WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Протосоціологія (стародавній світ)” - Реферат

Протосоціологія (стародавній світ)” - Реферат

аналізу документів, методів спостереження, опитування, вивчення фактів та умов, що деформують процес достовірного відображення соціальних явищ і спотворюють результати пізнання. Вони заклали перші принципи систематизації та класифікації емпіричного матеріалу, їх відбору й узагальнення тощо.
Як уже зазначалося, розвиток історичного знання відбувався паралельно з філософським, проте ці два пізнавальних процеси в Стародавньому світі ніколи не перетиналися між собою. Пізнавальний досвід історичної науки не вивчався філософією, а соціально-філософський аналіз суспільних процесів практично відсутній в історичній науці. Ні історики, ні філософи античного світу (Демокріт, Платон, Аристотель та ін.) не роз-глядали суспільство як особливе утворення, що розвивається за власними законами. Для них суспільство виступало як об'єкт, а не суб'єкт. Тому суспільне життя, історія мислились як компонент космічного буття і його похідна частина. Звідси і намагання філософів розглядати суспільство, державу, індивідів у контексті загального цілого. Історична думка також ще не піднеслася до такого рівня аналізу, вона провінціально сприймала світ через призму свого етносу.
Проте антична культура та наука створили могутній потенціал для подальшого розвитку пізнання природи і суспільства. Вона заклала основи європейської цивілізації, від яких беруть свій початок сучасні науки - право, політика, мистецтво, філософія, соціологія та ін.
Соціальні знання епохи середньовіччя. Кожна епоха створює свої цінності, в яких уособлюються матеріальні та духовні потреби, Інтереси, ідеали, норми, світосприйняття. Іншими словами, кожне суспільство має свої соціальні парадигми - уявлення, ^зразки І цінності, згідно з якими суспільство організовує и оцінює діяльність, її спрямованість та результати.
Соціальні парадигми рабовласницького суспільства відбивали залежність людини від природи і держави-поліса, що в світогляді виступало як фатум, доля, жорсткий детермінізм. Проте земне життя, підпорядковуючись вищій необхідності, було все ж автономним, і тому людина з її потребами перебувала в центрі поліса, права, мистецтва і науки. Вона діяла і творила в тій мірі, в якій не виступала проти долі, проти загального. Останнє - причина всіх сюжетів грецької трагедії.
На відміну від Греції з її єдиним етносом, традиціями і культурою, в Римській імперії змішувалися різні культури, народи, вірування, світогляди. Християнство не випадково виникає на території Римської імперії, хоча прийшло до Риму ззовні - з Іудеї. Імператорське єдиновладдя витіснило на задній план численний пантеон римських Богів. Монотеїстичне християнство цілком відповідало цій вимозі з точки зору як монархічного устрою, так і загальноімперських інтересів.
Проблеми вибору свободи політичної дії імператорів, воєначальників на прикладах земного життя, політичних дій та їх результатів у реальному житті також не узгоджувались із старими детерміністськими уявленнями. Вибір між язичницькими віруваннями та християнством також відбувався на користь останнього, оскільки християнство поставило проблему релігійної свободи - свободи вибору віри, пов'язавши її з актуальною для рабовласницької системи відносин проблемою соціальної свободи в її широкому значенні як проблему рівності всіх людей перед Богом і між собою, як створених за образом Божим.
Все це породило на етапі старої і нової ери нову соціальну парадигму, що включала в себе кілька нових принципів:
1. У світоглядному плані космологічний фаталізм змінюється християнським провіденціалізмом.
2. У соціально-історичному та політичному аспектах відбувається переорієнтація світогляду з демосу, поліса як суб'єкта на особистість як творчу силу в системі політичних відносин.
3. Поєднання християнського провіденціалізму із земним суб'єктивізмом уособилося в новому вченні про свободу індивідуального вибору і особистої відповідальності за нього перед найвищим неземним суддею.
