WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціологія політики - Реферат

Соціологія політики - Реферат

існування різних політичних партій та інших ідеологій, менше контролюється приватне життя тощо);
o демократичну державу (сучасна демократія зазвичай асоціюється з представницькою демократією, коли народ на певний термін передає владу своїм представникам, що підлягають переобранню; для таких держав характерними є, згідно з См'елзером, віра у високу значимість особи, утвердження рівності і справедливості, важливе значення індивідуалізму загалом; наявність конституційного уряду, законодавства про розподіл і обмеження політичної влади; загальна згода громадян бути керованими обраними ними представниками, періодичність виборів, підзвітність державних чиновників і обмеження терміну їх повноважень і, нарешті, наявність лояльної опозиції з ЇЇ багатопартійною системою і можливістю вільно висловлювати свою думку).
Суть держави проявляється в її функціях як основних напрямках діяльності. До них належать: регулювання економічного життя, культурно-виховна функція, сприяння розвитку освіти і науково-технічного прогресу, забезпечення обороноздатності країни, співробітництва з іншими державами і народами.
3. Соціологічні дослідження політичних процесів в Україні
Сучасна українська соціологія політики активно використовує найкращі надбання світової соціологічної думки, стосовно конкретних соціологічних досліджень політичного життя і політичної сфери суспільства. Особливий інтерес в цьому плані становлять матеріали соціологічної служби Центру "Демократичні ініціативи", яка спільно з Інститутом соціології НАН України здійснила низку досліджень проблем соціально-політичного розвитку країни. Ми будемо використовувати для соціологічного аналізу дані одного з останніх за часом опитувань, проведеного у травні 1994 р. в 6 регіонах України: центральному, західному, східному, південному, в м.Києві та в Криму. Це дозволить, по-перше, виявити стан і динаміку соціально-політичних процесів у період після завоювання незалежності, а по-друге, визначити певні тенденції розвитку політичного життя в Україні. Нами використовуються також матеріали соціологічного дослідження політичної культури молоді, одержані дослідницькою групою Українського науково-дослідного інституту проблем молоді (далі - УНДІПМ) за останні декілька років.На їх підставі можна виділити декілька специфічних особливостей розгортання соціально-політичних процесів в Україні та їх відображення в політичній свідомості та діяльності молоді.
Щодо економічної політики молодої української держави можна зазначити, що населення країни у 1994 р. поділилося на два великі табори, представники яких займали протилежні позиції стосовно ряду питань. За перехід до ринкової економіки та за інші зміни у цьому напрямку висловилась половина опитаних з усіх шести регіонів, лев'ячу частку з яких уособлюють жителі західного регіону і столиці республіки. Одночасно третина респондентів (переважно зі східного регіону) вважає за потрібне повернутися до економіки брежнєвського, або доперебудовного періоду. Близько половини опитаних підтримують приватний бізнес і підприємництво, біля третини заперечує правомірність їх існування.
Відповіді щодо бажаного політичного ладу в Україні розділилися наступним чином: за підтримку соціалістичного ладу висловились 22% респондентів в цілому по Україні (з них третина опитаних на Сході і лише 8% - на Заході країни), за підтримку капіталістичного устрою - близько 13 % (кожний четвертий у столиці і кожний п'ятий на західноукраїнських землях). Парадоксальним, але й характерним для масових політичних настроїв є одночасна підтримка обидвох полярних устроїв (так висловилось 24% респондентів), гаслом яких, очевидно, є вислів: "Працювати, як при соціалізмі, а гроші отримувати, як при капіталізмі".
Велике розпорошення політичних симпатій зафіксовано київськими соціологами і щодо підтримки респондентами певних політичних партій. В цілому по Україні кожний десятий висловлювався на підтримку комуністів і соціалістів. Вдвічі менше прихильників було у націонал- і соціал-демократів. В oрегіональному розрізі у столиці найбільше підтримували націонал-демократів і лібералів, на заході - націонал-демократів і націоналістів, в центральному та східному регіонах - комуністів і соціалістів, на півдні - переважно соціалістів, в Криму - соціалістів і соціал-демократів. Отже, припущення київських соціологів про "політичну географію" України та підтримку регіонами певних політичних партій виявилося цілком слушним і втілилось у чітке розмежування політичних сил в українському парламенті. Нині з загального числа депутатів Верховної Ради трохи менше половини належить до певних політичних партій, а решта - до так званих безпартійних або незалежних депутатів. Серед депутатів-представ-ників політичних партій велику перевагу мають ліві (комуністи, соціалісти, члени селянської партії), які посідають приблизно 70% місць. На протилежному краю політичного спектру українського парламенту знаходиться близько 23% представників правих і правоцентристських партій (КУН, УРП, НРУ, ДемПУ, ХДПУ). Центр політичного спектру утворюють малочисельні представники таких партій, як Громадянський конгрес України, Партія праці, СДПУ, ПДВУ, питома вага яких складає всього близько 7% (підрахунки народного депутата А.Білоуса).
Разом з тим слід відзначити, що серед населення всіх регіонів України підтримують певні політичні партії лише 43% опитаних, в той час як більше половини респондентів не підтримує жодної політичної партії або ще не визначилась зі своїми політичними симпатіями, оскільки програми існуючих партійне відповідають їх інтересам і прагненням. Більшість дослідників політичних процесів в Україні зазначає, що велика частина населення країни взагалі не цікавиться політичним життям, розчарована в політиці і особливо в політичних діячах. В Україні відбувається зростаюча деполітизація громадян, перетікання їх інтересів у сферу приватного життя, сімейних відносин і дозвілля. Частково це пояснюється тим, що влада здебільшого ігнорує потреби і запити пересічних людей, змушуючи їх відчувати власну безпорадність і нездатність вплинути на вироблення і прийняття політичних рішень. Лише 5,6% опитаних вважали, що вони здатні зробити щось реальне у випадку порушення владою прав людини або ігнорування нею їх інтересів. 65,7% респондентів відчувало власне безсилля в ситуації, коли б уряд прийняв рішення, які ущемлюють їх інтереси.
Аналіз даних конкретно-соціологічних досліджень, здійснений відомим харківським соціологом О.Якубою, дозволив їй виявити наступні явища і тенденції розвитку політичного життя в Україні:
o кризовий стан політичних відносин (коли проголошення політичного курсу переходу до демократії і навіть певні конкретні заходи в цьому напрямку ще не привели до реального демократизму всього політичного життя);
o нерозвинутість політичних відносин і незрілість багато-партійноїсистеми (це знаходить прояв у негативній оцінці різними соціальними групами і спільнотами політичних партій; на загал вважається, що ці партії не здатні представляти і захищати інтереси людей, а ведуть лише боротьбу за владу, впливи і привілеї);
o відсутність довіри до політичних структур (партій, політичних лідерів, представників центрального та місцевих органів влади, депутатів Верховної Ради і навіть Президента);
o відносне зменшення прихильників незалежності України (особливо в Криму та в донецькому регіоні, де більше третини опитаних у 1994 р. вважали себе громадянами неіснуючого Радянського Союзу);
o зниження політичної активності молоді.
Нині для молоді в Україні відкривається, здавалося б, все більше можливостей для самореалізації, вибору власного шляху в житті. Але одночасно ускладнюються умови для такої
Loading...

 
 

Цікаве