WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Концептуальні підходи до визначення еліт в соціологічних теоріях Вільфредо Парето і Гаетано Моска. - Курсова робота

Концептуальні підходи до визначення еліт в соціологічних теоріях Вільфредо Парето і Гаетано Моска. - Курсова робота

соціалізму"[2]. Втім, Моска справедливо відзначає тенденцію переходу від більше закритих правлячих класів до менш закритих, від спадкоємних привілейованих каст, де еліта або, як воліє писати Моска, правлячий клас явно обмежений числом сімейств, і народження є єдиним критерієм приналежності до нього, - до більш відкритого суспільства, де, зокрема, освіта відкриває шлях до урядових постів. Однак і тут панівний клас виявляє тенденцію монополізувати навчання (здається, що було б точніше звузити це положення до монополізації саме елітного навчання), й "тим самим аж ніяк не усувається та особлива перевага для певних індивідів, яку французи називали перевагою роisitions deja вже зайнятого становища"[4].
Для Моски певний приплив в еліту нових людей - ґарантія здоров'я суспільства. Втім, Моска зазначає, що це тільки за умови переваги стабілізуючої суспільство консервативної тенденції, збереження наступності й відновлення еліт за рахунок кращих вихідців з мас. Таким чином, Москі явно ближче концепція трансформації, а не зміни еліт.
Можна дорікнути вченому у приниженні ролі народних мас в історії, у нігілістичному ставленні до демократії (хоч це не зовсім так: у своїх останніх роботах його ставлення до демократії трохи змінюється, про що мова йтиме нижче). Моска відзначив дві тенденції у правлячому класі - аристократичну й демократичну. Перша веде до окостенілості, відсутності мобільності в еліту й до виродження суспільства (що особливо підкреслював Парето), друга має місце головним чином у періоди соціальних змін, коли відбувається поповнення правлячого класу найбільш динамічними й здібними представниками соціальних низів.
Завершуючи огляд поглядів Моски, відзначимо, що для нього правління еліти - ідея, за допомогою якої правляча меншість прагне виправдати свою владу, намагається переконати більшість у її легітимності.
РОЗДІЛ 2
Іншим засновником елітології вважається Вільфредо Парето - один з найвизначніших представників позитивістської соціології кінця XIX - початку XX століття, який заявляв, що його ціль створити "винятково експериментальну соціологію", подібно хімії й фізиці; він сприяв широкому проникненню в соціологію математичних і статистичних методів дослідження. На творчість Парето вплинули, з одного боку, ліберальні установки позитивістів Кона, Д. Міля, з іншого боку - індивідуалістичні й "аристократичні" установки Ніцше. Суспільство Парето розглядав як цілісність, а його частини - як функціональні елементи цілого (відзначимо, що провідний соціолог школи американського структурного функціоналізму Т. Парсонс вважав його одним з попередників функціональної теорії). Парето виходить із того, що фундаментальним соціальним законом є закон "соціальної гетерогенності", внутрішньої диференційованості, серцевиною якого є протиставлення маси керованих індивідів невеликому числу керуючих, яких він і називає елітою. Соціальна система, за Парето, прагне до рівноваги, причому ця рівновага не статична, а динамічна, і динаміка соціальної структури ініціюється й навіть детермінуєтся елітою - правлячими меншістю.
Вичленовування еліти - вихідний пункт соціального аналізу Парето: "Не згадуючи про виключення, нечисельні і недовговічні, усюди ми маємо обмежений чисельно правлячий клас, що втримується у влади частково за допомогою сили, частково за згодою керованого класу, більше численного"[14].