Сукупність цих нових уявлень про світ істотно вплинула на процес переростання рабовласницьких відносин у феодальні, бо в своїй основі він визначався не стільки економічними, скільки ідеологічними чинниками - християнством, яке з 325 р. стало державною релігією ще рабовласницької Римської імперії.
Торжество християнства означало занепад античної культури, переривання розвитку науки, техніки, досягнуті античністю. Нова релігія стає панівним елементом духовного життя
суспільства і підпорядковує своєму контролю всі клітини суспільної організації.
Рабовласницька імперія трансформувалася у феодальну. В процесі цієї еволюції під впливом церкви відбувається переорієнтація всього життя суспільства на релігійні ідеали та цінності, що позначилося передусім на розвитку духовної культури і пізнанні, основу яких становили язичницькі уявлення про світ і людину. Пізнання, мистецтво, спосіб життя у своїх орієнтаціях відриваються від землі і переносяться на небо. Наука стає зайвою або ж виступає прислужницею нової, впевненої в своїй правоті ідеології.
З V ст. настає епоха середньовіччя, в якій виділяють три періоди: раннє середньовіччя (V-XI ст.), період розвинутого феодалізму (XI-XV ст.), пізнє середньовіччя (кінець XV - середина XVII ст.).
Раннє середньовіччя, представлене таким мислителем, як Аврелій Августин, прозваний Блаженним (354-430 pp.), характеризується спробою створити в християнській літературі загальнолюдську концепцію філософії історії, що спирається на принцип розвитку людства на релігійних засадах. В основу вчення Августина про розвиток історії людства покладене релігійне розуміння історії, так званий провіденціалізм, який розглядає історію як прояв волі Божої, згідно з якою здійснюється заздалегідь передбачена Божественна програма спасіння людини і світу.
Августин Блаженний першим у середньовіччі зробив спробу описати всесвітнюісторію як єдиний, закономірний поступовий процес, певною мірою навіть об'єктивний. На підставі біблійської оповіді про створення людини Богом і рівність людей між собою як богостворених істот Августин розглядає історію людства як єдину і цілісну.
Концепцію всесвітнього історичного розвитку людства Августин виклав у своїй фундаментальній праці "Про град божий" (буквально "Про державу Божу" чи "Про божественне суспільство").
Головні етапи розвитку суспільства Августин уподібнює віковим періодам людського життя. Таких періодів (еонів), що водночас символізують і шість днів утворення Богом світу, шість: 1) малечість, дитинячість людства - від Адама і Єви до потопу; 2) дитинство - від потопу до Авраама; 3) отроцтво - від Авраама до Давида; 4) юність - від Давида до Вавилонського потопу, коли вавилонський цар Навуходоносор захопив Ієрусалим і переселив усіх іудеян, крім бідноти, до Вавилону в 597 р. до н.е.; 5) зрілість - від вавилонського потопу до різдва Ісуса Христа; 6) старість - від пришестя Ісуса Христа, виникнення християнства до Страшного суду, який не можна передбачити.
За Августином в історії діють два начала: суспільство земне та суспільство небесне. Одні люди живуть за людськими стандартами, другі - згідно з божественними. Августин символічно називає ці два типи людей двома державами, двома суспільствами людських істот, одному з яких наперед визначено царствувати у вічності з Богом, другому - піддаватися довічній карі разом з дияволом. Земний град "створений любов'ю до самих себе, доведений до презирства до Бога, небесний - любов'ю до Бога, доведений до презирства до себе". Для "земного града" притаманне прагнення до влади, яка охоплює всіх, тоді як представників "града небесного" охоплює почуття взаємного служіння поставлених до влади і під-леглих, взаємної любові.
Значний внесок у розвиток пізнання людини, суспільства, гуманістичної просвіти, науки та культури зробили представники середньовічного ренесансного гуманізму Аліг'єрі Данте (1265-1321 pp.), Франческо Петрарка (1304-1374 pp.), Леонардо Бруні (справжнє ім'я Арєтіно) (1370-1444 pp.), Валла Лоренцо (1407-1457 pp.) та ін.
Використана література:
Соціологія В.М, Пічі.
Соціологія Г.В. Осипов.
Loading...

 
 

Цікаве