WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Основні школи та напрямки сучасної соціології - Курсова робота

Основні школи та напрямки сучасної соціології - Курсова робота

теоретизування (на відміну від структурних функціоналістів і емпірикнів) в соціологи почала заявляти про себе в 60-і рр XX ст. Головними моментами позиції соціологів-феноменологів є такі:
o негативне ставлення до методологи як сукупності прийомів, призначених для виявлення незмінних властивостей соціальної реальності;
o відмова від спроб визначити природу соціальних об'єктів, що вивчаються;
o сугубо природниче ставлення до аналізу особистості і й діяльності;
o уява соціальної реальності як штучної за своєю природою, тобто утвореної самими діючими індивідами;
o наші уявлення про реально діючі об'єкти невіддільні від них самих;
o об'єкти, з якими має справу людина, тісно пов'язані з й уявленнями про ці об'єкти які залежать від нагромадженого нею соціального досвіду.
З самого початку феноменологи заявили, що прагнуть вивчати зміст, структуру І функції повсякденного знання ', з якого походять наукові знання, так само як І продукти художньої творчої уяви або релігійного життя.
Як різновид розуміючої соціопогп феноменологічна соціологія бере свій початок ще з М. Вебера. Він пов'язаний з Е. Гуссерльом, Ч. Кулі, Дж. Мідом та ін. Але засновником феноменологічної соціологи як самостійного напрямку в соціологи є австрійський, а згодом американський соціолог А. Шюц (1899 - 1959 рр.). В 50-х роках, аналізуючи структуру повсякденного мислення, Шюц розробив концепцію інтерсуб'єктивного світу повсякденного життя. Цей світ, за його точкою зору, існував до нашого народження і інтерпретувався нашими предками як соціальний світ. Можливість об'єктивного розуміння мотивів людських дій, тобто їх суб'єктивного смислу, стверджує Шюц, закладена в самій основі повсякденного життя, у світі повсякденності. Саме це дозволяє вирішувати головне, на думку Шюца, завдання соціологи - зрозуміти процес становлення об'єктивності соціальних явищ на основі суб'єктивного досвіду Індивідів Але соціолог створюючи теоретичну модель життєвого світу, повинен дотримуватися таких правил (або, як їх називає Шюц, постулатів)
o постулат релевантності (представнитва). Модель соціального світу повинна враховувати лише ті моменти, які фіксують типові зв'язки і відносини предмета, що досліджується, залишаючи без уваги надмірний зміст, який не пов'язаний безпосередньо з досліджуваною проблемою;
o постулат адекватності. Соціологічна модель і знання, мотиви, плани дій, що в ній містяться, повинні бути вибудовані таким чином, щоб з точки зору здорового глузду вони також сприймались як розумні і зрозумілі;
o постулат логічної послідовності Поняття, якими оперує соціологічна наука, треба узгоджувати один з одним, і засновані на них висловлювання не повинні суперечити одне одному;
o постулат узгодженості. Соціолог не винаходить світ заново, він будує свою пояснювальну модель таким чином, щоб й можна було емпірично перевірити.
Шюц, а пізніше П. Бергер і Т. Лукман у своїй спільній праці "Соціальне конструювання реальності" (1967 р.) показали і довели, що найбільш повно і послідовно людська суб'єктивність реалізується у світі повсякденності. Повсякденність - одна із сфер людського досвіду, яка характеризується особливою формою сприйняття і осмислення світу, яка виникає на основі трудової діяльності.
6. Етнометодологія
Ця оригінальна соціологічна концепція була представлена у книзі "Дослідження з етнометодології" (1967 р.) американським дослідником Г. Гарфінкелем (нар.1917 р.). Сам термін "етнометодологія" означає "методи людей" (people methods).
Початок емпіричному соціологічному аналізу цих процесів поклав Г. Гарфінкель і його колеги, які розробили етнометодологію як цілий ряд методів перетворення повсякденних дій індивідів в очевидно розумні і практичні пояснювання. Вони розглядали всі соціальні події і дії як однаково важливі предмети соціологічного дослідження.
Предметом етнометодології є так звані етнометоди, тобто характерні для різних соціальних класів, груп і організацій методи інтерпретацій, які застосовуються учасниками взаємодії з метою розуміння актуальних фактів і явищ. Розуміння веде до встановлення стабільної структури взаємодії, яка забезпечує нормальний (з точки зору учасників) розвиток подій. Усвідомлення ролі етнометодів у формуванні стабільних структур діяльності (тобто "соціального порядку") і привело прихильників етнометодології до висновку про те, що вказані методи, і нормативно-структурні детермінанти діяльності не "усвідомлюються" як такі, але "утворюються" кожен раз спочатку. Звідси випливає відмова від визнання об'єктивного існування самих структур діяльності.
Позиція етнометодології, яка відкидає об'єктивну зумовленість нормативних систем, веде до суб'єктивізму. В ній, однак, в односторонній, специфічній формі відбита реальна складність діалектики виникнення, розуміння і засвоєння індивідами соціальних норм, перш за все, момент людської активності в цьому процесі. З цієї точки зору етнометодологія стає антиподом теорії структурно-функціонального аналізу, де нормативні системи розглядаються як вирішальні чинники діяльності, а момент людської діяльності пригнічений.
Положення етнометодології викликали різноманітні дискусії в соціології на початку 70-х рр., однак сьогодні її роль не така помітна. Критика етнометодології групується на тому, що вона:
1) займається тривіальними темами;
2) пропагує ідею надпорядкованості повсякденного життя, а насправді ускладненого конфліктами і непорозуміннями між людьми;
3) не звертає увагу на соціальну структуру і, як наслідок, зневажає соціальні чинники, які обмежують діяльність людей;
4) використовує методи дослідження, які сама ж критикує.
Як функціоналіста, так і етнометодолога цікавлять процеси соціалізації особистості і інтеграції суспільства. Однак якщо в основі функцюналістської теорії соціалізації лежить поняття інтерналізації, то теорія соціалізації, за етнометодологами, ґрунтується на понятті ідентифікації, тобто зараховування себе до будь-якої групи. Положення функціоналістів про прийняття індивідом зобов'язань участі в тій чи іншій системі взаємодії неможливо сумістити з їх теорією соціалізації. Зобов'язання участі індивіда у конкретній взаємодії по винно бути результатом його вільного вибору, а, згідно функціоналістької концепції соціальної дії, цей вибір детермінований функціональними вимогами соціальної системи. Етнометодологи вимагають пояснення соціального порядку і його змін, а функціоналісти приймають це як дане. В цілому ці основні компоненти етнометодологи можуть бути зведені до правил методу, який є доступним будь-кому. Він може бути використаний будь-яким соціальним діячем в будь-якій практичній дії, в якій він бере участь.
7. Неофункціоналізм
В науковий обіг термін неофункціоналізм був введений в 1985 р. американським соціологом Дж. Александером (нар 1944 р.). Цим терміном позначався напрям в теоретичній соціологи, який вважав що:
o соціологи вдослідженні еволюції
Loading...

 
 

Цікаве