WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Концептуальні підходи до визначення еліт в соціологічних теоріях Вільфредо Парето і Гаетано Моска. - Курсова робота

Концептуальні підходи до визначення еліт в соціологічних теоріях Вільфредо Парето і Гаетано Моска. - Курсова робота

прозорливість.
РОЗДІЛ 3
Порівняємо погляди Моски й Парето. Ми переконалися в тому, що вони досить близькі. Обидва автори започаткували новий підхід в соціальній науці. Моска розвинув модель історичних структур влади, яка вийшла за межі і заперечила традиційну Аристотелеву класифікацію форм врядування. Не має значення, що записано в конституції, наголошує Моска, але меншість завжди буде керувати більшістю. Демократія і народний суверенітет розвінчуються як прості міфи. Але концепт "політичного класу" також змінює собою Марксове поняття економічного класу, і політика більше не є просто "концентрованою економікою" , але головною точкою опори у владарюванні. Саме в правлячому класі знаходять свій вираз передові соціальні сили певної епохи. За умови, що жодна з важливих частин суспільства не утискається і не позбавляється можливості вираження, правлячий клас - еліта - буде існувати надалі або буде змінена іншою, більш чутливою до суспільних потреб. Отже, теорія Моски не така вже й антидемократична, як видається на перший погляд. Все ж, Моска наполягає, що змагання за владу відбувається не між більшістю і меншістю, а між різними елітами.
Що визначає успіх або невдачу правлячого класу ? Це питання було дуже суперечливим для Моски. Бажаючи залишитись в межах історичного наукового знання, він не міг полишити спроби вирішити проблему уможливлення домінування влади з одночасною її відповідністю вимогам часу. Емпіричну і нормативну складову в роботі Моски розділити не так легко.
Парето, також, був націлений на створення системи, за допомогою якої можна було б виявити закони суспільних змін і стабільності. Однак, на відміну від Моски, який не міг уникнути своєї схильності до "ідеального" балансу, Парето - соціолог з математичним способом мислення - залишався незворушеним суворими, навіть цинічними, результатами своїх досліджень. Парадокс, але Моска, зі своєю нормативною ностальгією, виглядає більш "включеним" спостерігачем; його велике небажання - або неспроможність - поставити власні думки і спостереження в межі послідовної системи посилює відчуття "включеності". "Науковий конструкт" Парето, демонстративний емпірицизм, не позбавляє, однак, від підозри, що вплив його власних життєвих цінностей в даному разі є меншим, ніж у Моски. Фактично, теорія Парето лише більш сповнена "самозахисту", ніж відкрите висловлення тих же цінностей Москою.
Що ж це за цінності ? Обидва автори реагували на загальні наслідки індустріальної революції, однак, у своєму, специфічно італійському контексті. Їх країна знаходилась на периферії світового капіталізму. Цей факт може добре пояснити тенденцію відходу від розгляду політичних і соціальних наслідків загального рівня й зосередження на актуальних на той момент ідеологіях. Обидва автори боролися "на два фронти": проти західної демократії і марксистського соціалізму - що є, на їх думку, поняттями досить близькими. Будучи прихильниками невтручання в економіку, вільної гри економічних сил, вони висловлювали недовіру позаекономічній інтервенції, яка походить або від уряду, або від потужних "посередницьких об'єднань" (бізнесових або профспілкових груп тиску і партій).
Така негативна реакція до змін могла б легко привести до консервативної позиції. Однак неприйняття пішло далі: Парето і Моска прийшли не до консерватизму, але до контрреволюційності, якщо розуміти останнє як форму революційності - рух, прямо протилежний успішному на даний момент рухові. Її революційний характер пояснюється також тим фактом, що контрреволюція виникає як результат конфліктної напруги. Контрреволюція вчиться на помилках революції, викриваючи її ілюзії і замінюючи їх прагматизмом.