Для виявлення того, хто може бути віднесений до еліти, Парето пропонує статистичний метод: "Припустимо, що у всіх областях людської діяльності індивідові дається індекс, що є ніби оцінкою його здатностей, подібно тому, як ставлять оцінки на екзаменах з різних предметів у школі. Дамо, наприклад, тому, хто довершено робить свою справу, індекс 10. А тому, чиї успіхи зводяться тільки до наявності єдиного клієнта, - індекс 1, так, щоб можна було поставити 0 кретинові. Тому, хто зумів заробити мільйони (неважливо, чесним або безчесним шляхом), ми поставимо 10; людині, що заробляє тисячі франків, - бал 6, тим, хто ледь уник будинку для бідних - 1, залишивши 0 тим, хто туди потрапив... Сукупність людей, кожний з яких одержав у своїй сфері діяльності найвищу оцінку, назвемо елітою. Для мети, яку ми ставимо, підійшла б будь-яка інша назва або навіть проста буква алфавіту"[14].
Отже, багаті утворять вершину соціальної піраміди, бідні - її підніжжя. Втім, класифікувати суспільство можна, на думку Парето, і за іншими чинниками, приміром, за здібностями у будь-якій області діяльності: "Дамо, наприклад, найвидатнішому юристові бал 10; тому, хто не роздобув жодного клієнта - 1, резервуючи 0 для ідіота. Спритному шахраєві, що обманює людей і не попадається під кримінальний кодекс, ми поставимо 8, 9 або 10 залежно від числа роззяв, яких він заманив у свої мережі, або кількості грошей, які він у них виманив. Злиденному дрібному шахраєві, що краде столові предмети в трактирника до того ж схопленому за шкірку жандармами, ми поставимо 1... Шахістам можна присвоювати більш точні індекси, ґрунтуючись на кількості і якості виграних партій. І так далі для всіх сфер діяльності... "[14]. Таким чином, підхід Парето нейтральний у ціннісному відношенні, у його розумінні в еліти не слід шукати моральний або метафізичний зміст, а лише спробу об'єктивного осягнення соціальної диференціації. Еліту становлять ті, хто виявляється нагорі в реальній боротьбі за існування.
Графіки ієрархічного розподілу людей за різними показниками (авторитет, уміння, освіта) будуть частково збігатися із графіком розподілу багатства, і все-таки останній виявляється "осьовим". Неминучість розподілу суспільства на еліту й масу Парето виводив з нерівності індивідуальних здатностей людей, що виявляється у всіх сферах соціального життя. Індивіди, що володіють більшим впливом, багатством, утворюють "вищу страту суспільства, еліту". До неї Парето відносить насамперед комерційну, політичну, військову, релігійну верхівку. Причому не має сенсу ставити питання про те, справжня або не справжня еліта й чи має вона право на дану назву, це еліта де-факто.
Як бачимо, це гранично широке трактування еліти. Але ми зустрічаємо у Парето й розуміння еліти увузькому змісті. Це та частина еліти, що відіграє визначальну роль у політиці, будучи правлячою елітою (тобто элита у вузькому змісті слова виявляється аналогом політичного класу Г. Моски). Отже, не всі члени еліти входять в еліту у вузькому змісті слова, тобто у правлячу еліту, деякі з них утворюють неправлячу еліту. Так, видатні вчені входять в еліту, але не чинять значного впливу на уряд. Соціальна структура, за Парето, здобуває наступний вигляд: вищий шар - еліта, що розділяється на правлячу й неправлячу, і нижній шар - маса.
Матеріальні й духовні цінності розподіляються в суспільстві найвищою мірою нерівномірно, а особливо влада, багатства, почесті. "Нерівність у розподілі багатства, очевидно, залежить набагато більше від самої природи людини, ніж від економічної організації суспільства"[14]; нерівний розподіл багатства є неточним відбиттям соціальної гетерогенності, тобто нерівного розподілу євгенічних властивостей, оскільки адекватній відповідності перешкоджають соціальні перегородки (однак, Парето при цьому не додає, що в них у першу чергу зацікавлена саме еліта. - І. О.). Зазначена нерівномірність пов'язана з тим, що меншість керує більшістю, вдаючись до сили й хитрості, причому прагне легітимувати свою владу, навіюючи керованим, що вона виражає інтереси суспільства, що
Loading...

 
 

Цікаве