WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Чоловіки, які змінюються у мінливому світі (“Криза маскулінності” і чоловічі рухи ) - Реферат

Чоловіки, які змінюються у мінливому світі (“Криза маскулінності” і чоловічі рухи ) - Реферат

формується потреба в таких відносинах. Хлопчики навпаки незабаром довідуються, що відрізняються від своїх матерів, що вони повинні сформувати свою чоловічу ідентичність негативно, шляхом відокремлення від матері і формування почуття самости як чогось незалежного, автономного й індивідуального. Це досягається з допомогою негативних реакцій - мізоґінії, емоційноговідчуження від жінок і утвердження своєї чоловічої переваги, універсальною персоніфікацією якої є культ пеніса/фалоса.
Іншими словами, ґендерна психологія асиметрична: фемінна ідентифікація переважно батьківська, тоді як маскулінна - ґендерно-рольова. На відміну від дівчаток, які виробляють гнучкі особисті ідентифікації зі своїми матерями, хлопчикам потрібна позиційна ідентифікація з різними аспектами узагальненої чоловічої ролі. Вони засвоюють ті компоненти маскулінности свого батька, які в іншому разі, як вони бояться, могли б бути скеровані проти них (страх кастрації). У процесі формування особистости хлопчика в нього з'являються специфічні чоловічі страхи і комунікативні тривоги, від міри і способу подолання яких залежать характер, а особливо - психосексуальні властивості дорослого чоловіка.
Психоаналіз уплинув на клінічне дослідження особливостей маскулінної ідентифікації та її внутрішніх протиріч, котрі ведуть до психосексуальних розладів і труднощів. Він показав, що чоловіча ідентичність, усупереч видимості, зовсім не монолітна, її компоненти часто неузгоджені та внутрішньо суперечливі. На підставі психоаналізу створено низку плідних моделей формування альтернативних варіантів чоловічої ідентичности (Ерік Ґ. Еріксон, Гаррі Стек Саллівен тощо). Застосування психоаналітичного апарату до інтерпретації антропологічних даних показало також наявність соціокультурних варіацій маскулінности і типів "чоловічого характеру".
При цьому розвивалася і сама психоаналітична теорія. Якщо класичний психоаналіз вивчав переважно стосунки хлопчика з батьками, причому ролі батька й матері здавалася майже однаковими, то феміністський психоаналіз (Ненсі Чодоров), який підкреслює спотворюючий вплив патріархату на чоловіків, вважає чоловічі психологічні конфлікти результатом спільної дії іманентних внутрішніх суперечностей маскулінности і специфічного типу соціалізації хлопчиків у конкретному суспільстві. Це збагачує наукові уявлення про природу "чоловічої суб'єктивности", яка найчастіше включає і такі, свідомо "нечоловічі", риси як мазохізм і нарцисизм (К.Сілверман, 1992). Психоаналітичні ідеї та методи широко застосовують у феміністських культурологічних і мистецтвознавчих дослідженнях (Єва Кософскі Седжвік).
Однак переважна більшість суспільствознавців і психологів ставиться до психоаналітичної парадигми скептично. Базові категорії психоаналізу - не наукові поняття, а метафори, його висновки не піддаються статистичній перевірці і не мають прогностичної сили. Різні школи й течії психоаналізу (Фройд, Юнґ, Лакан, неофройдисти) концептуально несумісні одна з одною, ті ж самі терміни означають у них зовсім різні речі. Слідуючи за повсякденною свідомістю, психоаналітичні теорії нерідко зводять маскулінність до сексуальности чи описують її переважно сексологічними термінами, що є значним спрощенням. Психоаналітична парадигма дозволяє виразити й описати суб'єктивні переживання чоловіків, пов'язані з "кризою маскулінности", але конкретно-історичні соціальні реалії й особливо механізми соціальної зміни у ній ледь помітні.
Маскулінність і чоловічі ролі
На відміну від еволюційної біології і психоаналізу, що схильні розглядати маскулінність як щось єдине й об'єктивно дане, психологія, соціологія й антропологія частіше бачать у ній продукт історії та культури, вважаючи "чоловічі властивості" похідними головним чином, а то й винятково, від існуючої в суспільстві системи статевих/ґендерних ролей, які дитина засвоює в процесі соціалізації. Місце іманентного "чоловічого характеру" займають історично мінливі "чоловічі ролі".
Кожна наука приходила до цієї парадигми своїм власним шляхом.
Психологія XIX - початку XX ст. була сексистською та есенціалістською. У 1910-20-х рр. усі нечисленні дослідження психологічних особливостей чоловіків і жінок зводилися під рубрику "психології статі" (psychology of sex), причому стать найчастіше ототожнювалася із сексуальністю. У 1930-60-х рр. "психологію статі" змінила "психологія статевих відмінностей" (sex differences), які уже не зводилися до сексуальности, але здебільшого вважалися заданими природою. Наприкінці 1970-х років, у міру того, як коло досліджуваних психічних явищ розширювалося, а біологічний детермінізм слабшав, цей термін було замінено на м'якший - "відмінності, пов'язані зі статтю" (sex related differences). У 1980-х роках їх стали називати "ґендерними відмінностями", які можуть узагалі не мати біологічної підоснови.
Відповідно мінялися й уявлення про маскулінність. У XIX ст. "чоловічі" (маскулінні) та "жіночі" (фемінні) риси і властивості вважалися суворо дихотомічними, взаємовиключними, усякий відступ від них сприймався як патологія чи крок у цьому напрямі. Відтак жорсткий нормативізм поступився місцем ідеї континуума маскулінно-фемінних властивостей.
Розроблені в 1930-60-х роках численні тести маскулінности/фемінности (М-Ф) припускали, що хоча самі властивості М і Ф полярні й альтернативні, конкретні індивіди відрізняються один від одного лише мірою їх виразности. При цьому різні шкали М-Ф (інтелекту, емоцій, інтересів і т.д.) принципово не збігаються одна з одною. Це значить, що маскулінність не є унітарною рисою, чоловік з високим показником М за однією шкалою може мати низький показник за іншою шкалою тощо. І залежить це не від його іманентних природних характеристик, а від конкретної сфери його діяльности, роду занять, суспільного становища тощо.
Іншими словами, маскулінність і пов'язані з нею соціальні очікування (експектації) є похідними не від властивостей індивіда, а від особливостей чоловічої соціальної ролі. Звідси - перенесення уваги з індивідуальних рис на соціокультурні стереотипи і норми, стилі соціалізації тощо.
Паралельні зрушення відбувалися в антропології та у соціології. Історико-етнографічне вивчення маскулінности пов'язують насамперед з роботами Марґарет Мід, котра відкрила, що навіть близькі за рівнем соціально-економічного розвитку первісні племена можуть мати різні канони маскулінности, наприклад, поруч з войовничими, аґресивними мундуґуморами живуть спокійні та миролюбні арапеші. На перший план виходить не біологія, а культура і виховання.
Хоча висновки Мід часто цитують у підручниках як встановлені наукові факти, її польові дослідження були методологічно недосконалі. Сучасним антропологам чоловічі ролі в доіндустріальних суспільствах здаються не настільки пластичними, як здавалося Мід, котра значно перебільшила миролюбство самоанських чоловіків. Проте нормативні канони маскулінности в
Loading...

 
 

Цікаве