WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Основні школи та напрямки сучасної соціології - Курсова робота

Основні школи та напрямки сучасної соціології - Курсова робота

суспільства зобов'язані брати до уваги всі точки зору різних соціальних сил;
o кожна з цих точок зору виражає певний аспект цієї еволюції;
o значний заряд раціональності міститься в комунікативній дії членів суспільства і його треба виявляти, а не приймати раціоналізацію соціальної дії за тенденцію самого історичного розвитку.
Неофункціоналісти розглядають суспільство як історично визначену соціальну систему і конкретний життєвий світ, як інтерсуб'єктивну і первісну очевидну даність світу самих суб'єктів життєдіяльності. Застосування принципу комунікативної раціоналізації життєвого світу до дослідження-суспільства і первинних суспільних проблем найбільш повно проявилося у творчості німецького соціолога Юргена Хабермаса.
Висхпним і центральним пунктом соціологічної концепції Ю. Хабермаса с категорія "життєвого світу", яка походить від феноменологічної традиції "Життєвий світ" 8. Структуралізм і постструктуралізм
В цілому, не вказуючи на існування окремої школи, термін структуралізм часто використовується для позначення специфічного стилю соціологічної роботи. В найзагальнішому розумінні він означає ті соціологічні концепції, в основі яких лежить поняття соціальної структури і ідея того, що суспільство є первинним відносно індивідів. Однак в більш вузькому значенні структуралісти називають тих теоретиків, які вважають що існує ряд соціальних структур, які не спостерігаються і на яких базуються спостережувані соціальні феномени. Спеціалісти визначають структуралізм як пошук універсальних і незмінних законів людського життя на всіх його рівнях, а корені його засад вбачають у структурній лінгвістиці граматичній системі мови законах її використання.
Представники сучасного структуралізму (К. Леві-Сгрос, Ж. Лакан, Р. Барт, М. Фуко, Ж. Дерріда, Ч. Пірс та ін.) вивчають етнографічні, психологічні, історико-культурні, естетичні утворення як сукупності взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, суть яких визначається не їх власним змістом або зовнішніми зв'язками, але їх місцем в соціальній системі.
Найбільш відомим структуралістом є антрополог К. Леві-Строс (1908 - 1984 рр ), представник структуралізму як Інтелектуального руху, який існує, зокрема, у Франції і охоплює антропологію, соціологію, лінгвістику і літературознавство. Леві-Строс вважає, що культурні форми, в особливості міфи, зазвичай представленні через поєднання протилежних якостей, які називають банальними опозиціями, такі, як солодке і кисле, або червоне і зелене. Аналіз міфів, а також літературних текстів демонструє прояв бінарних протилежностей.
Інший представник старшого покоління структуралістів Ж. Лакан намагається проникнути в структури несвідомого в людській психіці, виходячи із гіпотези про те, що несвідоме структуровано як мова, а отже, надає суб'єкту набір можливостей для вираження його бажань, устремлінь, спонукань.
Деякі соціологи, зокрема Л. Альтюссер, приймали структуралістський підхід для того, аби вивчати соціальні феномени шляхом аналізу основоположних структур способу виробництва. Сучасні структуралістські положення були піддані серйозній критиці як не історичні, неверифікаційні і такі, що зневажають на роль творчої діяльності людей.
У 70-і рр. структуралізм, підсилений новими ідеями Варта, Деріда, Фуко, отримує назву ностструктуралізму (або неоструктуралізму), який так само як і структуралізм, розглядав мову як єдинопридатний фундамент для пізнання, а також для дій та існування.
Основними положеннями постструктуралізму є:
o теоретичне знання - це дискурсивна форма, що породжує тексти;
o емпірична реальність, яку має витлумачувати теоретичне знання, теж є сукупністю текстових утворень (опитування, відеозаписи, статистичні дані тощо);
o зміст емпіричних текстів залежить від того, з позицій яких теоретичних текстів вони будуть прочитані;
o вивчення емпіричних текстів веде до розуміння того, що відбувається у світі, більше, ніж будь-які емпіричні дослідження;
o світ є таким, яким він є, не через якийсь єднаючий фактор, а завдячуючи відмінностям, що лежать у його підґрунті;
o завдання соціологи полягає не в пошуку єдиних принципів та законів Існування цього світу, а у вивченні його відмінностей,
o соціологи мають зосередитися на аналізі об'єктивної структури суспільства, а не на (ролі) окремих діючих осіб, які конструюють суспільство;
o головним для дослідника повинен бути текст, а у тексті - його внутрішня структура. Авторство тексту особливого значення не має важливим є не наміри, бажання того, хто створює текстову реальність, а лише "внутрішня гра значимих складових" (Е Гідденс).
9. Соціологічні концепції технократизму
В сучасній соціологи все більшого значення надається дослідженням проблем технократизму, теоретико-методологічному з'ясуванню питань, пов'язаних з різномаїттям форм прояву технократичної свідомості, її типів і носіїв. Зазвичай технократизм в соціологи розглядається як концепція, що наголошує на необхідності передачі державної влади в руки технічних спеціалістів (інженерів, техніків, організаторів виробництва, а також учених), які тільки й здатні приймати політичні рішення на справжній науковій основі і в інтересах всього суспільства. Як самостійна соціологічна концепція технократизм виник ще на початку XX ст., був тісно пов'язаний з феноменом техногенної цивілізації і віддзеркалював реали розвитку суспільства в умовах науково-технічної революції.
Головними постулатами технократизму є:
o особлива роль належить технократичному мисленню, що засновується на фундаменті наукового знання;
o пріоритетна роль належить техніці, науково-технічному чиннику в цілому, науково-технічні інновації є стимулом і рушійною силою розвитку суспільства;
o науково-технічна еліта спеціалістів с такою соціальною групою, від якої безпосередньо залежить науково-технічний прогрес і соціальний прогрес;
o в ієрархічній структурі суспільних відносин фундаментом є технологічні, науково-технічні відносини, а над ними надбудовуються соціально-політичні, духовні відносини.
Теоретично-методологічною основою соціологічних концепцій, які об'єднуються під загальним терміном "технократизм", є "технологічний детермінізм". Сутність цього фундаментального принципу полягає в абсолютизації ролі науково-технічного чинника в історії, в перетворенні його в основу соціального прогресу (зміни в технології є першоосновою змін соціальних інститутів і соціальних дій). У найбільш закінченому вигляді сутність технодетерміністського трактування розвитку цивілізації виразив американський учений Л. Уайт. Суспільство він розглядає як "сукупність" трьох горизонтальних страт: технологічної, яка лежить в підвалині, філософської, яка знаходиться зверху, і соціологічної - між ними. Технологічна система є основною і первинною. Соціальні системи являють собою функції технологи, а філософські - віддзеркалюють технологічні сили і соціальні системи.
Loading...

 
 

Цікаве