WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціальні інститути: класичні тлумачення й сучасні підходи до вивчення - Реферат

Соціальні інститути: класичні тлумачення й сучасні підходи до вивчення - Реферат


Реферат на тему:
Соціальні інститути: класичні тлумачення й сучасні підходи до вивчення
Селекція тем, які на певний час стають провідними у межах обміну думками у наукових спільнотах (зазвичай говорять про "актуальні" теми), підпорядкована, ясна річ, деяким правилам, хоча значною мірою вона є також спонтанною. Проте випадок із соціальними інститутами радше підпадає під правило.
Неминучість актуалізації
Робота над концептами, на переконання класиків науки, у принципі є невпинною. М.Вебер, як пригадується, порівнював соціологію зі зведенням храму, навколо якого надбудовують, переробляють, але ніколи не демонтують риштовання. Нинішня парадигма (або одна із парадигм) пропонує дещо іншу метафору. Храм науки вибудований із багатьох модулів, які, в разі перестановки й залучення їх до нових сполучень, не лише дають змогу змінювати конфігурацію зовнішньої форми й перекомпоновувати внутрішній простір будівлі, а й передбачають власну трансформацію. Самотрансформаційні модулі та нові поєднання їх, безупинно винаходжувані за цілераціональним задумом, а також за випадковою примхою архітекторів і працівників науки, гарантують інноваційність монтажу. Втім, ці метафори, що вочевидь відрізняються, подібні у найсуттєвішому: обидві передбачають лише відносну закріпленість соціологічних концептів за фіксованими значеннями.
Внутрішньонаукова установка на роботу над концептами підкріплюється ще й ззовні. Тотальний наступ на низку засадових для колишнього соціального ладу дихотомій - "зовнішнє-внутрішнє", "національне-інтернаціональне", "локальне-соцієтальне", "центр-периферія", "приватне-публічне", "далеке-близьке", "своє-чуже" (перелік відкритий для поповнення), - що його тепер природним чином і чи не рефлекторно пов'язують із глобалізацією, спричинює розмивання обгрунтованості й вагомості таких дихотомій. Що, своєю чергою, імперативне вимагає переосмислення уявлень стосовно соціального ладу, який конституюють насамперед соціальні інституції.
Річ у тім, що однією з функцій останніх є з'ясування й підтримка істотних розбіжностей, глибоко вкорінених у недвозначних ідентифікаціях. Сталість у відмінностях, іманентно властива інституціям, застосування різного штибу ресурсів для константності розбіжностей фактично гарантувало відтворення соціального ладу. Але за "нової реальності" зламу тисячоліть, фактичність якої вже не заперечується у соціальних науках, реплікація зазначених вище дихотомій стрімко втрачає практичний сенс.
На невичерпності їхньої реальності поки що дозволено наполягати, проте панівними регуляторами (або домінантним контекстом) дій індивідів і груп вони вже бути не можуть. До того ж сприймати й підтверджувати важливість колишніх інституціональних відмінностей означає якщо й не ініціювати зворотний рух соціальної рефлексії за віссю історичного часу, то принаймні консервувати схильність соціологічної уяви до звичних моделей інституціональної структури суспільства, у створенні й укоріненні яких досягла неабияких успіхів індустріальна доба. І тому дедалі масовішою стає поведінка акторів, котрі нехтують ними: анахронічні інституціональні структури хоча й не деконструюються, одначе вельми грунтовно дискредитуються (точнісінько за Парсонсом) волюнтаристською дією, що сприйняла нові імпульси. Почасти так трапляється й тому, що суб'єкти дії поінформовані стосовно обмеженої можливості інституцій виконувати традиційні функції. Приміром, держава як соціальний інститут нині напрочуд обмежена - і це не тимчасове явище - щодо можливостей регулювати процеси в національній економіці. Причому зменшення влади державних інституцій (національних урядів, регіональної влади) відбувається всупереч волі й бажанню відповідних структур і професійно-статусних груп.
Поряд із переліченим інституціональну проблематику актуалізують також обставини, що складаються всередині конкретних суспільств. Зміна типу соціально-економічного й політичного устрою неможлива без транс-формацій безпосередніх засад соціуму, тобто без інституціональних транс-формацій. При цьому сумарний ефект глобальних і локальних тенденцій стає серйозним випробуванням теоретико-концептуальної готовності до-слідників більш-менш адекватно реагувати на нові виклики й невизначе-ності, що насуваються з майбутнього. Викликає сумнів передусім вітальність соціологічної класики у вивченні сучасних проблем. Утім, деякі авторитетні дослідники не піддають жодним сумнівам неуразливість класики. Безперервний діалог із нею підтверджує, на думку Дж.Александера, її неспростовну центральність [1], сприяючи плідному уточненню теоретичних уявлень про джерела й умови відтворення соціальне інтегрованого й солідарного суспільства.
Схильність до інституціональної проблематики властива сьогодні представникам соціальних наук. Ті, хто постійно відстежує стан справ у соціології та суміжних науках, відзначили вельми помітне зростання інтересу до поняття "інститут" в економіці [2] й політичній науці [3]. Причому неоін-титуціоналізм в економіці протиставляє себе не соціологічному, так би мовити, інституціоналізму, а традиційній інституціональній економіці, редукуючи уявлення про інституцію до набору правил і норм, що регулюють трансакції між зорієнтованими на одержання прибутку суб'єктами. За умов сьогодення у США, Європі й Росії своєрідною "точкою зростання" визнають "нову економічну соціологію", що претендує на статус "інституціональної економічної соціології" капіталістичних суспільств XXI століття [4].
Власне соціологія не надто піднеслася, але й не пасла задніх стосовно економіки й політології. У другій половині 1990-х років у США відбулася дискусія щодо співвідношення класичного й "нового" інституціоналізму, уявлення про зміст якої дає інформативна стаття Ю.Чернецького [5]. У на-уковому просторі Росії й України також трапляються приклади узагальнення наявних теоретичних констатацій про соціальну інституцію як таку і, однаковою мірою, про інституціональний аналіз. Хоча на міжнародному симпозіумі, який відбувся у 1999 році в Москві, обговорювали проблему кризи інституціональних систем у політологічній, економічній і соціологічній перспективах, проте теоретико-методологічну проблематику практично не заторкували [6]. Але паралельно вдаються до спроб розширити обрії інституціональної уяви [7] і навіть заснувати на цій підставі якусь нову позитивну соціологію [8]. В Україні наші колеги Є.Головаха та Н.Паніна запропонували концептуалізацію, здатну спрямовувати осмислення й емпіричне дослідження становлення, функціонування і зміни соціальних інституцій [9]. Процеси
Loading...

 
 

Цікаве