WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціальні інститути: класичні тлумачення й сучасні підходи до вивчення - Реферат

Соціальні інститути: класичні тлумачення й сучасні підходи до вивчення - Реферат

укоріненості.
До речі, властивість нереверсивності соціальних систем є, мабуть, фундаментальною. Нею заборонена як інтенція до якогось "початкового", недиференційованого стану, так і реальний зворотний рух за віссю часу. Ця властивість не є відповідальною за те, що окремі зсуви або відстежувані процеси можуть сприйматися або інтерпретуватися спостерігачами як "зворотна" мобільність суспільств. Це передбачає й інші тлумачення. Оскільки засадові інституції суспільства (сім'я, церква, держава, ринок, власність) формуються в різні історичні епохи, а темпи їхньої модифікації зазвичай не збігаються, тому соціальна система в інституціональній перспективі, тобто в системі координованих і субординованих інституцій, постає як "заархівована" історія. Конфігурація та співвідношення інституцій визначають розташування суспільства на уявній осі історії.
Інакше кажучи, різні "сфери" або відносно автономні сегменти су-спільства, а також інституції, що репрезентують їх, тобто узвичаєне й на-прочуд точне уявлення про порядок - віддзеркалюють різний календар-ний і соціальний час. На окреме вивчення заслуговує те, до якого часу віднести інституції та інституціональні комплекси українського суспільства. Втім, якщо уявити собі економіку, й особливо окремі галузі ЇЇ як соціальну інституцію, то переконаємося, що вона напевно не належить XXI століттю. Разом із тим інволюційні тенденції, про які обгрунтовано і переконливо говорить В.Хмелько, розглядаючи зміни у макроструктурі суспільної праці, ясна річ, є свідченнями не зворотної мобільності, а радше зсувів у співвідношеннях провідних інституцій, архаїзації інституціональної структури. При цьому соціальні наслідки такої архаїзації не такі вже й очевидні [11, с. 5-9].
Другий момент дій індивідів пов'язаний із продукуванням історії. Якби, за слушним зауваженнямК.Касторіадіса, інституції продукували індивідів, а індивіди виробляли інституції за чіткими рецептами й технологіями, тоді б тріумфувала соціальна реплікація - незмінне тиражування одного й того самого. Оскільки цього не відбувається, то й сама дія, напевно, має модернізаційний потенціал. Таке припущення Т.Парсонс концептуалізував у понятті "волюнтаристська дія". Втім, у "Структурі соціальної дії" спонтанності поведінки людей, здатної допомогти їм подолати зобов'язувальну примусовість нормативно-символічного порядку або звільнитися від неї, приділено не так уже й багато уваги. Докладніше про це він говорить у виданій на початку 1950-х років книзі "Соціальна система".
Міркуючи про особистість як відносно автономну підсистему суспільства, Т.Парсонс виокремлює дві риси "людської природи": "пластичність" ("plasticity") і "сприйнятливість" ("sensitivity"). Пластичність означає здатність людської істоти засвоювати величезну кількість альтернативних зразків поведінки, дотримуватися тих із них, що є релевантними стосовно конкретної ситуації або щодо переконань індивіда; пластичність означає, отже, відсутність генетичної наперед заданості якогось обмеженого набору форм поведінки. Сприйнятливістю Парсонс називає здатність індивідів зважати у своїй поведінці на реакції, думки, оцінки оточення, відкритість і неодмінну схильність відгукуватися на вплив з боку інших суб'єктів взаємодії.
Будь-яка людська активність - це завжди витрати сил, емоцій, одне слово, енергетичний процес. Досягнення мети вимагає від індивіда конкретної "роботи" й зусиль. Без цього мета не наближається, а майбутнє не настає. З огляду на це маємо підстави стверджувати, що дія як процес виявляється перетворенням, конвертацією індивідом засобів, умов і норм за допомогою принципово вимірюваних витрат і зусиль на мету, або, що є тим самим, на один із модусів часу - на майбутнє. Індивідуальна і колективна дія внеможливлює зупинення історії.
Проте класична спадщина виявляється недвозначною стосовно інсти-туцій. Це анонімні надособистісні утворення, перед привласнювальними інтенціями яких індивідам не сила встояти. Перед кожним, хто вступає у життя, не постає питання, бути чи не бути людиною цієї культури: інсти-туції методично виконують свою роботу, залишаючи обмаль місця виявленню індивідуальної свободи. Таким є нездоланний, владний і підкорювальний контекст індивідуального існування. Саме тому завдання соціолога начебто полягає не в тому, щоб з'ясувати, яким чином індивіди відтворюють інституції або ухиляються від відтворення їх, а лише в тому, як інституції диференціюють і стратифікують простір спільного існування індивідів, забезпечують розташування їх у цьому просторі, а також залучення їх до мережі взаємних інтеракцій.
Деінституціоналізаційні тенденції
Залишене у спадок класиками науки уявлення про інституції, безумовно, відкрите для доповнень і розвитку, але не підлягає радикальній змістовій ревізії. Крім того, класичній асиметрії у відносинах "інституція-індивід" знайдеться місце й у сучасних підходах до вивчення інституціональної структури. Проте дещо кардинально змінилося: і світ, і способи його відчуття, розуміння й пояснення. Що стосується світу, то його конститутивною рисою визнають непевність. При цьому У.Бек уже на початку 1990-х років грунтовно розглянув цю проблематику і продовжив критичну традицію в аналізі сучасних ліберальних демократій із ринковою економікою [20). Та й тривіалізація раніше неуявлюваного й досі відбувається безшумно, хоча й вельми стрімко. Як це трапилося із дедалі більшою індивідуалізацією приватного життя, внаслідок чого розбіжності між публічним і приватним, які зовсім нещодавно мислилися здоланними, тепер не виглядають такими, принаймні, на переконання З.Баумана [21].
Непевність постає як наслідок надто заглибленої проблематизації так званих тотальностей, тобто високо генералізованих цінностей, норм, зраз-ків поведінки. В індивідуальному досвіді вони дискредитовані тим, що за відносно стислі інтервали часу не підтверджуються повсякденними практи-ками. У ситуаціях непевності, мінливих обставин, перманентної трансформованості структур, зв'язків і відносин взаємодії соціальних агентів остаточно не алгоритмізовані, а багато продиктованих або легітимних зразків поведінки виявилися неефективними. Як підсумовує З.Бауман: "Наш час несприятливий до довіри й узагалі до віддаленої мети й устремлінь через очевидну швидкоплинність і вразливість усього (або майже всього), що має значення в земному житті" [21, с. 195].
Тема індивідуалізації також співвіднесена із цілком конкретними феноменами. Царина, в межах якої люди схильні поціновувати те, що поціновують усі, нині помітно звузилася. Поширеним є й максимальне
Loading...

 
 

Цікаве