WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціологія суспільства М.Вебера - Реферат

Соціологія суспільства М.Вебера - Реферат


Реферат
на тему:
Соціологія суспільства М.Вебера
Німецький соціолог Макс Вебер (1864-1920) вважається засновником розуміючої соціології та теорії соціальної дії. В основі його соціологічної системи лежить ідея якісної відмінності соціогуманітарних наук від природознавства. Ця відмінність полягає, по-перше, у предметі дослідження (природознавство досліджує живу і неживу природу, соціогуманітарні науки - людину й створене нею суспільство); по-друге - у методі дослідження (якщо у природознавстві використовується метод опису й пояснення, то у соціогуманітарних науках - метод розуміння діючих у суспільстві людей).
Вебер підкреслює, що не можна вивчати людську діяльність так само, як астроном досліджує рух небесних тіл. Людина є істота свідома, тому слід намагатися зрозуміти її дії як осмислені, скеровані на певну мету та засоби її досягнення. Соціолога при цьому цікавить не те, що індивіди роблять, а те, чому вони щось роблять. Тому з принципом розуміння пов'язана у Вебера категорія соціальної дії. Соціологія досліджує поведінку, дії, вчинки індивіда чи групи індивідів. Соціальна дія передбачає два моменти: суб'єктивну мотивацію індивіда чи групи і орієнтацію на іншого (інших), яку Вебер ще називає "очікуванням". Не всі дії людей носять соціальний характер: зіткнення двох велосипедистів, наприклад, - це просто випадок. Якщо ж хтось із них захоче уникнути цього зіткнення, тоді ця подія стане соціальною дією, бо велосипедист у своїй поведінці орінтується на поведінку іншого.
Вебер вирізняє чотири типи соціальної дії:
o традиційну (визначається звичкою);
o афективну (визначається емоціями і почуттями);
o ціннісно-раціональну ( визначається свідомою вірою у певну етичну, естетичну, релігійну тощо цінність поведінки незалежно від її успіху);
o цілераціональну (визначається очікуванням певної поведінки інших людей і використанням цього очікування як засобу для досягнення раціонально регульованих цілей з метою досягнення успіху).
З цих чотирьох типів соціальної дії лише дві останні є суто соціальними та раціональними, характерними для сучасного індустріального суспільства, тоді як перші дві - суб'єктивно-ірраціональними і тому практично незбагненними, - вони існують у традиційних суспільствах минулого. Зрозуміти можна лише цілераціональну соціальну дію, оскільки в ній співпадають сенс людської діяльності та суть особистості діючої людини. По мірі зменшення раціональності соціальна дія стає менш зрозумілою і недоступною для соціології.
Що стосується самої концепції влади та соціологічної моделі суспільства, то у політичній сфері, за Вебером, на основі "раціональності" встановлювався чіткий узаконювальний принцип владних повноважень, згідно з яким і визначалися форми права та форми управління. У традиційних суспільствах законність належала людині в особі пана або монарха і була спадковою; спосіб управління був високо персоналізований й обмежений звичаєвими нормами та обов'язками. На противагу владі "традиції" "раціональний" принцип законності залишався в неперсоналізованих правилах, які відокремлювали посаду від людини з її обов'язками і звільняли її від тягаря родинних обов'язків чи ведення домашнього господарства. Таким чином, критерій справедливого закону полягає не в сутності його змісту, а в процедурній відповідності його механізму, отже, сам процес законотворення звільняється з-під тягаря традиційних норм. Насамкінець "раціональне" управління перетворилося на постійну діяльність досвідчених професіоналів, обраних завдяки їх здібностям, а не на тій підставі, що вони є особистими васалами політичних покровителів. У всіх цих аспектах "раціоналізація" визначила розширення сфери компетенції і підвищення ступеня гнучкості політичної та управлінської систем.
Суб'єктом соціальної дії у Вебера виступає індивід (у кращому випадку група індивідів). Вводячи поняття соціальної дії та індивідів як її суб'єктів, Вебер по суті справи дає своє тлумачення соціального факту, протилежне його розумінню Дюркгеймом. На відміну від останнього, Вебер вважає, що ні суспільство в цілому, ані різні форми колективності не можуть виступати в ролі суб'єктів соціальної дії: вони радше є засобами організації дій окремих індивідів. Отже, якщо у Дюркгейма людина є повністю узалежненою від суспільства-Бога чи колективних уявлень, то у Вебера саме людина перебуває в центрі суспільного життя, яке можна зрозуміти лише через індивідуальну свідомість та індивідуальну дію. Тому, прагнучи зрозуміти суспільство, соціології слід, насамперед, вивчати людську поведінку. Суспільні ж інститути та соціальні спільноти (право, держава, релігія, нація тощо) повинні вивчатись соціологією лише у тій формі, у якій вони є значимими для окремих індивідів, і до тієї міри, до якої індивіди на ці інститути та спільноти скеровані. Якщо ж між індивідом, з одного боку, та соціальними інститутами і спільнотами, з іншого, немає зв'язку і порозуміння, - то ці інститути та спільноти приречені на відмирання і занепад як такі, що стали зайвими для людини.
Таким чином, для розуміючої соціології Вебера характерна орієнтація виключно на індивіда з його зростаючою раціональністю. Найвище досягнення раціонально діючої людини - це капіталізм з його раціональною релігією (протестантизмом), раціональною бюрократією, раціональним способом ведення господарства. Але навіть таке суспільство ще не є ідеальним з точки зору раціональності. Вебер вводить поняття ідеального типу - зразка і умоглядної конструкції, якої насправді не існує, але до якої слід прагнути. Такими ідеальними типами для Вебера є "економічна людина", "церква", "християнство" та й, зрештою, сам "капіталізм", який в ідеалі ніде не існує: конкретні країни мають конкретні різновиди цього ладу, наближені чи
Loading...

 
 

Цікаве