WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Концептуальні підходи до визначення еліт в соціологічних теоріях Вільфредо Парето і Гаетано Моска. - Курсова робота

Концептуальні підходи до визначення еліт в соціологічних теоріях Вільфредо Парето і Гаетано Моска. - Курсова робота

обов'язок маси - підкорятися еліті.
Для пояснення соціальної динаміки Парето формулює свою відому теорію "циркуляції элит": соціальна система прагне до рівноваги й при виході її з рівноваги із часом повертається до неї; процес коливання системи й приходу її до "нормального стану" рівноваги утворюють соціальний цикл; цикл залежить від характеру циркуляції еліт. Парето прагне представити історичний процес у вигляді вічної циркуляції основних типів еліт. Схема цієї циркуляції має мало спільного з історичним підходом до суспільного розвитку, досить спекулятивна у своїх претензіях на універсальність: "Еліти виникають із нижчих шарів суспільства й у ході боротьби піднімаються у вищі, там розквітають і зрештою вироджуються, знищуються й зникають... Цей кругообіг еліт є універсальним законом історії" . Історія для Парето - це історія наступності привілейованих меншостей, які формуються, борються, досягають влади, насолоджуються владою, занепадають, замінюються іншими привілейованими меншостями.
Чому відбувається зміна еліт, а їхнє панування, як правило, хитливе й нетривале? По-перше, тому, що багато аристократій є переважно військовими (у всякому разі такими, що спираються на військову силу), і вони винищуються у нескінченних війнах. А найголовніше, через кілька поколінь аристократія стає зніженою, губить життєстійкість і рішучість у використанні сили. Якості, що забезпечують еліті панування, змінюються в ході циклу соціального розвитку; звідси змінюються й типи еліт, а історія виявляється "цвинтарем аристократії".
За Парето, існує два головних типи еліт, які послідовно змінюють одна одну. Перший тип - "леви" (Парето, як бачимо, використає термінологію Макіавелли), для них характерний крайній консерватизм, грубі, "силові" методи правління. Другий тип - "лиси", майстри обману, політичних комбінацій, інтриг. Стабільна політична система характеризується перевагою еліти "левів". Натомість, нестійкість стану політичної системи вимагає прагматично мислячих енергійних діячів, новаторів, комбінаторів. Кожній еліті властивий один із двох основних методів керування: еліті "лисів" - маніпулятивний, що включає компроміси, соціальну демагогію, і еліті "левів" - метод грубого придушення. Постійна зміна однієї еліти іншою є результатом того, що кожний тип еліт має певні переваги, які, однак, із часом перестають відповідати потребам управління суспільством. Тому збереження рівноваги соціальної системи вимагає постійного процесу заміни однієї еліти іншою в міру того, як перед елітами виникають інші, загалом повторювані ситуації. Суспільство, де переважає еліта "левів", являє собою суспільство ретроградів, воно нерухоме, "застійне". Натомість, еліта "лисів" динамічна. Представники першої люблять спокій, вкладають свої капітали в ренту, представники другої витягають прибуток з будь-яких коливань ринкової кон'юнктури. Механізм соціальної рівноваги функціонує нормально, коли забезпечений, відповідно до вимог ситуації, пропорційний приплив в еліту людей першої й другої орієнтації. А припинення циркуляції призводить до виродження пануючої еліти, революційного ламання системи, виділення нової еліти з перевагою в ній елементів з якостями "лисів", які із часом вироджуються в "левів", прихильників твердої реакції, і відповідний "цикл" повторюється знову.
