WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Концептуальні підходи до визначення еліт в соціологічних теоріях Вільфредо Парето і Гаетано Моска. - Курсова робота

Концептуальні підходи до визначення еліт в соціологічних теоріях Вільфредо Парето і Гаетано Моска. - Курсова робота


Курсова робота
Концептуальні підходи до визначення еліт в соціологічних теоріях Вільфредо Парето і Гаетано Моска.
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………………………………….
Розділ 1………………………………………………………………………………………….
Розділ 2……………………………………………………………………………………........
Розділ 3…………………………………………………………………………………………
Висновки……………………………………………………………………………………….
Використані джерела………………………………………………………………………….
ВСТУП
Видатний соціолог, представник еколого-еволюційного напрямку соціологічної теорії Герхард Ленські пише: "Факт нерівності майже напевно такий же стародавній, як і людство. Жодне з відомих суспільств не має і не мало абсолютно егалітарної системи. Нерівність була завжди, починаючи з примітивних общин кам'яного віку і закінчуючи складними індустріальними суспільствами, хоча його форми і ступінь істотно різнилися". [12]
Як відзначив один мудрець, "всі люди народжуються рівними і до самої смерті борються проти цього". Результатом такої конкуренції і своєрідного соціального і психологічного відбору є диференціація людей в кожній соціальній і професійній групі за якістю і рівнем виконуваних ними соціальних і професійних ролей, а також здібностями та можливостями до просування по щаблях соціальної драбини. Це було здавна помічено, і вузький прошарок людей, які використовують наявні у них можливості і ресурси аби досягти вершин культурної, фінансової, політичної або іншої соціальної ієрархії, і/або найбільш вдало і ефективно виконують функції у своєму суспільстві, вирішують професійні задачі стали називати елітою .
Так американський соціолог, прихильник функціональних принципів пояснення, Кінгслі Девіс в книзі "Human Society" відзначає: "Якби обов'язки, асоційовані з різноманітними позиціями, були в рівною мірою сприятливі для здоров'я, рівною мірою важливі для виживання соціуму і вимагали б приблизно однакової міри обдарованості, суспільству було б байдуже, хто і які позиції посідає, а значить і проблема соціального розміщення практично знімалася. Проте, насправді суспільству небайдуже, хто і на яку позицію претендує, і не тільки з причини того, що одні позиції самі по собі привабливіші, ніж інші, але й внаслідок того, що деякі з них вимагають неабиякої обдарованості або особливої підготовленості, що одні більш важливі, ніж інші. Вельми істотно, далі, і те, що властиві позиції обов'язки слід виконувати з тим більшою старанністю, чим більш важливою є позиція. І тому невідворотно відбувається так, що суспільство примушено мати різноманітні види винагород, які воно могло б застосовувати як спонуки, тим або іншим способом , диференційовано розподіляючи їх між позиціями." [11]
Інтерес до питання ролі правителів, владців, вищих прошарків суспільства, всіх тих, хто приймає найважливіші рішення в політичній, економічній, ідеологічній та інших життєво важливих сферах соціального життя, мають величезний, часом визначальний вплив на життя мільйонів людей, закономірний і природній. Ці люди незмінно перебували у фокусі суспільної зацікавленості, на авансцені історії і їх, природно, не залишали поза увагою дослідники соціально-політичних процесів. Але особливо ця зацікавленість зросла в останні десятиліття, а точніше - в останнє десятиліття в Україні. Це пов'язано, зокрема, з тим, що на теренах СРСР питання еліт розглядалось виключно в контексті марксистськи орієнтованих досліджень буржуазного суспільства, з певним негативним оціночним забарвленням. В сьогоднішніх умовах стало можливим досліджувати не лише актуальну еліту українського суспільства, а й еліту, яка об'єктивно існувала в зазначений вище період, хоча й її існування як еліти не визнавалось під відомим гаслом "народ и партия едины".
