WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціальні інститути: класичні тлумачення й сучасні підходи до вивчення - Реферат

Соціальні інститути: класичні тлумачення й сучасні підходи до вивчення - Реферат

інституцій". Праця, як відомо, залишилася незавершеною й була опублікована лише 1990 року. Перспектива соціаль-ної дії та умов її здійснення нестримно вабила Т.Парсонса, переконуючи його в інноваційності соціологічної реверсії: не інституції, а практики інди-відів, котрі відтворюють інституції, тобто інституціоналізаційна дія, - от істинний вихідний пункт систематичних міркувань стосовно суспільства.
Пізніше, 50-ми роками минулого століття, розробляючи концепцію суспільства як системи, Т.Парсонс повертається до проблематики власне інституцій [17J. Суттєвими тут видаються кілька моментів. Інституції, без-умовно, є надособистісними утвореннями, вони формують макроструктуру суспільства. Причому провідні інституції перебувають одна з одною у певних відносинах. Це - відносини координації, що вимагають послідовного розмежування повноважень і сфер відповідальності, і, далі, відносини субординації. Власне тип суспільства залежить від того, яка інституція є домінантною. Домінаця інституції сім'ї дає нам родове суспільство, церкви - феодальне, держави - соціалістичне (тоталітарне), ринку й власності - капіталістичне (демократичне). При цьому домінантна інституція очікує, вимагає й домагається від інших інституцій лояльності. Лояльність стає умовою відтворення порядку домінації.
Відносини координації й домінування між інституціями з огляду на нерівномірнийрозподіл обмежених ресурсів зумовлюють процеси дифе-ренціації й стратифікації позицій у соціальному просторі, а також дифе-ренціацію й стратифікацію індивідів, котрі їх посідають. Престиж позиції та величина вмонтованої в неї винагороди визначаються, таким чином, статусом відповідної інституції. Крім того, як стратифікаційна інстанція інституції обґрунтовують легітимність соціальне вагомих розбіжностей: між важливим і несуттєвим, правильним і неправильним, праведним і забороненим, прийнятним і неприйнятним тощо.
Інституції, власне, є спеціально встановленими або стихійно утворю-ваними соціальними механізмами фрагментації соціального ладу. Вони наділені здатністю встановлювати й затверджувати розбіжності, тобто мо-жуть постійно відтворювати практики розрізнення, диференціювати за-гальний життєвий простір на якусь кінцеву множину життєзначимих по-рядків. При цьому механізми внутрішньої організації цих порядків зовсім не обов'язково можуть чи мають збігатися. Навпаки, саме множинність по-рядків передбачає й вимагає багатоманіття інституціональних механізмів, що встановлюють типи взаємодії між інтенціонально налаштованими ак-торами цих порядків. Диференціація забезпечується неоднорідним роз-міщенням обмежених ресурсів і дефіцитних благ, а залежність акторів від процедур розміщення утворює особливий тип інтеграції. Так, одна із найу-любленіших парсонсівських аналітичних дихотомій - розміщення й ін-теграція (allocation & integration) - організує соціальність. Отже, слугува-ти джерелом легітимності розбіжностей і нерівностей або ж тільки при-власнювати собі таке право - невід'ємна властивість наявних соціальних інституцій.
Згідно із Т.Парсонсом, інституції виконують ще одну дуже важливу функцію. Соціальні системи в процесі самовідтворення перманентно залу-чені до розв'язання чотирьох фундаментальних проблем: адаптації, досяг-нення мети, інтеграції, підтримки зразків поведінки та мислення (відома AGIL схема). Інституції фактично й виступають засобами розв'язання їх. При цьому цінності підтримують зразки, норми забезпечують інтеграцію, колективні організації сприяють досягненню мети, а ролі дають змогу адаптуватися [18J.
До речі, дія інституції, за Парсонсом, принципово не відрізняється від соціальної дії індивіда або групи: подібно до будь-якої дії, вона передбачає мету, засоби ЇЇ досягнення, норми й умови здійснення дії. Концептуалізація класика не втратила евристичності, оскільки проблемна ситуація будь-якого рівня значимості для її розв'язання може потребувати формулювання нових правил або коригування старих, тобто створення нових - або відносно нових - інституціональних станів.
Інерція традиції
Отже, класики залишили нам у спадок тверде переконання, що со-ціальні інституції ми можемо тлумачити і як стани, і як активні, дієві ком-плекси, а також як стани й комплекси, відтворювані інституціоналізаційними діями індивідів або спільнот індивідів. Зсув акценту до одного із моментів визначає й стратегію вивчення інституції. Якщо це статичний момент (стан), тоді у фокусі уваги опиняється будова, структура інституції, засоби легітимації (делегітимації) цінностей, норм, правил, зразків поведінки, відчуття та мислення, ролей, очікувань, або, у дещо застарілій академічній формулі, - зміст поняття "інституція". Зовсім не випадково сучасні автори вважають інституції "взаємно примусовими рольовими очікуваннями стосовно визначених зразків" [19].
Звернення до динамічного аспекту інституцій уможливлює реінтєрпретацію характеристик дії, мову опису яких запропонували М.Вебер і Т.Парсонс. Для них обох було цілком очевидним, що неодмінною умовою дії є втілення колективних уявлень в абсолютно матеріальних об'єктах - організаціях. Так, держава, автономна від спільнот індивідів інстанція, втілюється в держапараті. Якщо інституція навіть здатна застосовувати, скажімо, санкції, то лише завдяки наявності організацій (структурованих позицій та індивідів, що їх заповнюють). Тому в цьому сенсі можна погодитися із Є.Головахою та Н.Паніною, які відносять наявність організації до невід'ємних ознак соціальної інституції [19, с. 5, 8].
І зрештою, в інституціоналізаційній дії індивідів і груп доцільно роз-різняти два моменти.
Перший безпосередньо стосується простого відтворення наявних інституцій. Повторюваними, не обов'язково скоординованими, але неодмінно зорієнтованими на беззастережно прийнятий зразок діями індивіди відтворюють інституції, утверджуючи їх як непохитні підвалини всієї соціальної конструкції. Консервативними ефектами практичних учинків і здійснюваних індивідами й групами виборів забезпечується не так континуальність суспільних систем, як неможливість зворотного (реверсивного) історичного руху, Не такими вже й віддаленими від нас є часи, коли письменність була долею одиниць. Суцільна письменність, у цьому сенсі, є укоріненим інститутом. Апеляція до визначення соціальної інституції як укоріненого стану зумовлює твердження про її присутність у будь-якій точці суспільного простору, а отже, доступність її для індивідів. Будь-яке звуження царини присутності слугує знаком проблематизації
Loading...

 
 

Цікаве