WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціальні інститути: класичні тлумачення й сучасні підходи до вивчення - Реферат

Соціальні інститути: класичні тлумачення й сучасні підходи до вивчення - Реферат

інституціоналізації екологічних інтересів висвітлено у монографічному дослідженні О.Стегнія [10], особливості інституціональної макроструктури українського суспільства зафіксовано В.Хмельком [11], а огляд новітніх тенденцій в економічній соціології у перспективі інсти-туціонального підходу міститься у статті О.Іващенко [12].
Протиставлення "старого" й "нового" інституціоналізму, що супроводжує усі спроби зрозуміти й пояснити асоціативні атракціїабо дисоціативні спрямованості в сучасних суспільствах, подібно до будь-яких жорстких протиставлень передбачає непроговореність відповідних найважливіших тем і, однаковою мірою, припустимість спрощень, релевантність яких зовсім не є очевидною. Відсутність апеляцій до класики й змістової комунікації із нею зумовлює захоплення простору розмов щодо інституціональної кризи самодостатніми, здавалося б, репрезентантами. З огляду на це або на щось інше, некритичний радикалізм, не вагаючись, залічує соціальну інституцію до поняттєвих конструктів, які вже давно вийшли з моди та методологічного вжитку. Концепт, і це зазвичай не піддають сумніву, вспадкований від класиків соціологічної дисципліни й, безумовно, є конче важливим у конституюванні соціологічної уяви. Але на нього практично не натрапити у дослідницькій практиці. Одначе його місце з'ясувати неважко: на від-повідних сторінках соціологічних підручників, за визначенням позбавле-них вітально-евристичної атмосфери. Разом із тим редукція змістових ас-пектів уявлення про інституцію до правил і норм, що регулюють і спрямовують соціальну дію, здійснена економістами й розтиражована окремими прихильниками економічної соціології, для багатьох дослідників видається операцією, котра звільняє від найсуттєвіших соціологічних сенсів.
Нез'ясованості пізнавальних можливостей інституціонального аналізу, а також поширенню вихолощених із пропедевтичною метою уявлень про інституції суспільства, що здійснює система відповідної освіти, варто, мабуть, щось протиставити. Вибірковий, тобто вочевидь неповний, набір альтернативних сюжетів може виглядати так.
Штрихи до реконструкції класичної спадщини
Класики замислили й практикували соціологію як дисципліну вельми вимогливих амбіцій. Якими мають бути умови стабільності й сталості со-ціального ладу - от питання, пошуками відповіді на яке переймалася нова наука, що утверджувалася у другій половині XIX і першій половині XX століття. Інакше кажучи, її адепти перебрали на себе обов'язок відкрити правила, які диференціюють простір спільного існування людей, але внеможливлюють розпад цього простору на замкнуті, внутрішньо доцентрове зорієнтовані анклави, котрі за жодних обставин не зважають на заклики до взаємодії.
Е.Дюркгейм щиро і, здається, небезпідставно вважав, що ці правила якщо й не збігаються, то принаймні співвідносяться із правилами соціо-логічного методу. Соціологія не реконструює реальність як таку, вона кон-струює особливу соціологічну реальність, в якій уже нероздільними є так звана дійсність і концептуальні засоби, за допомогою яких вона тільки й стає доступною для сприйняття та обговорення. Не словесні сутності, а власне речі (за формулюванням Е.Дюркгейма - колективні уявлення, здатні до самостійного, окремого від кожного конкретного індивіда існування). Зовсім не радикалізуючи погляди класика, можна стверджувати, що соціолог не припускає існування реальності - він її покладає.
Така реальність, як переконує нас у тому класична спадщина, є, насамперед, реальність інституцій, певна інституціональна реальність. Інституціоналізм - такою є історично перша сформована в соціології перспектива сприйняття, опису й пояснення дійсності. Фундатори науки бачили і мислили її майже винятково як науку про становлення й функціонування суспільних макроструктур, тобто соціальних інституцій. І справді, чи можна в інший спосіб обстояти таке емпірично безперечне твердження, що багатоманіття типів і видів дій індивідів зовсім не нескінченне, а комбінації взаємно зорієнтованих дій хоча й різноманітні, але зліченні. Результати взаємодій не зводяться до індивідуальних інтенцій і не виводяться з них, визначаючись колективними за самою природою способами дій і уявлень і залишаючись при цьому загалом передбачуваними. У передмові до другого видання дюркгеймівського "Методу соціології" читаємо: "... є слово; котре, якщо деякою мірою розширити його звичайне значення, досить добре виражає цей дуже специфічний спосіб буття; це слово "інституція". Справді, не перекручуючи сенсу цього вислову, можна назвати інституцією геть усі вірування, всі способи поведінки, встановлені групою. Соціологію тоді можна визначити як науку про інституції, їхні генезу та функціонування" [13]. Стосовно окремих індивідів інституції наділені майже неспростовною владою, бо визначають зразки й стандарти поведінки - обов'язкові способи дії, як він це формулює. Проте їхня владна, але фактично деперсоналізована присутність є віртуальною: саме так ми б сказали сьогодні. Влада інституцій, інакше кажучи, є анонімною. У незбуреній повсякденності така влада немовби презентує саму себе, вона не є нічиїм репрезентантом - тільки своїм власним. Прерогатива соціолога, на переконання Е.Дюркгейма, - розпізнавати тут владу престижу. Одначе ставлення індивідів до інституцій зовсім не зводиться до субординації, позаяк інституції нав'язані, але люди їх цінують, інституції обмежують, проте люди виправдовують такі обмеження й убачають благо у функціонуванні їх [13, с. 403]. Утилітарність знання природи і правил функціонування соціальних інституцій неспростовна для дослідника, оскільки вможливлює зміну інституцій і, отже, звільнення від ілюзорної або фактичної влади інституцій над індивідами.
У повсякденному досвіді жорсткість і непіддатливість інституцій да-ються взнаки дише тоді, коли індивіди й групи вступають у конфлікт із ви-значеними зразками або ж ухиляються від того, щоб дотримуватися їх. Віртуальна влада набуває в такому разі фактичності, вдаючись до нас-ильства у вигляді негативних санкцій. Соціальний контроль є одним із об-ов'язкових елементів інституціонального коду. Зразки поведінки й контроль, таким чином, продукують соціальний лад (згідну із цілями та ціннісно зорієнтовану взаємодію різних суб'єктів), а також адекватні їм форми суб'єктивності у вигляді здатностей відчувати, розуміти й пояснювати власні дії та дії інших. Інституції визначають не лише те, як діяти, а й як відчувати та як мислити - от у чому переконує нас соціологізм французького класика науки, наголошуючи принципову співвіднесеність "зовнішнього" та
Loading...

 
 

Цікаве