WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Макс Вебер – видатний соціолог - Курсова робота

Макс Вебер – видатний соціолог - Курсова робота

соціологічних досліджень.
Проблеми методології в гуманітарних науках кінця ХІХстоліття
Незважаючи на те, що переважній більшості веберівських праць притаманна емпіричнаорієнтація, він надавав великої ваги питанням логіко-методологічного обгрунтування соціальних наук. Саме під кінець ХІХ століття - у період становлення теоретичних поглядів Вебера - виникали два напрямки в філософії, які відстоювали тезу про те, що науки про культуру повинні мати власний методологічний фундамент, якісно відмінний від фундаменту природничих наук. Мається на увазі філософія життя (В.Дільтей, Г.Зіммель) та близьке до неї неогегельянство (Б.Кроче), з одного боку, та неокантіанство баденської школи (Г.Ріккерт, В.Віндельбанд) - з іншої. Обидва напрямки представляли антинатуралістичну лінію, виходячи з того, що принципи природничих наук та наук про культуру суттєво відрізняються. Але якщо Дільтей, Зіммель, Кроче та Мюнстерберг вважали, що вони відрізняються за своїм предметом, то неокантіанці стверджували, що за методом.
Першу точку сформулював Дільтей, який розрізняв два типи психології, два шляхи пізнання душевного життя людини. Перший тип - "пояснювальна" психологія - має за мету встановити причинний зв'язок явищ душевного життя по аналогії з тим як це робить природознавство по відношенню до природних явищ. Однак природничі науки, яким їх предмет даний у вигляді не пов'язаних між собою і виявлених у зовнішньому досвіді багатоманітних явищ, діють єдиноможливим при цьому способом: конструюють не даний їм в безпосередньому досвіді зв'язок за допомогою розуму, отримуючи таким чином гіпотезу, яку потім перевіряють за допомогою експерименту, або досліду. Знання, отримане таким шляхом, є гіпотетичним, на відміну від аподиктичного знання математики чи логіки. За Дільтеєм, самий предмет природознавства такий, що іншим шляхом його вивчати неможливо. Що стосується психології, то її предмет - душевне життя людини - суттєво відрізняється від предмета природознавства, а тому зовсім нерозумно переносити їх на її методи, що застосовуються в природничих науках. Тому замість пояснюючої (конструюючої) психології, створеної на базі асоціаціонізму І.Гербартом, Г.Спенсером, І.Теном та іншими, Дільтей (услід за Вундтом) пропонує розробляти розуміючу (описову) психологію. Розуміюча психологія повинна, за Дільтеєм, не конструювати, а описувати той душевний зв'язок, який даний кожному індивіду безпосередньо; не розсудкове утворення понять, а вживання, проникнення в безпосередньо-цілісну тканину душевно-духовного утворення, переживання цієї цілісності і описання її - ось задача нового типу психології. Насправді, описова психологія виявляється настільки ж спільна з мистецтвом, наскільки пояснювальна спільна з наукою. Тим не менше, створення описової психології виступає для Дільтея дуже важливим завданням, і перш за все тому, що на її фундаменті можуть бути створені нарешті науки про дух, що до цих пір не мали фундаменту, а тому і відставали в своєму розвитку від наук про природу.
А згідно з Б.Кроче, все індивідуальне є предметом споглядання, а поняття має справу не з самим індивідуальним (речами, людьми), а з відношеннями між індивідуальними явищами. Будучи індивідуальними, "речі" ніколи не можуть бути схвачені за допомогою понять - вони можуть бути тільки предметами споглядання. "Поняття про індивідуальне", згідно з Кроче, є протиріччя у визначенні, тому не можна створити науку про індивідуальне як систему понять. Все індивідуальне є предметом зображення мистецтва. Оскільки історія має справу з індивідуальним, як воно виявляється у часі, то вона теж представляє собою різновид мистецтва. Філософсько-методологічною основою історії через це є не логіка, а естетика: логіка має справу з всезагальними поняттями, а естетика - з індивідуальними інтуїціями. Але не слід забувати, що принцип логіки - істина, а принцип естетики - краса.(Це одразу відчули опоненти Кроче, серед яких був і М.Вебер). Основою для розрізнення історичних наук, взагалі наук про культуру і наук про природу у Дільтея та Кроче, як бачимо, різні. Дільтей, розмірковуючи як філософ життя, розрізняє "мертву природу" і "живу душу" та відповідно методи наук, що вивчають ці різні структури. А Кроче виходить з того, що як в природі, так і в людині можна виділити індивідуальне і загальне; індивідуальне - предмет історії, яка тому і є родом мистецтва, загальне - предмет логіки, тобто предмет науки в широкому смислі слова. Однак результат обох способів міркування виявляється спільним: безпосереднє знання, інтуїція приймається в якості методу наук про культуру, гуманітарних наук, опосередковане знання, дискусія - в якості методу наук природничих.
Між іншим, психологічне обгрунтування гуманітарних наук з самого початку мало в собі вразливий пункт: знання, отримане безпосередньо, за допомогою інтуїції, шляхом вживання, проникнення в світ чужої душі, не має тієї загальнозначимості, яка є необхідною гарантією достовірності знання. Для Кроче, який з самого початку стверджував, що знання про індивідуальне належить до сфери естетики, відсутність загальнозначимості не вважалась недоліком, але для Дільтея, який прагнув побудувати на новому фундаменті саме гуманітарну науку, це було великою проблемою. Як забезпечити наукам про культуру таку ж суворість та загальнозначимість, якою володіють природничі науки,- це питання хвилювало Дільтея протягом всього життя.
Саме проблема загальнозначимості наук про культуру стала центральною темою досліджень М.Вебера. В одному питанні Вебер був згодний з Дільтеєм, Мюнстербергом та їх однодумцями - він поділяв їх антинатуралізм, будучи впевненим, що, аналізуючи людську діяльність, не можна виходити з тих же методологічних принципів, яких притримується астроном, що вивчає небесні тіла. Як і Дільтей, Вебер вважав, що абстрагуватись від того, що людина є істота свідома, не може ні історик, ні соціолог, ні економіст. Але керуватись при вивченні соціального життя методом безпосереднього проникнення, інтуїції він рішуче відмовлявся, оскільки результат подібного способу вивчення не має загальнозначимості. Наука про культуру, якою її хоче створити Дільтей, виявляється теж мистецтвом, бо для того, щоб стати наукою, вона повинна мати такі методологічні принципи, які можна передати всім. На думку Вебера, основна помилка Дільтея і близьких до нього мислителів - це психологізм. Сутність же психологізму, як його в свій час визначав Кант, а за ним і неокантіанці та Е.Гуссерль, полягає в тому, що згідно з психологізмом, психічні акти і процеси, у вигляді яких протікає вся діяльність свідомості, в тому числі і діяльність пізнавальна, визначають собою зміст пізнання, подібно до того, як форма букв, з яких складається слово, визначає зміст самого слова.
"Основна помилка всіх теорій, які розглядають специфічно "художній" та
Loading...

 
 

Цікаве