При цьому, попереджав Парето, не слід змішувати силу еліти з насильством, що часто є супутником слабкості. "Поки французькі правлячі класи наприкінці XVIII століття займалися розвитком своєї "чутливості", заточувався ніж гільйотини" . Революції, за Парето, всього-лише зміна й боротьба еліт: правлячої еліти й потенційної еліти (контреліти), яка, щоправда, маскується тим, що говорить нібито від імені народу, але це лише обман для непосвячених. Парето відзначає, що вища й нижча страти (еліта й маси) неоднорідні. У нижчій є люди, які володіють здатностями до керування суспільством. В еліті ж постійно накопичуються елементи, що не володіють якостями, необхідними для керування, і вдаються до насильства, терору. "Аристократія переживає не лише кількісний, але і якісний занепад". Разом з тим історія - не тільки "цвинтар аристократії", але й наступність аристократії. "Правлячий клас поповнюється родинами, які походять з нижчих класів"[14]. Еліта, борючись з контрелітою, може використати один із двох способів (або обидва відразу): або знищити її, або абсорбувати, причому останній спосіб - не тільки більш гуманний, але й найбільш ефективний, оскільки дає можливість уникнути революцій.
Варто сказати, що англійська еліта досягла, мабуть, найбільшого успіху в абсорбції потенційних контреліт: кілька століть вона тримає відкритими (або краще сказати, привідкритими) двері для найбільш мобільних представників непривілейованих класів. Значно нижча соціальна мобільність в еліту в Іспанії, Португалії, країнах Латинської Америки. Будь-якому суспільству загрожує нестабільність. Закритість еліт рано чи пізно призводить до старіння суспільства і його занепаду.
Цікавий аналіз Парето нелогічних (алогічних) вчинків людей, коли об'єктивна послідовність подій, вчинених людьми, не відповідає їхнім суб'єктивним намірам. Відомий французький соціолог і політолог Р. Арон, ілюструючи думку Парето, пише: "Так, революціонери-більшовики скажуть, що вони хочуть взяти владу, щоб забезпечити волю народу. Зробивши насильницьким шляхом революцію, вони самим непереборним ходом речей втягуються у встановлення авторитарного режиму"[1].
Демократичні режими Парето називав плутодемократичними, вважаючи їхньою владою еліти "лисів", що надають перевагу хитрості і спритністі, ніж голому насильству, й підтримуючи свою владу пропагандою й політичними комбінаціями, маневруванням.
У своїй фундаментальній праці "Соціалістичні системи" Парето погоджується з Марксом у тому, що класова боротьба - найважливіше явище світової історії, але стверджує, що невірно думати, ніби класова боротьба породжується економічними причинами, що випливають із відносин власності на засоби виробництва. Він вважає, що боротьба за політичну владу може бути першопричиною як зіткнення еліти й мас, так і суперництва правлячої й неправлячої еліт. Наслідком класової боротьби в сучасну епоху буде не встановлення диктатури пролетаріату, як стверджував Маркс, а панування тих, хто виступає від імені пролетаріату, тобто знов-таки привілейованої еліти (подібну думку сформулював у свій час М. Бакунин. Відзначимо, між іншим, що першою дружиною В. Парето була Олександра Михайлівна Бакунина). "У наш час соціалісти відмінно засвоїли, що революції кінця XVIII століття просто привели до влади буржуазію на місце колишньої еліти... але вони щиро вважають, начебто нова еліта політиків буде міцніше тримати свої обіцянки, ніж ті, які змінювали один одного дотепер. Втім, всі революціонери послідовно проголошують, що минулі революції зрештою закінчувалися тільки обдурюванням народу, що справжньою стане та революція, яку готують вони. "Всі рухи , що відбувалися дотепер, - говориться в "Маніфесті Комуністичної партії" були рухами меншості або відбувалися в інтересах меншостей. Пролетарський рух є самостійний рух величезної більшості в інтересах величезної більшості". На жаль, ця справжня революція, що повинна принести людям безхмарне щастя, є лише оманливим міражем, що ніколи не стає реальністю. Вона схожа на золотий вік, про який мріяли тисячоліттями" . Що ж, можна поздоровити Парето майже через сторіччя за його
Loading...

 
 

Цікаве