WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Пострадянська деінституціоналізація і становлення нових соціальних інститутів в українському суспільстві - Реферат

Пострадянська деінституціоналізація і становлення нових соціальних інститутів в українському суспільстві - Реферат


Реферат на тему:
Пострадянська деінституціоналізація і становлення нових соціальних інститутів в українському суспільстві
Категорії "інститут", "інституціоналізація", "інституціональні зміни", як і більшість ключових соціологічних понять, не мають строгого й однозначного сенсу в сучасній соціологічній теорії. У конкретному тлумаченні їх чимало залежить від теоретичної орієнтації соціолога і кон'юнктурних завдань, пов'язаних із розв'язанням дослідницької проблеми. Тому вибір теоретичних засад для постановки питання щодо пострадянської інституціо-налізації потребує попередніх зауважень, які стосуються, з одного боку, авторського розуміння інституціональних структур і процесів, а з іншого - визначення специфіки соціальних змін, зумовлених виникненням феномена пострадянського суспільства, що трансформується.
Що стосується нашого розуміння проблеми "інституціональності" у соціології, то, не наполягаючи на дещо гіпертрофованому твердженні про те, що соціологічну теорію можна визначити як спробу пояснити процеси інституціоналізації та деінституціоналізації [1], ми здебільшого поділяємо традиційний напрям дослідження природи соціальної інтеграції і соціального порядку, що акцентує увагу на соціальних інститутах у їхньому становленні, функціонуванні, взаємозв'язку й модифікації. При цьому під соціальним інститутом ми розуміємо впорядковані й відносно усталені соціальні утворення, що охоплюють соціальні організації, які підтримують офіційно або конвенційно ухвалені правила регулювання соціальної поведінки у певній сфері громадського життя на грунті вимушеної або добровільної згоди більшості членів суспільства з наявністю цих соціальних організацій і правил.
З огляду на таке розуміння соціального інституту інституціоналіза -цію слід визначати як процес становлення нових соціальних інститутів у трьох аспектах:
1) процес становлення і прийняття суспільством нових соціальних пра
вил (законів, нормативних структур, традицій і ритуалів);
2) створення організаційних структур, які відповідають за артикуля
цію і порядок дотримання цих правил і становлять соціальну інфра
структуру інституціоналізованої поведінки;
3) формування ставлення масових суб'єктів до соціальних правил і орга
нізаційних структур, що відбиває погодженість людей із цим інсти-
туціональним порядком.
Відповідно деінституціоналізація є процесом руйнування інституціо -пальних утворень, зміною соціальних правил і чітко вираженим (або при-хованим, латентним) неприйняттям інституціональних вимог до соціальної поведінки.
Приймаючи також традиційний "секторальний" підхід до класифікації соціальних інститутів, що передбачає диференціацію інститутів відповідно до певних сфер громадського життя, далі ми розглянемо процеси деінсти-туціоналізації і становлення нових соціальних інститутів у політичній, еко-номічній і соціально-культурній сферах, залучаючи до останньої інститути, відповідальні за відтворення й розвиток людини та її духовної культури (сім'я, медицина, освіта, релігія, наука тощо).
Пов'язуючи процеси радикальних соціальних змін (зокрема й постра-дянську трансформацію суспільства) з процесами деінституціоналізації і становлення нових соціальних інститутів, ми наголошуємо, що руйнація інституціональних засад соціального життя у будь-якому з цих секторів є передумовою виникнення соціальної кризи, що загрожує існуванню цього суспільства - його здатності забезпечувати життєво важливі соціальні по-треби. Так, тотальна політична деінституціоналізація призводить до полі-тичних потрясінь, громадянських конфліктів, анархії і, зрештою, до авто-ритарної або тоталітарної політичної реінституціоналізації. Руйнація еко-номічних інститутів пов'язана з глибокою соціально-економічною кризою, падінням рівня і якості життя, економічним хаосом. Радикальне перетворення соціально-культурних інститутів, як правило, є наслідком політичних переворотів, коли режими, що прийшли до влади, запроваджують тотальні інституціональні заборони та інновації. У всіх випадках радикальної деінституціоналізації суспільство переживає серйозні потрясіння і зазнає величезних збитків, зумовлених скороченням або фрагментуванням "інсти-туціонального простору". В утворюваних "інституціональних лакунах" трапляються масові прояви соціальної агресії, цинізму, анемічної деморалі-зованості, політичної демагогії й безглуздого конформізму.
На відміну від радикальної деінституціоналізації, яка спричинює соці-альні потрясіння і катастрофи, поступові зміни соціальних інститутів є не-обхідною умовою розвитку суспільства відповідно до внутрішніх і зовнішніх чинників, що визначають потребу в соціальних змінах. Хоча помірна деінституціоналізація неминуче пов'язана з виникненням анемічних тенденцій і проблем соціальної інтеграції, ці явища зазвичай долаються без соціальних катаклізмів, завдяки поступовому витісненню колишніх інститутів новостворюваними. Ці механізми описані в таких концептах, як "модель інституціональних відхилень" [2J, "зсув культурного фокуса" [3], "контрін-ституціональні цінності" [4], "інституціоналізація конфлікту", "соцієтальна зміна за зростаючої актуалізації неінституціональних феноменів" [5], "зміна символічного універсуму" [6], "від-мікро-др-макро перехідний процес" [7], "самоконструювання за умов інституціоналізованого плюралізму" [8]. До-слідники проблем інституціоналізації, як правило, акцентують увагу на історичності, традиційності й наступності інституціонально регульованого соціального порядку і самих соціальних інститутів [9], а процес зміни інсти-тутів розглядають як поступову реконструкцію. Ймовірно, саме тому со-ціологи не в змозі ані пояснити, ані передбачити "вибухові" процеси де-інституціоналізації. Різні підходи до процесу радикальної деінституціо-налізації з погляду класичних теорій соціальної революції за сучасних умов суспільного розвитку також виявляються малопродуктивними через те, що відомі в минулому революції зазвичай завершувалися не лише зміною прав-лячих режимів і радикальними інституціональними інноваціями, а й по-тужними контрреволюційними виступами, що призводили до громадянських війн, соціального хаосу, неминучого виникнення феноменів революційної або реставраційної диктатури, яка перемогла.
Інша ситуація складається в більшості випадків сучасних "інституціо-нальних вибухів" (цей термін означає здійснення в найстисліші терміни інституціональної усебічної реорганізації і прийняття нових законодавчих засад соціального життя), зумовлюваних посткомуністичною трансфор-мацією суспільств. Посткомуністичні перетворення в державах Центральної і Східної Європи, що дістали назву "оксамитових революцій", про-
демонстрували можливість украй стислої в історичному часі докорінної зміни інституціональної системи без притаманної таким процесам у минулому тотальної соціальної дестабілізації. І хоча в окремих пострадян-ських державах спостерігалися спалахи політичного насильства й неста-більності, назагал посткомуністичні трансформаціїостаннього десятиліття виявилися менш дестабілізуючим процесом, ніж можна було очікувати з огляду на вибуховий характер відмови цих держав від інституціональних засад громадського життя.
Саме "оксамитовий" характер посткомуністичної деінституціоналізації зумовив появу концепцій на кшталт
Loading...

 
 

Цікаве