WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Молодіжна проблематика у світовій та вітчизняній науці - Реферат

Молодіжна проблематика у світовій та вітчизняній науці - Реферат

здатність виявити протест. У Європі піднялася хвиля молодіжних заворушень, потужних студентських страйків і навіть збройних повстань. Суспільство виявилося не готовим до сприйняття нових ідей і не очікувало подібного розвитку подій. Таким чином, наприкінці 60-х з'ясувалося, що старше покоління є чужим для молодих, а про нове покоління нічого не відомо. Відбувся розрив між поколіннями, і старші опинилися перед фактом, що вони не мають уяви про потреби, запити та ідеали своїх дітей. Соціологічні заміри у молодіжному середовищі у більшості європейських країн проводилися регулярно протягом 50-х і на початку 60-х рр. Однак виявилося, що ці заміри за великим рахунком носили комерційний характер. Вони мали на меті виявити тенденції споживання тих чи інших товарів, професійну орієнтацію тощо, і зовсім ігнорували ціннісний бік проблеми. Показовим у цьому плані є опитування французької молоді у 1965 році, яке показувало значну політичну аморфність та конформізм молодіжного середовища2. А потім відбувся вибух 1968 року… Проблема визначення молодіжного руху Нарешті ми підійшли до проблеми визначення поняття "молодіжного руху". Слід відзначити наявність розбіжностей у поглядах вітчизняних і зарубіжних науковців щодо визначення самого терміну "молодіжний рух". Одні розглядають його конкретно-історичну сутність крізь призму розвитку соціальної активності молоді, інші - як "складову частину молоді" чи як "сукупність молодіжних громадських об'єднань" тощо. Представники вітчизняної науки пропонують розглядати цей рух, по-перше, як одну з найбільш рухливих і мінливих форм соціальної активності молоді, її соціально-політичних громадських ініціатив; по-друге, як один із засобів участі молоді у суспільних процесах через колективні (як організовані, так і неструктуровані) форми прояву її самодіяльності на засадах спільних інтересів; і лише у вужчому розумінні - як систему молодіжних громадських об'єднань1. На жаль, у нас залишається досить поширеним підхід до молодіжного руху, втілений у концепції: молодіжний рух - це сукупність молодіжних організацій. Тобто молодіжну активність досліджують лише в її організованій формі, лишаючи поза предметом вивчення неформальний рух молоді, який є набагато потужнішим і впливовішим. Найбільшими прихильниками цієї концепції були польські науковці Б.Ратусь, Ч.Козловський та Е.Пардусь. Цього напрямку дотримуються і деякі сучасні вітчизняні дослідники. Ними передовсім вивчається саме та активність молоді, яка виражена в організаційній формі. Проте з часом науковці позбуваються рудиментів формального підходу і намагаються ширше охопити явище. Так, видатний вітчизняний фахівець у сфері вивчення молодіжної проблематики В.Головенько порівнює молодіжний рух із своєрідною політичною системою, головне завдання якої - визначення та реалізація молодіжної політики суспільства. У свою чергу молодіжний рух включає в себе низку підсистем, основними з яких є організаційно-інституційна, регулятивна та інформаційна2. На нашу думку, найповніше визначає молодіжний рух Є.Косенко: "Під молодіжним рухом, як правило, розуміють масову організовану соціально-політичну активність, спрямовану на реалізацію як специфічних вимог і цілей молодого покоління, так і цілей інших громадських груп, об'єктивні інтереси яких відповідають інтересам молоді. Організована політична активність проявляється у формі участі молоді в широких соціальних рухах. Вузькоцільові рухи, як правило, мають чітко обмежену молодіжну базу та спрямованість на відбиття безпосередніх інтересів молоді. Зазнаючи впливу провідних політичних рухів і партій, вони, разом з тим, являють собою самостійні ідейно-політичні утворення. До таких рухів можна віднести, наприклад, рух школярів і учнів вузів за академічні права, різного роду виступи під прапором культурних перетворень. Вузькоцільові рухи являють собою необхідну та важливу форму боротьби молоді за свої соціально-економічні інтереси і одночасного залучення до цієї боротьби"3. Пристосовуючи це визначення до сучасної ситуації у молодіжному русі України, можна зробити певні висновки: o по-перше, в Україні наявні як масова організована соціально-політична активність (у вигляді організованої - в громадські організації, творчі спілки тощо - молоді та неформальної самоорганізованої молодіжної ініціативи, іноді "молодіжної субкультури"), так і вузькоцільові рухи, які взаємно доповнюються; o по-друге, сучасний молодіжний рух в Україні найбільш адекватно виражений саме у вузькоцільових рухах, вплив яких на молодь на даному етапі переважає усі інші. Молодіжний рух в Україні: субкультури як джерело виникнення Поступове структурування молодіжного руху відбувалося паралельно до аналогічних процесів у суспільстві в цілому. Переживши стадію масових громадсько-політичних акцій, молодіжний рух сконцентрувався нині саме в організованій, формалізованій частині спектру проявів соціальної активності - як найбільш ефективній стосовно захисту своїх інтересів. Проте не менш часто суспільні форми виховання, а отже і формальні організації сприймаються молодими вороже як такі, що заважають самоорганізації. І в тому, і в іншому випадку ситуація набуває додаткової складності через процес "ломки стереотипів", що висуває додаткові вимоги до всього молодіжного руху у будь-яких його проявах. Адже традиційні цінності в період кризи перестають виконувати свої функції, втрачаючи тим самим роль орієнтиру для суспільства. Старі ідоли повалені, або ж просто впали, бо втратили свій сенс. Але життя вимагає наповнення новим змістом. Цей процес штучно пожвавлюється шляхом впровадження державних ідеологій, реанімації "національних ідей" та інших заходів, які не роблять його природнішим. Будь-які цінності: нові чи старі, мають спочатку пройти випробування на придатність і життєвість саме у цьому суспільстві. І найгнучкішим, найактивнішим середовищем для цього є саме молодь. Частина її стає полігоном для "обкатки" санкціонованих державою, дозволених стилів життя - на зразок "молодого патріота", "вдалого чесного бізнесмена", "захисника православ'я (правового суспільства, плюралістичної демократії тощо)". Але решта все ж не знаходить в собі відгуку на подібні гасла, тож вдається до апробації альтернативних стилів - іноді просто "не схвалюваних державою", іноді ж - об'єктів прояву її активного невдоволення. Вони бачать себе поза системою репресій під назвою "держава", тож результатом їх зусиль є неформальний рух. В ньому немає формальної ієрархії, жорсткої структури, що чітко регламентує статус і роль кожного. Величезний потенціал мобільності забезпечує в тому числі можливість в будь-який момент утворити нове ієрархічне відгалуження і тим самим підвищити свій статус. При цьому спосіб життя кожного є результатом лише індивідуального вибору, він не нав'язанийсуспільством. Так утворилися субкультури "гіппі", "панків" тощо. Всі вони не залежать безпосередньо від суспільних інститутів й існують "без дозволу старших". У цьому, власне, і полягає основна специфіка неформального руху. Цікавим є той факт, що своє становлення сучасний організований молодіжний рух почав як неформальні культурологічні організації та об'єднання за інтересами. Більше того, початок всієї організованої молодіжної ініціативи безпосередньо пов'язаний із
Loading...

 
 

Цікаве