WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Глобалізаційні процеси в сучасномі світі - Реферат

Глобалізаційні процеси в сучасномі світі - Реферат

взаємозалежності різних суспільств" (Г.Ділігенський).
Наведені ознаки ілюструють досягнення глобалістики як окремої галузі наукових знань. Проте вони не позбавлені деяких недоліків, зокрема не містять конкретних указівок щодо перспектив національних політичних інститутів і не називають функцій національної держави.
Саме відповідь на ці питання має стати ключем до розуміння сутності глобалізації.
Національніполітичні інститути знаходяться в епіцентрі глобалізаційних процесів. Тривалий час вважалося, що національна держава є неодмінною основою політичної організації людства. Проте події останніх десятиріч віддали цей постулат під великий сумнів. Глобальні масштаби взаємозв'язків та взаємозалежностей не лише прискорюють еволюційний розвиток національних політичних інститутів, але надають їм нових якостей, як консолідуючих, так і руйнівних. Останніх, виходячи з принципів і реального втілення політики глобалізації, більше. Породжуваний нею "турбокапіталізм", за визначенням американського вченого Ед.Луттвака, підриває спроможність держави здійснювати притаманні їй функції. У побудованій дослідниками "п'ятиповерховій піраміді владних відносин", що формується під тиском глобалізаційних процесів, лише один "поверх" відведено національній державі, яка одну частину власних функцій передає наверх (міждержавним і міжнародним об'єднанням), іншу - вниз (територіальним та муні-ципальним органам).
Національні політичні інститути підпадають під "магнітне поле" двох основних різновекторних, але (що важливо) не взаємовиключних, не "антагоністичних" тенденцій: гомогенізації та суверенізації.
Відомо, що гомогенізація, тяжіючи до однородності й уніфікації у світовому масштабі, сприяє розмиванню політичного суверенітету народу і національної держави (досить часто багатонаціональної, але, як правило, з переважанням титульної нації) "зверху". До речі, саме ця обставина є головним об'єктом критики "антиглобалістів". Наприклад, за песимістичним висновком певною мірою тенденційного російського дослідника О.Панаріна, у політичному відношенні епоха глобалізації є новим феодалізмом. Вона нищить демократію (в її прямому значенні) політичного суверенітету народу, який вибирає і контролює свою владу, підмінюючи її владою міжнародних нотаблів.
З іншого боку, під тиском глобалізації набирають сили процеси суверенізації, які, за справедливим визначенням американського дослідника К.Ейка, першочергово харак-теризуються тенденцією руйнування до рівня складових мовних, національних, релігійних чи етнічних компонентів. Отже, суверенізація вказує на посилення ролі окремих суб'єктів влади в межах одного державного організму і тяжіє до його розпорошення "знизу". Реалізація цієї ідеї повним обсягом була б катастрофічною для людства. Якщо світ роздробиться на 3 тисячі суверенних держав (за кількістю етносів), то, як вірно визначено російським дослідником Е.Алаєвим, з майбутнім можна розпрощатися. До такої перспективи підштовхували б не лише конфлікти на національному грунті, а й відсутність загального керування суспільними процесами світового значення.
Але процес поступового розмивання державно-політичних бар'єрів, які за недавніх часів ізолювали народи, можна розглядати під іншим кутом. Гомогенізацію та суверенізацію не слід ототожнювати зі ще одним процесом, що супроводжує явище глобалізації, зростанням взаємозалежності суспільних організмів. Пригадаємо, що саме цей фактор є одним з ключових у тлумаченні поняття "глобалізація". У такому випадку має йтися про глобальне розповсюдження загальнолюдських правил співіснування, про тісне міждержавне співробітництво, про взірець і досвід. Причому згідно з параметрами глобалізації (як всеохопного явища) слід запозичувати досвід не лише західної, а й східної цивілізацій.
У середовищі дослідників дискутується закономірне питання, чи не відійдуть національні політичні інститути в ХХІ столітті у небуття, розчинившись в національних владних органах? Сукупний аналіз багатьох тенденцій, що супроводжують глобалізаційні процеси, не дозволяє дати стверджувальну відповідь на це питання. Так під тиском глобалізації національна держава зазнає серйозного випробування, а слабка держава може навіть втратити надкритичну частку суверенітету, перетворившись на своєрідну "квазідержаву". Проте, на думку фахівців, така перспектива може загрожувати лише тим державним організаціям, які перебувають у перманентному кризовому стані. Адже глобалізація стимулює не лише руйнівні процеси, а й такі, що спонукають політиків до опрацювання нових, більш ефективних механізмів глобалізації в американському варіанті має стати об'єднана Європа. Та й США є в першу чергу національною державою, а вже на цій основі - державою "над"...
Під тиском глобалізації додаткового навантаження зазнають так звані "перехідні" суспільства, до яких належить і Україна. Адже вони певною мірою знаходяться на роздоріжжі політичного процесу, і проблеми, що супроводжують глобалізацію, додаються до численних проблем державної важливості.
У такому випадку надзвичайно актуальним має стати питання усвідомлення політиками того місця, яке має посісти за нових умов національна держава. Глобалізаційні процеси як об'єктивне і надзвичайно потужне явище пробиватимуть собі шлях і без їхнього схвалення чи заперечення, але національні політичні лідери мають чимало засобів для того, щоб скорегувати розвиток цього явища з урахуванням особливостей власної країни і використати його для підвищення добробуту народу.
Є всі підстави для твердження, що і на перспективу національні держави залишаться основним ланцюгом згаданої піраміди влади. За ними залишаться функції головного носія народного суверенітету, загальні функції щодо захисту країни і представлення її інтересів у міжнародних відносинах, встановлення системи правових норм і забезпечення правопорядку, законодавчого врегулювання економічних і соціальних відносин, розвитку соціокультурної сфери, опрацювання і реалізації національної стратегії тощо. До речі, саме від зрілості і компетенції національних політичних інститутів залежить характер процесів гомогенізації та суверенізації.
Окрім того, слід пригадати, що в руслі принципів глобалізації реальною альтернативою національним політичним інститутам має стати лише наднаціональний "п'ятий поверх" зазначеної моделі. На сьогодні поки що єдиною інституцією такого роду є ООН. Але згідно з власними принципами ця інституція покликана стимулювати і консолідувати розвиток національних політичних організмів, а не навпаки. За деякими критеріями, прообразом цієї
Loading...

 
 

Цікаве