції соціальних змін - Реферат

Етнічні спільноти України: тенденції соціальних змін - Реферат

Канаді, що стосуються пропорцій представництва трьох найчисленніших етнічних спільнот України - українців, росіян та євреїв у найбільш соціальне значущих професійних категоріях.
Треба відмітити, що етнічна політика США, Канади та СРСР у 70-80-х роках мала суттєві відмінності. Концепція "плавильного казана" у США з її асиміляційною скерованістю, певний тип етнокультурної автономії - "етнічна мозаїка" у Канаді, національно-територіальна автономія (з формальними ознаками державності на республіканському рівні та з накресленими під лінійку етнічними кордонами у СРСР) - ось три моделі втілення у життя етнополітики держав з поліетнічним складом населення.
Що стосується США, то за даними перепису населення 1970 р. середня питома вага представництва у категоріях адміністративно-управлінського персоналу, спеціалістів та підприємців для білого населення дорівнює 22,0%, при цьому для євреїв (що розмовляють мовою ідиш, тобто вихідців з Європи) - 47,9%, для росіян - 33,5% та для українців - 20,1%. Дані промовляють про те, що на початку 70-х років українці за представництвом на вищих щаблях соціально-професійної ієрархії займали передостаннє місце серед вихідців з країн Центральної та Східної Європи [174].
Аналіз динаміки пропорційного представництва згаданих етнічних груп у соціально-професійній структурі населення Канади свідчить, що вже в 1941 р. євреї мали найнижчу частку зайнятих у категоріях малокваліфікованих працівників, а на початку 60-х років вони досягли найбільшої питомої ваги представництва у соціальне просунутих професійних категоріях, випередивши за цими показниками англійців і загалом канадців. Більшість українців і особливо росіян у 1961 р. були зайняті кваліфікованою фізичною, а також розумовою працею [175].
Не володіючи точними цифровими даними щодо професійного статусу канадських євреїв, росіян та українців на початку 70-х років, підкреслимо тільки, що ієрархічність ранжованого ряду і у США, і у Канаді є однаковою. Відмітимо, що питома вага українців з вищою освітою (у тому числі університетською, що є одним із значущих показників включення етнічної групи до "істеблішменту" країни перебування) у 1971 р. дорівнювала тільки 6%. Але вже через десять років, як свідчать дані перепису 1981 p., відбулося значне підвищення соціально-професійного статусу українців Канади. Так, у цей час в адміністративно-управлінських структурах та бізнесі питома вага українців дорівнювала 2,97%, причому їх частка серед населення Канади становила 2,2%. Університетську освіту мало вже 13,0% етнічної групи (аналогічний показник для всієї Канади - 12,6%) [176J.
Розглядаючи соціально-професійний статус українців, росіян та євреїв в Україні, ми бачимо, що порядок розміщення цих етнічних спільнот на щаблях соціально-професійної драбини є таким самим, як в США та Канаді. Зрозуміло, що пряме порівняння даних тут не є коректним, але розгляд цього питання як постановка дослідницької проблеми, як видається, може мати місце. Очевидно, що виявлення тенденцій і темпів соціального (у тому числі й професійного) розвитку етнічних спільнот у різних етнополітичних системах, що реалізуються в країнах із значними відмінностями державного устрою, потребує поглибленого аналізу.
Але вже найбільш загальний підхід говорить про те, що в основі цих тенденцій лежить вплив етнокультурних особливостей етнічних спільнот, коли під терміном "культура" розуміється складна система механізмів адаптації, що притаманна соціальній (етнічній) спільноті, система, яка складалася на протязі всієї історії існування цієї спільноти. По суті, культура - це друга природа, що створена людиною для полегшення свого пристосування до умов життя. Нема сумніву в тому, що одним з найважливіших елементів такої системи є професійна, трудова сфера.
* * *
Переходячи до розгляду етнічних особливостей кваліфікаційного складу зайнятих, відмітимо, що кваліфікація працівника не є ідентичною рівню його освіти, хоча й знаходиться з цим рівнем у безпосередньому зв'язку.
Рівень освіти є не що інше, як інституалізований суспільством рівень особистої підготовленості працівника до праці. Проте існує безліч робочих місць, заповнених практиками, які не мають дипломів про спеціальну освіту в цій галузі. Часто-густо система освіти відстає від вимог науково-технічного прогресу щодо його кадрового забезпечення. Опріч системи освіти, що є "зростаючою за своєю значущістю формою упорядкованої та цілеспрямованої соціалізації і професіоналізації індивідів" [186J, існують також інші, стихійні, самодіяльні форми підготовки працівника до праці.
В кваліфікаційній структурі зайнятих представлені всі форми професіоналізації індивідів, вона віддзеркалює потенціальні можливості суспільства розв'язувати завдання на всіх напрямках суспільного розвитку.
Вивчаючи пропорції якісних соціальних відмінностей, що склалися всередині окремих етнічних спільнот і всього населення України стосовно трудової сфери, як показник міри соціальної диференціації ми можемо використати рівень складності праці поза сферою її застосування, тобто без урахування матеріально-предметного змісту праці. В цьому випадку кваліфікованість праці може виступати як синтетичний показник якісних відмінностей між окремими групами працівників.
Такий підхід дозволяє (природно, в досить наближеному вигляді) оцінити структурні пропорції трудового потенціалу етнічних спільнот. Уявляється, що даний підхід є найбільш адекватним за умов, коли відбуваються значні зміни соціально-економічної структури суспільства, коли виникають, збільшуються та утверджуються в громадському житті нові суспільні групи, у той час як роль, місце в суспільстві та чисельність інших соціальних груп поступово трансформуються. Наприклад, у соціальній структурі українського суспільства дедалі значнішу роль починає відігравати нова соціальна група - підприємці.
В такій суспільній ситуації саме кваліфікованість праці зайнятих і визначає можливості динамічних структурних змін у соціально-еко-номічному житті країни відповідно до вимог стандартів і технологій світового рівня.
Якими ж були на рубежі 80 - 90-х років пропорції кваліфікаційного складу трудоактивного населення у найбільш численних етнічних спільнот України? Відповідь на поставлені питання певною мірою може дати аналіз даних, що наведені в таблиці 13.
Трудоактивну частину кожної з семи етнічних спільнот, що розглядаються, як і все зайняте населення України, було розподілено на шість кваліфікаційних груп. В основу групування були покладені методологічні принципи виділення соціально-кваліфікаційних верств, що були розроблені авторським колективом під керівництвом О.І.Шкаратана та застосовані Г.В. Старовойтовою при дослідженні соціально-професійної структури татарського населення м.Ленінграда [187].
Таблиця 13
Кваліфікаційний склад зайнятих у найбільш численних етнічнихспільнот України (1989 р., в %)
Все зай- Етнічні спільноти
Кваліфікаційні групи няте на-селення Укра- Росі- Єв- Біло- Мол- Бол- Поля-
України
Loading...

 
 

Цікаве