WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Концептуальні підходи до визначення еліт в соціологічних теоріях Вільфредо Парето і Гаетано Моска. - Курсова робота

Концептуальні підходи до визначення еліт в соціологічних теоріях Вільфредо Парето і Гаетано Моска. - Курсова робота

"Теорія, відома сьогодні як теорія еліт, є нічим більшим, ніж теорія Моски, з деякими елементами, на яких зроблено більший акцент, з деякими частинами - більш розширеними, і зі зміненим ім'ям автора. Цей автор уже не Моска. Він - Вільфредо Парето." [9]
Таким чином, інтелектуальна спільність завдала шкоди обом авторам: Моска втратив авторське право на свою ідею, в той час як Парето відчув удар по своїй моральній репутації і приниження власного статусу теоретика еліт.
Все ж, неважко довести, що два автори різняться, як у підходах, так і в остаточних висновках: "Головна схема теорій Моска і Парето може бути одною: в обох випадках вони передбачають аристократичну витонченість і недовіру до масової демократії. Водночас форма їх робіт й методологічні передумови в їх основі різко відрізняються, і ці відмінності, незважаючи на найбільш курйозні "накладки" і внутрішні суперечності, допомагають пояснити остаточне розходження, яке поставило Парето з одного боку головного політичного поділу, а Моску - з іншого".[13]
ВИСНОВКИ
Ця робота розглядає двох авторів; обидва були італійцями, обидва жили у період між затишшям Вікторанської епохи і двадцятим століттям - століттям фашизму і тоталітаризму. Старший з двох, Вільфредо Парето (1848 - 1923), дожив до початків режиму Беніто Муссоліні; Гаетано Моска (1858 - 1941) майже пережив цей режим, доживаючи останні роки в тихій опозиції до диктатора.
Гаетано Моска в своїй важливій роботі "Elementi di scienza роlitica", опублікованій англійською під назвою "Правлячий клас", різко реагував на соціалістичні теорії , що ставали все більш популярними. Його аргумент може бути підсумований в двох основних постулатах:
" Людські суспільства не можуть функціонувати без політичної організації.
" Політична організація неминуче веде до нерівності в розподілі влади.
Виходячи з цих постулатів, Моска прийшов до висновку, що завжди буде два класи людей: "Клас тих, хто управляє, і клас тих, ким управляють"[4]. Більше того, оскільки більшість людей егоїсти, то правлячий клас буде також і привілейованим в економічних відносинах.
Згідно Моски, правлячий клас - це завжди меншість населення. Вона підтримує себе декількома способами. Перш за все, цей клас завжди добре організований і, таким чином, користується великими перевагами в порівнянні з неорганізованою більшістю. По-друге, більшість правлячих класів, до деякої міри, "відсмоктує" потенційних керівників нижчих класів, приймаючи найталановитіших його членів до своїх лав. По-третє, за допомогою того, що Моска називав "політичними формулами" [17] або теоріями, реабілітуючими соціальну нерівність, маси підводяться до прийняття своєї долі як справедливої і, звичайно, неминучої. Нарешті, звичка примушує величезну більшість представників нижчого класу йти щодня на свою роботу, навіть не ставлячи питання про справедливість або неминучість їх становища в суспільстві. Коротше, хоча правлячий клас і складає тільки меншість, а у великих суспільствах - дуже незначну, багато чинників укріплюють і стабілізують його переваги.
В одній із своїх найцікавіших і проникливих робіт Моска критикував теорію марксистську як безнадійно утопічну і нереалістичну в її баченні безкласового суспільства. В книзі, написаній більш ніж за два десятиріччя до російської революції, Моска передрікав, що, якщо комуністи коли-небудь прийдуть до влади і якщо вони знищать приватну власність, все одно їх комуністичне або колективістське суспільство потребуватиме урядовців, які і сформують новий правлячий клас [17].