Але й при житті обох засновників соціології еліт, і нині, у середовищі їхніх послідовників, триває суперечка про пріоритет. Деякі автори відносять цю суперечку до курйозів, подібно суперечки Бобчинського й Добчинського про те, хто першим сказав "е", інші ставляться до неї більш серйозно. Р. Арон виклав суть цієї суперечки в такий спосіб: " Чи використав Парето ідеї Моски більшою мірою, ніж вимагала пристойність, посилаючись на нього трохи менше, ніж вимагала справедливість"[1]. Моска почав розробку своєї теорії правлячої еліти (у книзі "Теорія управління й парламентське правління", Турін 1884 р.) раніше на десятиліття від основних праць Парето з цієї проблематики. Причому Парето відмовився визнати вимогу Моски підтвердити його пріоритет, посилаючись на "банальність" положень Моски, викладених раніше Берком, Теном й іншими політичними мислителями.
Поряд з подібністю вихідних положень Парето й Моски можна відзначити і їхні розходження. Якщо Парето наголошував на заміні одного типу еліт іншим, то Моска підкреслював поступове проникнення в еліту "кращих" представників маси. Якщо Моска абсолютизиує дію політичного фактору, то Парето пояснює динаміку еліт багато в чому психологічно: еліта панує над масою, насаджуючи політичну міфологію, сама ж вона піднімається над повсякденною свідомістю. Для Моски еліта - політичний клас, у Парето розуміння еліти ширше, воно більш антропологічне.
Певні сторони концепції Парето критикувались такими великими сучасними соціологами, як Р. Арон, Т. Боттомор та ін. Р. Арон писав, що його теорії перевантажені ціннісними судженнями. Найвизначнішийанглійський елітолог Т. Боттомор писав про те, що з робіт Парето не ясно, чи відноситься поняття "циркуляція еліт" до процесу динаміки нееліт в еліти або ж до заміни однієї еліти іншою. Дійсно, обидві інтерпретації присутні у Парето, і він часто пише про те, що найбільш здатні індивідууми рекрутуються з нижчої страти у вищу, а окремі елементи еліти деградують, опускаючись на дно суспільства. Але і той, і інший елітологи вільні від недооцінки внеску Парето в теорію соціології еліт.
Коли кажуть "Моска", часто додають: "і Парето". Такий тісний зв'язок, однак, не завжди вірним; немає сумнівів, що Парето є більш відомим з двох теоретиків. Іронія в тому, що коли останнього згадують поряд з першим, розглядають предмет, який якщо і не є найменш важливим в роботі Парето, то напевно не є найголовнішим і єдиним, а є лише однією з чотирьох змінних, і згадується в останню чергу: коли мова йде про еліту, Моска і Парето зазвичай опиняються разом, так само як на початковому етапі революції 1917 року в Росії, одночасно говорили про Леніна і Троцького.
Часто така комбінація додає ваги кожному. Але не у випадку Моски і Парето: обидва втратили від цього. Відомість Парето сьогодні базується не на його методології і навіть не на основній концептуальній праці, що заповнила майже три з чотирьох томів англійської версії Trattato. Ні, "тривалий інтерес до Парето, так само як і до Моски… зумовлений їх вкладом у розуміння того, що, за Парето, ми відносимо до вивчення еліт" [10]. Особливо в Сполучених Штатах, Парето "став відомим серед соціальних науковців як автор теорії еліт…" [16]. Nomen est omen: Москова назва домінуючої меншості виявилась менш вдалою: "Успіх Парето, на нашу думку, зумовлений більш вмілим або вдалим вибором слова elite. Моска… використовував вираз classe politica… доля першого терміну була кращою і, таким чином, зумовила репутацію автора" (Renzo Sereno "The Anti-Aristotelianism of Gaetano Mosca and Its Fate", citing [13]). Можна, однак, заперечити, що саме краща репутація Парето зумовила поширення терміну "еліта", а не навпаки. Обидві точки зору мають право на існування.
Fritz Morstein Marx зазначає :
Loading...

 
 

Цікаве