WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Концептуальні підходи до визначення еліт в соціологічних теоріях Вільфредо Парето і Гаетано Моска. - Курсова робота

Концептуальні підходи до визначення еліт в соціологічних теоріях Вільфредо Парето і Гаетано Моска. - Курсова робота

generale" ("Загальний трактат із соціології") та "Elementi di scienza politica" ("Основи політичної науки").
Предметом цієї курсової роботи є надзвичайно важливий аспект соціології еліт - проблема дефініції і розуміння самого ключового поняття "еліта" і спроба розв'язання цієї проблеми фундаторами елітології В. Парето і Г. Моска.
Щодо актуальності проблематики, крім сказаного вище, слід відзначити особливу важливість розгляду процесів зміни еліт саме у контексті процесів, які мають місце на сьогодні в Україні. Адже стрімкість зміни складу владної політичної еліти (а, власне, до певної міри, і якісного її наповнення) в сучасній Україні не має аналогів в новітній історії (я маю на увазі другу половину ХХ - початок ХХІ століть). Аналіз цих процесів, поза сумнівом, має проводитись із врахуванням здобутків сучасної політичної соціології, теорій соціальної структури суспільства, однак, важливість витоків у розгляді будь-якої проблеми є незаперечним. Крім того, на моє глибоке переконання, базові принципи зміни і формування еліт окреслені двома теоретиками, з деякими зауваженнями, актуальні й імплікативні до цього часу.
РОЗДІЛ 1
Концепція еліти ("правлячого класу") як суб'єкта суспільно-політичного процесу була сформульована Г. Москою у книзі "Основи політичної науки", що вийшла у 1896 р. й одержала широку популярність після другого переробленого й розширеного видання у 1923 р. Але особливо зросла популярність Моски після перекладу його книги англійською мовою під назвою "Правлячий клас" ("The Ruling Class"). Звернемося до цієї книги - класики елітології.
Вихідний пункт концепції Моски - розподіл суспільства на пануючу меншість й політично залежну більшість (масу). Ось як формулює Моска своє кредо: "Одне стає очевидним навіть при найповерхневішому розгляді . У всіх суспільствах, починаючи з тих, що ледь наближаються до цивілізації й закінчуючи сучасними передовими й потужними суспільствами, завжди виникають два класи людей - клас, що править, і клас, яким правлять. Перший клас, завжди менш чисельний, виконує всі політичні функції, монополізує владу, у той час як інший, більш чисельний клас, управляється і контролюється першим, причому в такий спосіб, який забезпечує функціонування політичного організму... У реальному житті ми всі визнаємо існування цього правлячого (або політичного) класу"[4] . Цю цитату наводить більшість дослідників елітаризму як "класичне" формулювання основ теорії політичної еліти.
Але оскільки керування суспільними справами завжди "перебуває в руках меншості впливових людей", з якими свідомо або несвідомо рахується більшість, Моска ставить під сумнів сам термін "демократія": "Те, що Аристотель називав демократією, було просто аристократією для досить великого числа членів суспільства". Він вважає демократію камуфляжем тієї ж влади меншості, плутократичною демократією, визнаючи, що саме у спростуванні демократичної теорії "полягає в основному завдання даної роботи"[4].
Причому влада меншості над більшістю в тій або іншій мірі легітимізується, тобто здійснюється за згодою більшості (інакше ситуація була б зворотною, тобто більшість управляла б меншістю). Як же пояснити цей феномен? Насамперед, це пов'язано з тим, що правляча меншість завжди є організованою меншістю - у будь-якому разі, у порівнянні з неорганізованою масою ("суверенна влада організованої меншості над неорганізованою більшістю неминуча. Влада кожної меншості неподоланна для будь-якого представника більшості, який протистоїть тотальності організованої меншості"). Однак є й ще одна обставина, що легітимізує цю владу меншості: "Вона так зазвичай сформована, що складові її - індивіди, які відрізняються від маси керованих якостями, що забезпечують їм матеріальну, інтелектуальну і навіть моральну перевагу... Іншими словами, представники правлячої меншості незмінно володіють якостями, реальними або уявними, які глибоко шануються у суспільстві, в якому вони живуть"[4]. (Це - обґрунтування ціннісного підходу до еліти, яке у майбутньому будуть заперечувати прихильники функціонального підходу).
Більш переконлива теза Моски не про "моральну перевагу" владців і не про "військову доблесть" їх (на чому він наполягає стосовно ранніх стадій розвитку суспільства, але це має важливе значення й у суспільствах, що відрізняються високим рівнем цивілізації), а про зв'язок управлінської меншості з багатством: "Домінуючою рисою правлячого класу стало більшою мірою багатство, ніж військова доблесть; правлячі скоріше багаті, ніж хоробрі". І далі: "У суспільстві, що досягло певної стадії зрілості, де особиста влада стримується владою суспільною, владці, як правило, багатші, а бути багатим - значить бути могутнім. І дійсно, коли боротьба із броньованим кулаком заборонена, у той час як боротьба фунтів і пенсів дозволяється, кращі пости незмінно дістаються тим, хто краще забезпечений коштами"[4]. За Москою, зв'язок тут двосторонній: багатство створює політичну владу, так само, як політична влада створює багатство.
Тим не менше Моска, на відміну від К. Маркса, стверджував, що фундаментом суспільного розвитку служить не економіка, а політика. Правлячий або політичний клас концентрує керівництво політичним життям у своїх руках, тому що поєднує індивідів, що володіють "політичною свідомістю" і впливом. З переходом від однієї історичної епохи до іншої змінюється склад правлячого класу, його структура, вимоги до його членів, але як такий цей клас завжди існує, більше того, він визначає історичний процес. А раз так, то завдання політичної науки полягає у дослідженні умов існування політичного класу, утримання ним влади, взаємин з масами. Моска розрізняє автократичний і ліберальний принципи організованої меншості залежно від характеру політичної ситуації й критикує концепції народного суверенітету й представницького правління. На питання про те, який тип політичної організації є кращим, Моска відповідає: "Той, який дає всім елементам, що володіють якою-небудь політичною цінністю (тобто еліті. - І. О.), можливість розвиватися, піддаватися взаємному контролю й дотримуватись принципу індивідуальної відповідальності"[17]. Владу еліти він ставить у залежність від того, у якою мірою якості її членів відповідають потребам епохи; правляча меншість рекрутується різними способами, але головним критерієм є здібності, бажані для політичного керування в певну епоху. Найважливішим завданням політології Моска вважав аналіз складу, організації правлячого класу. Зміни в структурі суспільства, на його думку, можна підсумувати змінами вскладі еліти. Італійський соціолог Е. Альбертоні відзначає, що для Моски політичний клас - не сила, що грубо панує над масою, але та організована меншість, що володіє "моральною перевагою над пасивною більшістю" (Albertoni E., 1974, цит. за 4), і тому її влада "виправдана". Оцінювати даний тезис Моски я не маю наміру в цій роботі, оскільки її метою не є критичний аналіз тверджень автора на предмет релевантності (в даному разі - поняттю "моральності"). На загальних моментах подібної критики я зупинюся нижче в розділі 3 та у висновках.
За Москою, правляча меншість завжди більш-менш консолідується, має тенденцію перетворитися в закритий клас. "Всі правлячі класи прагнуть стати спадкоємними, якщо не за законом, то фактично"[4]. У цій фразі - велика частина істини, пов'язаної з елітами різних політичних систем - від східної деспотії до партноменклатури "реального
Loading...

 
 

Цікаве