WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Пострадянська деінституціоналізація і становлення нових соціальних інститутів в українському суспільстві - Реферат

Пострадянська деінституціоналізація і становлення нових соціальних інститутів в українському суспільстві - Реферат

підпорядкування від нормативної конформності та ціннісної згоди" [14, с.167]. Таке розуміння соціальних інститутів припускає розгляд кількох типів шституціональних утворень, які справляють різний вплив на інтеграційні процеси і соціальну стабільність у суспільстві. Серед них пов-ноцінний інтегративний і стабілізуючий потенціал має лише той, що на-ділений усіма інституціональними атрибутами, - легальністю, -легітим-ністю й інституціональною інфраструктурою.
Позбавлені легального статусу й організаційної інфраструктури, ко-лишні соціальні інститути зберігаються лише у формі традиційних кон-венціональних норм і стереотипів масової свідомості, пов'язаних із радян-ською традицією згоди з цими нормами соціальних відносин і поведінки. Тому про збереження радянської інституціональної системи за сучасних умов можна говорити лише в контексті традиційної легітимності, свідченням якої є й інститут державного патерналізму, що зберігається, й суттєвий вплив на політичне життя пострадянського суспільства комуністичних партій, і переважання у структурі виробництва "псевдоприватизованих" (буцімто акціонерних) підприємств тощо. Одного лише факту традиційної легітимності цілком достатньо, щоб визнати залишковий вплив колишніх соціальних інститутів на регулювання соціальних відносин і поведінки людей, але цього факту явно замало для пояснення рівня соціальної ста-більності й інтеграції, що спостерігається в українському суспільстві. Радше навпаки, залишковий вплив нелегальних, які не суперечать декларованим цілям держави, інституціональних норм може спричинювати дестабілізацію і дезінтегрованість, спонукаючи протестувати проти нових легальних соціальних інститутів. Подібні хвилі соціального протесту, грунтованого на "нормах радянського співжиття", спостерігалися в Росії у жовтні 1993 року й у куди спокійнішій формі - в Україні, позначившись на масовому про-тестному голосуванні за Комуністичну партію України на парламентських і президентських виборах.
Друга гіпотеза, згідно з якою нові соціальні інститути в найстисліші терміни здобули необхідні атрибутивні якості для виконання інтегративних і стабілізуючих функцій, має певні підстави, пов'язані з їхнім легальним статусом і наявністю нової інституціональної інфраструктури, котра фор-мально забезпечує реалізацію регулятивних функцій. Звісно, відразу постає питання - якою мірою взагалі можливе раптове виникнення принципово нових й ефективних соціальних інститутів. З погляду класичної теорії со-ціальних інститутів це взагалі неможливо, оскільки інститут, за визначенням, не може народитися наче "Афродіта з піни морської". Для інсти-туціоналізації рольової структури і нормативної системи потрібний вельми тривалий еволюційний період. Можна припустити, що нові соціальні ін-ститути поступово визрівали у надрах радянської інституціональної системи й у момент утворення незалежних держав СНД набули легального статусу.
Для такого припущення існують серйозні підстави. Вище зазначалося, що окремі колишні соціальні інститути внаслідок "соціальної мімікрії" збе-регли свій вплив і продовжують функціонувати за нових соціальних умов. Замість очікуваного виродження їх спостерігається своєрідне переродження, образно кажучи - "реінкарнація". Завдяки цьому в соціальній структурі пострадянського суспільства збереглися численні статусні й рольові позиції для соціальних акторів, які обіймали аналогічні позиції в минулому. Так, наприклад, у нових державних структурах матеріальних, соціально-статусних і моральних збитків практично не зазнала колишня номенклатура. Своєю чергою, нові інститути виникали не на порожньому місці, бо вже в радянському минулому зароджувалися тіньові соціальні інститути, наділені специфічною легітимністю, що функціонували й розвивалися поза правовим полем, проте мали масову підтримку як компенсаторні регулятори "природних" людських і ділових відносин за умов штучних правових та ідеологічних обмежень тоталітарної системи. В такий спосіб із радянських інститутів "блату" (загального протекціонізму) і "тіньової економіки" могли за допомогою легалізації доволі швидко сформуватись інститути приватної власності й підприємництва.
Цей соціальний феномен вивчають представники "неоінституціональ-ного підходу", котрі в дослідженні соціальних змін акцентують увагу на-самперед на інституціональній наступності, збільшенні "інституціональ-ного простору" і заперечують інтерпретацію прискорених соціальних змін як моментів переривання наступності в інституціональному розвиткові; зокрема відзначалося, що в СРСР тривалий час існував інститут "адміністративного ринку", який, власне, й підготував перехід до ринкової економіки [15, 16].
Але самої лише легалізації "тіньових інститутів" явно бракує для пере-творення їх на принципово нові ефективні інститути, що відповідають новим декларованим цілям розвитку держави й суспільства. Недостатньо узаконити "розкрадання державної власності" у формі приватизації або "тіньову економіку" у формі підприємництва, щоб ці інститути набули легітимного статусу в суспільстві й люди погодилися жити за цими нормами і правилами не як учасники "тіньового боку соціального життя", а як законослухняні громадяни демократичної держави. Нелегітимність нових політичних та економічних інститутів виявилася невдовзі після легалізації їх у незалежній Україні. Про це свідчили дані опитувань стосовно довіри основним соціальним інститутам; причому вкрай низький рівень довіри, зафіксований у 1994 році, й досі залишається практично незмінним (див. табл. 1).
Таблиця 1 Довіра різним соціальним суб'єктам й інститутам в Україні, %
1994 рік N=1807 2000 рік N= 1810
Довіряють Не довіряють Довіряють Не довіряють
Сім'ї та родичам 86.9 3.6 93.0 2.7
Самому собі 89.6 2.4 93.5 2.3
Сусідам 40.7 20.3 39.0 21.7
Співвітчизникам 30.2 18.7 30.4 20.6
Богові 61.2 14.2 68.8 12.5
Колегам 37.5 15.5 38.7 17.9
Церкві й духівництву 35.6 27.3 38.8 30.0
Астрологам 16.9 44.7 15.8 51.3
ЗМІ 19.9 36.6 29.1 31.3
Міліції 12.8 57.1 12.5 57.0
Комуністичній партії 14.5 65.0 16.9 59.2
Націоналістам 7.4 69.4 6.6 69.3
Верховній Раді 10.1 51.2 7.1 62.3
Армії 38.1 24.1 34.8 26.0
Урядові 11.4 48.8 13.9 49.8
Президентові 16.1 52.8 27.1 43.2
Приватним підприємцям 13.8 43.4 16.7 46.3
Керівникам державних підприємств 13.9 42.1 12.4 47.1
Профспілкам (традиційним) 14.5 47.3 12.5 49.2
Новим профспілкам 8.8 41.2 6.7 49.1
Примітка. Таблиця не містить даних, що відбивають позицію частини респондентів, котрі відповіли "важко сказати, довіряю чи ні".
Легко помітити, що громадяни, які довіряють політичним інститутам, становлять напрочуд рідкісний виняток. За останні роки довіри у суспільстві вочевидь не збільшилося, а за низкою позицій спостерігається певний регрес. Деяке зростання рівня довіри Президентові України багато в чому пов'язане з тим, що в 1994 році опитування проводили напередодні президентських виборів, а в 2000 році - невдовзі після виборів. Але навіть стосовно новообраного Президента недовіра явно переважає. По-справжньому більшість громадян України довіряють тільки собі, своїм близьким і Богові.
Особливістю сформованої в цей
Loading...

 
 

Цікаве