WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціальне програмування як технології соціальної роботи - Курсова робота

Соціальне програмування як технології соціальної роботи - Курсова робота

що висвітила найбільш гострі проблеми: місце соціології керування в структурі соціологічного знання (чиє вона галузевою або прикладною наукою), її співвідношення з теорією керування, а також із соціальним керуванням.
Цільовим програмам приділяється увага й у вітчизняної, і в закордонній науці. Значний внесок у розробку теоретичних і методологічних проблем програмування внесли А. Абрамов, В. Будавей, В. Кинг, В.Кириченко, Д. Клиланд, И. Макаров., Дж. Моррисей, Е. Новиков, Г. Поспєлов, Б. Райзберг, Е. Руднєва, Ю. Самохин, В. Соколов і ін. Разом з тим дотепер не сформовані теоретичні основи соціального програмування. Дискусійними залишаються визначення поняття "цільова комплексна програма", характеристика її ролі і місця в системі керування. Не вирішений однозначно питання про принципи і методи формування цільових програм. Слабкою ланкою як і раніше є концептуальне пророблення соціальних проблем, розв'язуваних програмним способом.
Аналіз літератури, присвяченої цільовим комплексним програмам, свідчить, що як методологічну основу програмування пропонується теорія дослідження операцій, що базується на загальній теорії систем. Однак дані теорії не можуть адекватно пояснити процеси соціального розвитку. Тому для забезпечення наукової обґрунтованості й ефективності соціальних програм необхідно спиратися на теорію соціального розвитку.
Дослідження проблематики соціальних змін складає ядро соціологічної теорії. Тому питання соціальної динаміки тією чи іншою мірою зачіпаються практично у всіх фундаментальних працях по соціології. Крім того, маються публікації, у яких соціологічний аналіз різних теорій і концепцій соціального розвитку виступає як предмет особливого наукового інтересу. До їхнього числа відносяться роботи Г. Беккера, А. Боскова, А. Казакова, Ю. Косова, А. Мысливченко, П. Штомпки й ін.
У той же час у соціологічній теорії не склалося єдиного представлення про те, що такий соціальний розвиток, які його закономірності, рушійні сили і механізми. Дотепер відкритими залишаються питання про методологічні принципи дослідження соціальної реальності, про вихідні посилки соціального аналізу суспільства й ін. Так, у класичній соціології сформувалися три парадигми, що пояснюють процеси соціального розвитку виходячи різних методологічних основ: еволюціонізм (О. Конт, Г. Спенсер, Л. Морган, Э. Дюркгейм, Ф. Теніс, Л. Уорд), циклічні теорії (Н. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнби, П. Сорокін), історичний матеріалізм (К. Маркс, Ф. Энгельс).
Найважливіші положення названих теорій не втратили актуальності і в даний час. Так, ідеї еволюціонізму знайшли відображення в концепції неоеволюціонізму (Л. Уайт, Дж. Стюард, М. Салинс, Т. Парсонс, Ж. Ленски й ін.), у теоріях модернізації і конвергенції (Д. Аптер, Ш. Айзенштадт, Дж. Гэлбрейт, К. Керр, Д. Лернер, У. Ростоу, С. Хантингтон і ін.). Історичний матеріалізм одержав розвиток у вітчизняній науці (Ж. Келле, В. Мишин, И.Фролов і ін.), а також у творчості багатьох закордонних дослідників (Д. Лукача, А. Грамши, Э. Фромма й ін.).
Однак у XX столітті акцент переноситься на розробку теорій соціальної дії (У. Бакли, А. Этциони, А. Турен, Э. Гидденс М. Арчер), становлення (П. Штомпка). Для дослідження соціальних змін починаються також спроби застосовувати математичну теорію катастроф, що спирається на синергетику як нове парадигмальне ядро наукової картини світу (В. Арнольд, Дж. Касти, Ю. Осипов, И. Шургалина).
Розмаїтість суперечливих концептуальних підходів до вивчення суспільства і його динамічних характеристик свідчить про те, у соціології поки не сформувалася струнка теорія, здатна виходячи з принципу системності адекватно пояснювати соціальні явища і процеси, їхня наступність і мінливість, співвідношення тимчасових модусів у соціальному розвитку й володіюча достатньою прогностичною здатністю, завдяки якій можна з визначеним ступенем вірогідності передбачати майбутнє і керувати процесами соціальної трансформації. Це створює серйозних труднощів в організації керування суспільством. Тому обґрунтування теоретичної концепції соціального розвитку, що може бути покладена в основу соціального програмування, виступає актуальною науково-практичною задачею, що вимагає рішення в рамках соціології керування.
2. Соціальне програмування в системі соціального керування і технології соціальної роботи. Концепція програмно-цільового керування і соціального програмування
Сучасне високорозвинене суспільне виробництво, засноване на передовій техніці і наукомісткій технології, висуває нові вимоги до головного складовій продуктивній сил - людині. Безперервне удосконалювання працівника, його освітнього, професійно-кваліфікаційного рівня, багатобічний розвиток його здібностей, задатків, уміння чергувати професійні і непрофесійні види діяльності, сполучити розумова і фізична праця стають неодмінними умовами подальшого прогресу виробництва.
Високопродуктивна, кваліфікована праця створює передумови для зміни людини як споживача. Значно багатозначніше стають його потреби, у їхній структурі істотно зростає питома вага духовних і соціальних потреб. Під впливом економічного прогресу, прискореного розвитку науки, у цілому системи знань, розширення комунікацій формується тип споживача, що вимагає від виробництва більш повного задоволення своїх нестатків і запитів, більш високого рівня адаптивності виробництва до соціальних змін. У цьому зв'язку підсилюється "тиск" суспільства, його найважливіших соціальних і політичних інститутів на суспільне виробництво, розширюється сфера регулювання і соціального контролю за його організацією, передумовами, умовами і результатами функціонування. Корінні зміни, що відбуваються в сутнісних властивостях людини (як виробника і споживача), викликають необхідність перетворення соціально-політичного життя суспільства в напрямку розширення демократії, політичних воль, забезпечення соціальних гарантій нормальної життєдіяльності людей і їхніх родин, надання рівних можливостей для розвитку і застосування їхніх здібностей, задатків, для реалізації їхньої творчої активності.
У Декларації глав держав-учасників копенгагенської наради з проблем соціального розвитку (березень, 1995 р.) підкреслюється його пріоритетне значення як у даний час, так і в майбутньому ХХІ столітті. Відзначається, що створення максимальне сприятливих умов для удосконалювання і більш повного застосування людьми своїх здібностей, ресурсів і можливостей складає головний предмет відповідальності урядів і всіх секторів цивільного суспільства.
Учасники наради визнали, що соціальний розвиток заснований
Loading...

 
 

Цікаве