Як приклад можна розглядати нещодавні події в нашій державі, що сколихнули все українське суспільство. Величезною мірою успіх або невдача однієї зі сторін конфлікту - владної чи опозиційної еліти - залежав, на мою думку, від вміння утримати (у випадку владної еліти) під своїм контролем чи взяти під свій контроль (у випадку опозиційної еліти) засоби масової комунікації. Оскільки відомо, що у маніпулятивній стратегії ключовим є не наявність правди чи неправди в інформаційному повідомленні, а певний "відтінок" цього повідомлення (спосіб подачі об'єктивно існуючих фактів), вигідний одній зі сторін. Відверта ж неправда є хибною і небезпечною стратегією, що підтвердив провал кампанії владної еліти.
Питання ж ролі мас у суспільному процесі є дискусійним. У цьому контексті можна згадати роботу Хосе Ортеги-і-Гассета "Повстання мас" [6], де автор наголошує на, у певному розумінні, рівному взаємовпливі мас і еліти. Слід однак, на мою думку, зважити на історичний контекст, у якому була написана дана робота (це 1929 - 1930 роки), а також на рівень розвитку європейського суспільства тоді і зараз. А саме: виникнення і утвердження суспільств інформаційних, з принципово новою роллю інформаційних засобів впливу, які на сьогодні можуть впливати не лише на масову свідомість (як друковані ЗМІ та радіо, в часи, коли жив Гассет), а й на підсвідомість кожного індивіда, тією чи іншою мірою включеного в "масу", через зображення (а, як відомо, більш ніж 90% інформації, людина із здоровою сенсорною системою, отримує через зорові рецептори). Незмірно вища інтенсивність інформаційних потоків, зумовлює виникнення психологічної потреби в певних орієнтирах, аби не "розчинитися" в "морі" інформації. Тут і виникає та можливість для спеціалістів, які працюють на певну еліту , створити цей орієнтир, певною мірою спростивши відбір необхідної інформації.
Вплив управлінських рішень, що приймаються елітою, на долі мільйонів людей такий, що їх якість, кваліфікація, соціальні й етичні характеристики відчутно важливі для суспільно-політичного потенціалу країни. Звідси - актуальність питання про те, чи є можливість впливати на цей потенціал, підвищити якість еліти, розкрити закони еволюції і зміни еліт у певних соціальних системах. Вирішення цих питань має як теоретичне, так і велике практичне значення. І якщо в 50-х - 60-х роках елітарні теорії були значною мірою відтіснені на другий план теоріями політичного плюралізму, то в 70-ті - 90-ті роки соціологи пишуть про своєрідний "ренесанс" елітизму [2].
Визнаними засновниками соціології еліт і її патріархами є італійські соціологи Г. Моска і В. Парето. Саме вони сформулювали абетку доктирини елітизму, і наступні елітаристи розвивали, переосмислювали окремі положення, але фундаментальні основи залишились непорушними. Це - елітарна структура суспільства як необхідність і як норматив . Саме вони зробили еліту предметом свого дослідження, спробували дати їй дефініцію, розкрити її структуру, закони функціонування, роль еліт в соціальній і політичній системі, мобільність в еліту інших страт суспільства, закономірності зміни еліт.
В наступних розділах увагу буде звернено на ключові моменти у соціологічних теоріях двох елітистів: абсолютизація політичного фактора у визначені еліти Г. Москою (розділ 1) тапсихологізм і, до певної міри, антропологізм у теорії еліт В. Парето (розділ 2). На завершення ми спробуємо дати порівняльний аналіз двох теорій, вказавши на їх спільні та відмінні риси, проблеми пріоритету, розглянувши дані теорії в контексті розвитку соціологічної думки (розділ 3).
Об'єктом даної роботи є теорії еліт італійських соціологів Вільфредо Парето та Гаетано Моска, представлені, відповідно, у роботах "Trattato di sociologia
Loading...

 
 

Цікаве