Мабуть, найбільшу увагу в паретівській соціологічній системі привертає теорія еліт, що послужила відправним пунктом для численних досліджень механізмів влади з різних теоретичних позицій. Ця теорія, взята в контексті всіх його теоретичних переконань, дає підстави вважати її автора провісником політичних режимів фашистського типу. Бажаючи того чи ні, Парето відобразив в своїх працях кризові тенденції суспільного життя Західної Європи, розвиток яких призвів до фашизму. Концентрація уваги на проблемах політичної боротьби, ідея біологічного відбору правлячої еліти, обґрунтовування застосування грубої сили, що зневажає законність, критика раціоналістичного підходу до політики, підкреслення значення ірраціональних сліпих емоцій - все це перекликається з ідеями, що лягли в основу робіт офіційних фашистських теоретиків.
Соціологи більш лівих політичних поглядів різко критикували Парето за політичний макіавеллізм, фашизм, несучасний спосіб мислення. Е. Богардус і Ф. Хауз писали, що основні ідеї Парето набагато раніше і краще виражені Дарвіном, Джеймсом і Самнером [8]. Проте присвячені Парето монографії, написані Хендерсоном, Хомансом і Куртісом і перш за все Парсонсом, відкидають подібну критику. Глава школи структурного функционалізму вважав Парето одним з найвидатніших майстрівсоціальних наук, заявивши, що в "Трактаті.." немає нічого істотного, на методологічному і теоретичному рівні, що... має бути відкинуте" [15].
Якщо два автори розглядаються в одній роботі, вони або мають єдиний інтелектуальний здобуток або потребують вивчення на контрастах. Моска і Парето відповідають обом вимогам. Вони мають багато спільного, але й різняться в фундаментальних аспектах. Це й може стати поясненням їх неприйняття один одним: їх диспут має всі характеристики сімейної сварки.
Москова недосконалість (а, по суті, відсутність) методології і його наївна віра в писані "факти", паретівський "біологічний матеріалізм" і психологія ірраціональних впливів, так само як їх спільна амбівалентність, як ознака контрреволюційного світогляду, світогляду, що поєднує ретроградність і футуризм [13] - все це зробило Моску і Парето назавжди суперечливими постатями. Але якщо вони й помилялися, це були помилки великих умів, з яких можна навчитись більше, ніж з коректних результатів, досягнутих теоретиками меншого масштабу.
Використані джерела
1. Арон Р. Этапы развития социологической мысли. М., 1993.
2. Ашин Г. К. и др. Основы политической элитологии. - М., 1999.
3. Владимиров А. В. Итальянская школа политической социологии. // Социол. исслед. 1976. № 4.
4. Главы из книги "Основы политической науки"// Социс. 1994 № 10, 12; 1995 № 4, 5, 8.
5. История социологии в Западной Европе и США. М., 2001.
6. Ортега-і-Гассет Х. Бунт мас// Ортега-і-Гассет Х. Вибрані твори. - К., 1994.
7. Эфиров С. А. Итальянская буржуазная философия XX века. М., 1968.
8. Coser L. A. Masters of sociological thought. N.Y., 1971.
9. Fritz Morstein Marx. The Bureaucratic State - Some Remarks on Mosca's Ruling Class. N.Y., 1939.
10. Joseph A. Schumpeter, "Vilfredo Pareto" in Ten Great Economists: From Marx to Keynes. N.Y., 1951.
11. Kingsley Davis and Wilbert Moore with a response by Melvin Tumin, "Some Principles of Stratification" // Seeing Ourselves: Classic, Contemporary and Cross-cultural Readings in Sociology. - 1992. - P. 169-178.
12. Lenski G. Power and Privilege. A Theory of Social Stratification. N.Y., St.Louis, San Francisco, Toronto, L., Sydney: McGraw-Hill Book Company, 1966.
13. Meisel J. H. Pareto & Mosca. N. Y., 1965.
14. Pareto V. Mind and Society. N. Y., 1935.
15. Parsons T. The structure of social action. N.Y., 1961.
16. Runciman W. G. Social Science and Political Theory. Cambridge: Cambridge University Press, 1963.
17. The Ruling Class. N. Y., 1939.
Loading...

 
 

Цікаве