WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Дослідження явищ олігархізму суспільства у політичних теоріях Р.Міхельса - Реферат

Дослідження явищ олігархізму суспільства у політичних теоріях Р.Міхельса - Реферат

перешкоджають здійсненню демократії, на превелику силу піддається розплутуванню і систематизації... Ці тенденції коріняться в сутності: 1) людської природи, 2) політичної боротьби, 3) організацій. Демократія веде до олігархії, перетворюється в олігархію. Висуваючи цю тезу, ми далекі від того, щоб виносити обвинувальний вирок чи моральний осуд яким-небудь політичним партіям чи режимам. Подібно всім соціологічним законам, закон, який виражає прагнення будь-якого людського об'єднання до формування ієрархії, знаходиться по ту сторону добра і зла",- пише він.
Розвиваючи ці ідеї, Р. Міхельс приходить до центральної тези соціології партійної справи: технічна необхідність для партії мати вождів, що зростає разом з величиною і складністю партійної організації, з одного боку, і інтелектуальна нерухомість, предметна некомпетентність вхідних в організацію мас - з іншої, взаємообумовлені. Він формулює цю тезу як "закон історичної необхідності олігархії". "Основний соціологічний закон, якому безумовно підкоряються політичні партії (а слово "політика" береться тут у самому широкому змісті), будучи зведений до найкоротшої формули, звучав би так: організація - це можливість панування обраних над тими, що обирають, уповноважених над тими, хто дає повноваження, делегованих над делегуючими".
На думку Р. Міхельса, його елітаристськаяконцепція не спрямована проти марксизму і не суперечить йому. "Формула необхідності зміни одного пануючого класу іншим і похідний від неї закон олігархії як необхідної форми колективного життя ні в якому разі не відкидає і не замінює матеріалістичного розуміння історії, але лише доповнює його. Немає ніякого протиріччя між вченням, відповідно до якого історія - це безупинний процес класової боротьби, і вченням, відповідно до якого класова боротьба приводить до створення нової олігархії".
Віра в пряму демократію перемінилася скепсисом. Однак назвати позицію Р. Міхельса нейтральною, чи політично індиферентною не можна. Етого не дозволяє зробити сховану емоційну напругу, що пронизує його роботу і знаходить своє вираження в прямо-таки класичному трагізмі дилеми, що виростає з "історичної необхідності олігархії": знати всі небезпеки, якими чревата організація, і в той же час усвідомлювати її практичну необхідність. Альтернатива організації - анархічна стихія - для Міхельса неприйнятна. "Профілактичні міри проти олігархії висміює сам розвиток. Якщо законами хочуть покласти кінець пануванню вождів, то зм'якшуються поступово закони, а не вожді", - пише він.
Висновок
Отже, Роберт Міхельс (1876-1936) причини елітарності вбачав у організаційній структурі суспільства. У праці "До соціології партійності в сучасній демократії" (1911) він доводив, що суспільство не може функціонувати без великих організацій, а керівництво такими організаціями не можуть здійснювати всі їхні члени, більшість яких є некомпетентними, пасивними й байдужими як до повсякденної діяльності організацій, так і до політики в цілому. Ефективність функціонування великих організацій потребує виокремлення керівної меншості, яка, маючи спеціальну освітньо-професійну підготовку, формулює програми, готує вибори і управляє фінансами тощо.
Ця меншість поступово виходить з-під контролю рядових членів, відривається від них і підпорядковує політику власним інтересам, піклуючись передусім про збереження свого привілейованого становища. Так з необхідністю "залізного закону олігархічних тенденцій" в організаціях і суспільстві в цілому виокремлюється керівна меншість - еліта. Будь-яким, навіть демократичним суспільством завжди фактично править олігархічна елітарна група. Демократія як безпосередня влада мас неможлива суто технічно й недоцільна з огляду на некомпетентність мас і їх байдуже ставлення до політики.
Р. Міхельс заперечував закон циркуляції еліт, вважаючи, що еліта виступає як єдина згуртована сила, бо різні її групи мають спільний інтерес - збереження свого панівного становища. Хоча між представниками еліти й точиться неперервна боротьба, для мас вона є прихованою. А тому потрібно говорити не про поділ еліти на правлячу й неправлячу, а про поділ суспільства на еліту як панівну привілейовану касту і маси як "демократичну декорацію".
З погляду розвитку соціології політичних відносин за Міхельсом варто визнати визначені заслуги. Разом з Острогорським, якого він знав і на якого часто посилався, Міхельс був ініціатором створення соціології партії і його роботи знайшли продовження серед учених, які займаються емпіричними дослідженнями в цій області (наприклад, Моріс Дюверже у Франції, Зіґмунд Нейман у Німеччині, Роберт Д. Маккензі в Англії). Однак їхні праці відійшли від Міхельсовських схем "залізного закону олігархічних тенденцій", що мав набагато більший вплив на супротивників марксизму (таких, як Вернер Зомбарт) чи ренегатів соціалістичного руху (подібних Г. де Ману). У цьому змісті теоретична концепція Міхельса ще функціонує як теоретична платформа того течії критики марксизму, що виходить з передумов нібито неминучих процесів бюрократизації й олігархізації і на цій підставі заперечує можливість демократії і соціалізму.
Основоположники марксизму були знайомі з проблемою бюрократії. Ленін, зокрема, приділяв їй багато уваги, бачачи в ній небезпеку і доводячи необхідність протиставити їй активність мас і демократичний централізм.
Список використаної літератури
1. Буржуазна соціологія на межі XX століття / Відп. ред. В.Н. Іванов. - М., 1986.
2. Вятр Е. Соціологія політичних відносин. - М., 1989.
3. Історія політичних і правових навчань / Відп. ред. В.С. Нерсесянц. - М., 1991.
Loading...

 
 

Цікаве