WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціальні інститути: класичні тлумачення й сучасні підходи до вивчення - Реферат

Соціальні інститути: класичні тлумачення й сучасні підходи до вивчення - Реферат

"внутрішнього".
Більше того, власне соціологічне пізнання суспільства починається, за Е.Дюркгеймом, тільки тоді, коли дослідник покладає соціальні явища як речі, увиразнюючи дистанційовану позицію спостерігача. Причому покла-дати явище як річ означає уявляти її соціальною інституцією. Методологія пізнання соціальної інституції підпорядкована загальному правилу:"... ідея, яку ми собі створюємо про колективні звичаї, про те, що вони становлять або чим вони мають бути, є чинником їхнього розвитку. Але сама ця ідея - це факт, який теж слід вивчати ззовні, щоб належним чином визначити його. Адже важливо з'ясувати не те, в який спосіб той чи той мислитель особисто уявляє собі певну інституцію, а розуміння цієї інституції групою; лише таке розуміння є дієвим" [13, с. 397].
Як ми знаємо, наукова пристрасть до колективних репрезентацій не слабшала упродовж усього творчого життя Дюркгейма. Не тільки взаємнаспіввіднесеність звичаїв і систематичних уявлень про них ("ідей", як у вищенаведеній цитаті), а й їхня незабарна резонансність, глибоко вражали його уяву. У спільній із М.Моссом книжці "Примітивні класифікації" на-трапляємо на цікаву констатацію: "Методи мислення - це справжні со-ціальні інституції" [,14]. Звернена безпосередньо на себе, соціологія, таким чином, як справжні соціальні інституції визнає правила соціологічного ме-тоду, сформульовані Дюркгеймом у "Методі соціології". Наш сучасник Е.Гіденс, викладаючи "Нові правила соціологічного методу", дотримувався авторитетної традиції [15].
М.Вебер у своїй найвідомішій праці детально простежив становлення капіталізму, одного із найважливіших інституціональних вимірів сучас-ного суспільства. Експлікація передумов успішної інституціоналізації за-лишається завданням на майбутнє. Тут обмежимося посиланням на те, що інституціоналізація не відбудеться без легітимації. Причому легітимації у чотирьох вимірах. Це, по-перше, легітимація з боку максимально генералізованих цінностей і сенсів: у випадку "духу капіталізму" це уявлення про покликання людини у її земному житті. По-друге, легітимність, яку надає габітуалізація, тобто безумовне дотримання неспростовних цінностей за найнесприятливіших обставин: Вебер неодноразово наголошує, що справжні носії "духу капіталізму" невпинно робили заощадження (нагромадження) навіть за реальної загрози конфіскації нагромадженого, тобто вчиняли ірраціонально з погляду панівних умов. По-третє, легітимація з боку правових норм, які конкретизують генералізовані цінності. По-четверте, легітимація поширеністю практик залучених до становлення інституцій спільнот.
Таким чином, множинна - трансцендентальна (у світському житті ціннісно-ідеологічна), індивідуально-поведінкова, правова й соціально-групова - легітимація є якщо й недостатнім, то принаймні необхідним компонентом конституювання капіталізму. Немає підстав не поширювати це твердження на процес оформлення інституціональних порядків узагалі. Суспільний розвиток і прогрес, хоч би як ми інтерпретували ці терміни, потребують інституціоналізації і зрештою втілюються у здійснених інституціоналізаціях. І далі, сформований інститут діє незалежно від результатів своєї діяльності, відсторонено ставлячись до них. Тому й резистентність як до зовнішніх впливів, так і до ефектів власної життєдіяльності стає однією із найвагоміших характеристик соціальної інституції.
Дж.Мід починає свої міркування стосовно суспільства також із поняття "інституція" [16]. На його думку, інституції - це, передусім, типові реакції індивідів на типові ситуації - тема, яку три десятиліття по опублікуванню праць Дж.Міда успішно конкретизують П.Бергер і Т.Лукман у праці "Соціальне конструювання реальності". У своїй практичній діяльності індивіди мінімізують витрати раціональних та емоційних ресурсів за допомогою процедури типізації, основним змістом якої стає зниження порога невизначеності можливих виборів і підвищення передбачуваності можливих результатів за тих чи тих виборів варіантів дії. -
Той спосіб, за допомогою якого індивіди засвоюють наявні набори типізацій і вчаться самостійно типологізувати, й становить соціалізацію. Інституції, отже, це ще й інстанції соціалізації, кінцевою метою якої стає продукування індивідів, адекватних вимогам цього суспільства. Своєрідне "привласнення" індивідів суспільством відбувається лише тією мірою, якою інституції постачають асортименти ієрархічно й однорядно організованих статусів і відповідних їм ролей (правил і норм поведінки), а індивіди інтерналізують їх (згодом такий процес почнуть називати габітуалізацією). Соціалізаційна функція інституцій зумовлює неодмінну присутність правил і норм у їхній морфологічній структурі.
Діяльність із привласнення здійснюється різними методами: погрозами застосувати насильство і прямим насильством, численними санкціями, залученням до гри, тренуванням тощо. Зрештою масовим стає продукування зразків соціальне відповідальної, бажаної або лише прийнятної поведінки, тобто продукування стабільного соціального ладу. Модальною особистістю тут стає конформіст - індивід, який приймає наявний стан справ. Крім того, у перспективі дії, лад є не більш ніж сподівання, що справджуються із високою часткою ймовірності: сподівання, що для інших значущими виявляться ті самі цінності, принципи та правила.
Американська традиція, що походить, напевно, від Ч.Кулі та Дж.Міда, по-перше, наполягає на розумінні інституції як систематичної взаємодії між індивідами; тому й кажуть про інституцію як "систематичну інтеракцію". По-друге, така взаємодія здійснюється відповідно до культурно й соціальне легітимних (суспільне визнаних і санкціонованих) зразків і моделей поведінки, зафіксованих у звичаях, традиціях, міфах, легендах, ідеології або праві; останні утворюють надіндивідуальну систему, здатну до автономного існування й навіть певної еволюції без особистої участі творців та авторів таких зразків і моделей. По-третє, такі моделі й зразки спілкування та взаємодії за допомогою навчання, тренувань тощо перетворюються на навички спонтанних, несвідомих і автоматичних, без вагань і коливань, реакцій на стандартні ситуації; моделі й зразки спонукають і примушують індивідів поводитися так, щоб важливі, з погляду спільного життя, функції виконувалися належним чином, а сподівання оточення стосовно відповідної поведінки виправдовувалися.
На початку 30-х років XX століття, на самому початку соціологічної кар'єри, Т.Парсонс, вочевидь відчуваючи себе в мейнстримі науки, пише працю "Пролегомени до теорії
Loading...

 
 

Цікаве