WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціальні інститути: класичні тлумачення й сучасні підходи до вивчення - Реферат

Соціальні інститути: класичні тлумачення й сучасні підходи до вивчення - Реферат

наближення часового обрію та рішуча перевага сьогодення перед майбуттям. Здійсненне - або ж тільки наполегливо здійснюване - "занурення у самість, в індивідуальне "я" означає відмову від орієнтації на узагальнених "інших". Дедалі частіше в них уже не вбачають джерело самооцінки, лєгітимності й ідентичності. Заклики до "інших" значно приглушені, що свідчить про інтенсифікацію процесу селекції як самих закликів, так і тих, кому вони адресовані. Сама значущість "інших" виявляється ситуативною та релятивною, поступаючись схильності до саморепрезентації та самоінтерпретації, змістам, які не продиктовані макроструктурними інстанціями, а індивідуально сконструйовані. Зрештою між особистістю і суспільством запановує новий баланс відносин.
Суспільство залишається глибоко структурованим, утім поширені в останнє десятиліття зміни не дають підстав наполягати на абсолютній і без-роздільній владі колективного над індивідуальним. Примусові й підкорю-вальні потенції інституцій зберігають силу, але в сучасному диференційованому світі, за умов децентрації джерел влади й домінування, індивіди здебільшого дотримуються особистісно значимих преференцій і претензій. Вислизати з-під влади інституцій індивідам дедалі легше, що мимоволі перетворює таке вислизання на різновид нової соціальної гри.
Ритми появи у повсякденності та соціальності різного штибу інно-вацій прискорюються, віддаляючись від наперед заданих і так стрімко не прискорюваних ритмів життєдіяльності інституцій. Дедалі більша еман-сипація індивідів почасти підживлюється такою розбіжністю. Разом із тим масштаби порожньої, нецілеспрямованої, стратифікаційної, диференціювальної, інтеграційної, соціалізаційної діяльності інститутів скорочуються надто повільно. Маючи на меті, скажімо, інтегрувати, держава не знаходить ані засобів діяльності, ані об'єктів діяльності або фатально помиляється у виборі перших і других. Зрештою за нових умов інституції не так розв'язують проблеми індивідів та їхніх об'єднань, як продукують ці проблеми (П.Бурдьє) або просто фіксують та артикулюють (У.Бек наполегливо наголошує переважно біографічне, тобто індивідуальне розв'язання багатьох сучасних соціальних проблем). Індивідуальна та колективна безпека, надання якої мислилося прерогативою інституцій, відтепер негарантована.
Розширюється й простір імітаційних практик соціальних інституцій. Не встигаючи реагувати на проблеми, що виникають, інституції вдаються до таких розв'язань, які далеко не завжди наближають до задекларованої мети. Водночас безневинність начебто "несправжніх" практик ілюзорна. Примушувальний потенціал інституцій неодмінно реалізується, втілюючись у розширенні досвіду селекції соціальних категорій і груп, залучених до імітаційних практик. Для категорій і груп, проте, вони виявляються практиками явного або латентного примусу до лояльності (видимості лояльності), участі (видимості участі) тощо, неминуче конституюючи їх (категорії та групи) у статусі об'єкта маніпуляції.
Трансформованою нині є й класична методологічна установка. Сьо-годні найбільший інтерес соціологів привертають інституціоналізаційні дії індивідів, тобто те, як вони форматують і переформатовують автономні інституціональні порядки. Інституції ефективні у відтворенні порядків, бо традиційно вважалося, що інституції наперед "знають", як діяти, позаяк мають апробовані схематизми реакцій. Але реплікативна компетентність інституцій виявляється затребуваною далеко не завжди. Тоді й ініціатива стосовно конструювання порядків практично цілком виходить від діючих агентів - індивідів та їхніх асоціацій. Проте у деяких, далеко не поодиноких ситуаціях ніхто, мабуть, напевно не "знає", як треба діяти вже завтра. Смисл зберігання й передання знань доречний у дедалі вужчих межах, а порядок встановлюється не минулим, але оперативно винаходжуваним індивідами знанням. За особливостями генези це знання не належить до такого, що його можна тривалий час зберігати, воно летке й випаровуване. Тому не інституціоналізується здатність конструювати нові порядки (конструктивна компетентність), яка провіщає настання таких часів, за яких відносини координації й підлеглості, а також тенденції емансипації й автономізації життєзначимих практик дедалі частіше визначатимуть неінституціоналізовані агенти.
У своєму останньому в житті інтерв'ю К.Касторіадіс наголошував, що історія - це перехід від гетерономного суспільства, що заперечує людське походження правил і норм, яких воно закликає індивідів дотримуватися, до автономного суспільства, в якому індивіди створюють зразки, норми та правила у процесі життєдіяльності. Гетерономні суспільства, що домінували в усій попередній історії, інкорпорували у свої інституції ідею, котру не спростовували їхні члени: ідею стосовно того, що інституції не є результатом людських зусиль; вони не були створені людьми, принаймні не тими, хто живе зараз. Ці інституції сягають корінням духовного начала, створені предками, героями, Богом; люди не мають до них жодного стосунку [22]. Звільнення інституцій від майже сакральної недоторканності - таким є методологічний поворот сучасності.
Разом із тим простір інтеракцій залишається неоднорідним. У якомусь із його сегментів темпи змін незначні, інституції функціонують у класичній манері, а концептуальна спадщина фундаторів науки застосовна й дієва практично без обмежень. Тут домінує те, що найдоцільніше йменувати інституціональними комплексами: загальні генералізації у вигляді цінностей, символів, зразків, норм; організації, що володіють ресурсами й матеріалізують функцію інституціонального контролю; алгоритми та коди легітимації норм і повноважень організації.
В іншому сегменті інституціональні реформи тривають у часі й саме тут невпинно більшає так званих перехідних інституціональних станів. Зміна, приміром, домінантних цінностей не є й не може бути одномоментним актом. Інерційність інституціональних комплексів, а отже, й пручання нововведенням впадають в очі. Як і те, що причини того й іншого належать до компетенції інституціонального аналізу. Повернення до традиції, до апробованих стандартів дії тут межуватиме або вступатиме в майже непрогнозовані поєднання із похапцем винайденими або із легкістю сприйнятими й спростовуваними конвенціями.
У третьому сегменті вирішальним способом пристосування до насичених можливостями, непевністю та ризиками умов спільного існування стає продукування нових норм і правил. Саме він утворює простір розгортання інституціоналізаційної дії індивідів або спільнот індивідів. Типові обставини, що вимагають типових реакцій,
Loading...

 
 

Цікаве