WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Людина як соціологічна істота - Реферат

Людина як соціологічна істота - Реферат


Реферат на тему:
Людина як соціологічна істота
ПЛАН
1. Соціологічні підходи до вивчення людини
2. Місце особистості в системі соціальних спільнот
3. Основні проблеми соціології особистості
4. Вплив суспільства на розвиток людини
5. Література
1. Соціологічні підходи до вивчення людини
На відміну від цих наук соціологія розглядає людину як надзвичайно пластичну істоту, здатну до значних соціальних адаптацій, але водночас виділяє в людині соціально-типові характеристики - риси, якими наділені певні типи людей. Далі, соціолог досліджує людину насамперед як особистість, як елемент соціального життя, розкриває механізми її становлення під впливом соціальних факторів, а також шляхи і канали зворотнього впливу особистості на соціальний світ. Соціологію цікавить участь людини-особистості у змінах і розвитку соціальних відносин; вона досліджує зв'язки особистості і соціальної спільноти, особистості і суспільства, регуляцію і саморегуляцію соціальної поведінки.
Отже, як бачимо, специфіка соціологічного підходу до вивчення людини полягає у з'ясуванні, в першу чергу, того в людині, що безпосередньо пов'язане із соціальним життям, включеністю людини у систему соціальних відносин, - тобто не її біологічних чи психічних особливостей, а суто соціальних характеристик. Звідси виникає потреба у чіткому розмежуванні термінів, які використовуються у соціогуманітарних науках по відношенню до людини в її різноманітних іпостасях.
У буденній свідомості досить часто ототожнюються поняття "людина", "особистість", "індивід". В соціології ж ці поняття як синоніми не використовуються і достатньо чітко розрізняються.
Термін "людина" вживається як родове поняття, що вказує на приналежність до людського роду - вищої сходинки розвитку живої природи на нашій планеті. Тобто поняття людини вказує на якісну відмінність людей від тварин, на людину - продукт природи, і служить для характеристики всезагальних, притаманних всім людям якостей і особливостей, що знаходить свій вияв у назві "homo sapiens", або "людина розумна".
Термін "індивід" вживається у значенні "конкретна людина", одиничний представник людського роду, коли необхідно підкреслити, що йдеться не про все людство загалом і не про будь-яку людину в ньому.
Термін "особистість" служить для характеристики соціального в людині. Якщо "людина" - це перш за все продукт природи, то "особистість" - продукт суспільства! Але було б спрощенням розглядати людину лише як продукт суспільного розвитку. В соціології, особливо сучасній, людина-особистість трактується переважно як суб'єкт суспільних процесів, тобто їх активний діяч і творець.
Ця активна творча діяльність стає можливою і продуктивною завдяки оволодінню особистістю успадкованою від попередніх поколінь культурою. Водночас, як слушно зазначає відомий харківський соціолог О.Якуба, не можна відмовлятись від урахування біологічних особливостей людини, здатних опосередковано впливати на формування соціальних властивостей індивіда. Особистість, на її думку, доцільно визначити як усталений комплекс якостей і властивостей людини, які набуваються під впливом відповідно? культури суспільства і конкретних соціальних груп та спільнот, до яких вона належить і у життєдіяльність яких включається. Тому предметом дослідження в соціології виступає "homo socius" - "людина соціальна".
Термін "індивідуальність" означає те особливе і специфічне, що вирізняє одну людину з-поміж інших, включно з її природними і соціальними, фізіологічними і психічними, успадкованими і набутими якостями. Але і у випадку вживання цього терміну соціологію цікавить не сама по собі неповторність та індивідуальність, а її вплив на соціальні процеси та місце в них.
Соціологія у розгляді цих категорій та їх співвідношення виділяє кілька важливих вихідних принципів. По-перше, кожен індивід є людиною, але не кожен - особистістю. Особистістю не народжуються, - нею стають. Індивід, у даному випадку, є висхідним пунктом для розвитку в людині особистості, а особистість, в свою чергу, - це підсумок розвитку індивіда, найповніше уособлення всіх людських властивостей.
По-друге, особистість є конкретним виразом суті людини, але й одночасно втіленням соціальна значущих рис і властивостей даного суспільства та його культури. Немає людини і особистості "взагалі" - обидві вони чітко ідентифікуються з певним суспільством, конкретною спільнотою і нормами та цінностями культури.
По-третє, включення особистості у суспільство здійснюється через її входження до різноманітних соціальних спільнот, прошарків і груп; саме вони є основним шляхом сполучення суспільства і людини протягом усього її життя. Особистостями стають у спільнотах, але і сама людина-особистість згодом утворює нові спільноти відповідно до власних інтересів та умов, що змінюються.
Але ці основні проблеми соціології особистості в різні часи і по-різному трактувались представниками окремих соціологічних шкіл і напрямків з врахуванням філософської традиції розгляду людини.
В історичному ракурсі зародження і розвиток уявлень про людину слід віднести, очевидно, до доби античності і пов'язати з певними філософськими теоріями, оскільки соціологія як наука виникає значно пізніше. Але у древніх греків ще не склалося відчуття особистості, бо людина тоді ще не відокремлювалась від Космосу і всезагальної субстанції. Першим в історії філософії розпочинає суто антропологічну проблематику Сократ, якого у сучасній західній літературі називають родоначальником філософії людини в її першо-початковій версії. Саме він дає детальний і скрупульозний аналіз індивідуальних людських якостей і властивостей.
Давньогрецький філософ Протагор (бл.480- бл.410 pp. до н.е.) вирізняє не лише здатність людини до мислення, але й всю людську суб'єктивність; людина уявляється ним як конкретний індивід. У вченні Аріетотеля містяться вже дві антропологічні тенденції, які згодом стають центральними пунктами філософських дискусій аж до сучасності. З одного боку, в його концепції людина й природа вперше роз'єднуються, вимагаючи різних підходів і різного тлумачення як якісно відмінні реальності. З другого ж боку, акцент ставиться на нерозривному зв'язку людини з усім світом.
Отже, давньогрецька культурна традиція розробляє концепцію "людини розумної" - "homo sapiens", суть якої полягає в утвердженні думки про відмінність людини і тварини за ознакою розумності. Ця версія виявилась вельми плідною і стійкою; саме вона породила уявлення про всемогутність людського розуму
Loading...

 
 

Цікаве