WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Особистість як предмет та об’єкт соціальної психології - Реферат

Особистість як предмет та об’єкт соціальної психології - Реферат

більшу сукупність природних ознак. Всі психічні і духовні феномени, згідно з цією версією, закорінені у чуттєвих відчуттях, інстинктах і вабленнях. Доктрина "homo faber" розвивається з часом у потужний теоретичний напрямок і знаходить своє втілення у вченнях Конта і Спенсера, пізніше - у сучасній соцірбіології.
Нарешті, четверта версія у розумінні людини і особистості рішуче заперечує віру у прогресивність "людини розумної", "людини божественної" і "людини діяльнісної". У цій версії людина - істота прагнуча, воліюча й бажаюча; розум розцінюється як глухий кут еволюції, як наслідок втрати "волі до життя"" У цій версіїпереважають ірраціональні мотиви і суб'єктивістські орієнтації.
Таким чином, історія філософської антропології (тобто вчення про людину) засвідчує, як поступово з'являються, ускладнюються й змінюються уявлення про людину та особистість. В тій чи іншій модифікації ці підходи знаходять свій вияв у соціологічних вченнях. Всіх їх, незалежно від способу тлумачення людини та особистості, об'єднує одна спільна риса: вони визнають людську особистість специфічним утворенням, що безпосередньо чи опосередковано виводиться з соціальних факторів.
В історії соціологічної думки число концепцій, де б соціальне життя людини виводилось просто з біологічних чинників і закономірностей, було незначним і обмежувалось соціальним дарвінізмом та расово-антропологічним напрямком. Нині ідеї такого гатунку можна знайти в соціобіології, що розвивається зусиллями Е.Уілсона, Р.Тріверса, Ч.Ламсдена та небагатьох інших. Вони вважають, що людина є типовим представником тваринного світу, а її поведінка має ряд усталених рис, спільних для всього класу приматів. З одного боку, представники цього напрямку твердять, що поведінка тварин у багатьох випадках носить соціальний характер. З другого, ними обстоюється теза про біологічну (генетичну) основу соціальної поведінки людей. Більше того, генетична основа людини відіграє певну роль як в індивідуальній, так і у деяких формах групової поведінки. Людина генетичне запрограмована; в її історичному розвитку відбувається взаємодія специфічних людських генів з виникаючими культурними формами. Критично ставлячись до подібних поглядів в цілому, багато сучасних соціологів зазначає, що вони є реакцією-відповіддю на абсолютизацію ролі культури і суспільності у житті людства, на нехтування біологічною складовою людського єства. Недарма, наприклад, Е.Уілсон стверджує, що марксизм - це "соціологія без біології" і що Маркс помилково інтерпретує людську природу як виключно продукт зовнішніх соціальних сил.
Очевидно, деякі слушні моменти у критиці соціобіологами теорії і практики марксизму по відношенню до людини справді існують. В часи існування СРСР особистість розуміли виключно через твердження Маркса "головне в людині не її абстрактна фізична природа, а її соціальна якість" і кроїли за мірками саме соціальності: вона проголошувалась безпосереднім відбитком суспільних відносин. Основними положеннями концепції особистості у ті часи були такі: хочеш судити про конкретного індивіда - вникай у його соціальне становище; який спосіб життя - така й особистість; змінюються суспільні умови - автоматично змінюється й людина; особистість можна ліпити, формувати відповідно до основоположних принципів комунізму. Біосоціальну природу людини тлумачили в такому розумінні, ніби індивід - істота зовсім безтілесна; процес становлення особистості в усьому багатстві її свідомих і стихійних устремлінь, суб'єктивної унікальності і неповторності взагалі виносився за дужки аналізу, не брався до уваги.
Таким чином, і серед соціологічних вчень є концепції, які у зв'язку "природне (біологічне) - соціальне" в людині абсолютизують його першу або другу складову (соціобіологія - марксизм). Тому це співвідношення може виступати одним з критеріїв побудови типології соціальних теорій особистості.
Наступним критерієм можна вважати співвідношення раціонального та ірраціонального у трактуванні особистості. Віра у всемогутність людського розуму і інтелекту (раціо) е центральною у позитивістській концепції О.Конта. На його думку, соціальний прогрес взагалі є продуктом розумового розвитку і діяльності людини; соціальний поступ залежить від його інтелектуальної основи. Пізніше М.Вебер розвиває ідею зростаючої раціональності суспільного життя, відштовхуючись від переконання у переході від афективної і традиційної діяльності особистості до ціннісна- та цілераціональної її поведінки.
Натомість В.Парето у соціальній дії та поведінці особистості вбачає перевагу нелогічних вчинків, які виступають в його концепції результатом не свідомих міркувань, а чуттєвого стану людини, продуктом ірраціонального (від лат. irrationalis - нерозумний) психічного процесу. Він називає основу таких нелогічних дій "резидуями" (від лат. residue - залишок, осад, що залишається після фільтрації), щоб підкреслити їх остаточну ірраціональну природу, непідвладну логіко-експериментальному мисленню. Отже, у питанні співвідношення почуттів і розуму Парето без вагань віддає пріоритет почуттям особистості, які, на його думку, є істинними рушійними силами історії. Ідеологічним теоріям, доктринам, віруванням, що складають фундамент дій логічних, Парето дає назву "деривації", що у лінгвістиці означає утворення похідних слів. Тим самим він підкреслює, що деривації є вторинними і похідними від ірраціональних резидуїв і своєю позірною логічністю лише маскують незмінну і незбагненну природу людських вчинків.
Близьким за духом до концепції Парето є інстинктивізм як одна з течій соціологічного психологізму, а також соціологія фройдизму. На думку З.Фройда (1856-1939), початком і основою життя індивіда, в тому числі і соціального, є інстинкти, ваблення і бажання, першопочатково притаманні організму людини. Людська життєдіяльність є результатом боротьби двох одвічних сил - Ероса (сексуальний інстинкт, інстинкт життя, інстинкт самозбереження) і Танатоса (інстинкт смерті, інстинкт агресії, інстинкт руйнування). Саме вони є основними рушіями прогресу, суттєво впливаючи і навіть визначаючи діяльність різних соціальних груп, народів і держав.
Фройду належить структурна теорія особистості, згідно з якою особистість є суперечливою єдністю трьох взаємодіючих сфер: "Воно", "Я" і "Над-Я". Центральна сфера особистості - "Воно"; це вмістилище несвідомих ірраціональних
Loading...

 
 

Цікаве