WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Поняття соціальної структури суспільства - Реферат

Поняття соціальної структури суспільства - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Поняття соціальної структури суспільства"
Суспільство представляє собою складне утворення, яке має свою структуру, з точки зору предмету соціології цю структуру прийнято розглядати як соціальну.
Перші, переважно інтуїтивні за своїм характером, здогадки про інтегративну суть суспільства з'являються ще у давньогрецьких мислителів. У працях Платона (427-347 pp. до н. е.) міститься аналіз моделі суспільного устрою, здатної позбавити суспільство суперечностей між індивідом і державою, тобто об'єднати їх в одне органічне ціле. Арістотель (384-322 pp. до н. е.) так само акцентує увагу на державі-полісі, що виникає природно, як і всі живі організми, і складається з людей - істот політичних, соціальних. Для нього держава - це синтез усіх форм спілкування заради досягнення вищого блага; це ідеальна система, що має свою структуру й функції. Тому доцільним є накопичення і оформлення знань для оптимального забезпечення розвитку соціальної системи. Звідси й спроби Арістотеля побудувати спеціальну науку, що займається управлінням державою, або політику.
В подальшому у філософській та соціологічній думці вичленовуються два основних різновиди системних уявлень про суспільство: системно-механістичний та системно-органістичний.
Сиситмні ідеї, що розвиваються на основі механіцизму, покладають у центр класичну теорію механізму: поняття механізму-системи. Відповідно до основних ідей механіцизму робота механізму забезпечується функціональною спеціалізацією його частин, а також їх інтеграцією в єдине ціле. Механізм не має власного джерела розвитку; його внутрішні зміни привносяться ззовні. Системний механізм у соціологічній площині знаходить свій вияв у теоретичній спадщині італійського соціолога Вільфредо Парето (1848-1923), який є автором одної з перших цілісних концепцій соціальної системи. В її основі - механістичне розуміння суспільства, що складається з сукупності соціальних атомів-людей. Соціальна система подібна до природної системи, яка збудована з атомів і молекул. Для Парето суспільство - це
система, що знаходиться у стані рівноваги ("еквілібріма"; від лат. aequilibris - те, що знаходиться у рівновазі), але рівноваги відносної, бо вона постійно порушується і відновлюється. Всі частини соціальної системи тісно взаємопов'язані і механічно впливають одна на одну.
Суттєвою характеристикою соціальної системи є, згідно з Парето, соціальна гетерогенність, тобто неоднорідність, яка визначається первинною нерівністю індивідів-атомів. Кращі з них утворюють еліту, якій підкоряються всі інші; еліта і не еліта складають відповідно вищий і нижчий прошарки суспільства. Найкращі з представників низів піднімаються вгору і входять до еліти, члени якої деградують і опускаються донизу у маси: відбувається так звана циркуляція, або коловорот еліт. Якщо ж стара еліта загниває, не поповнюється з низів, то настає спочатку ера застою, потім - ера революцій, що порушує суспільну рівновагу. Оновлення правлячої еліти відновлює "еквілібрім". Введене Парето поняття рівноваги системи займає згодом чільне місце у структурному функціоналізмі і використовується його представниками для розробки механізмів стабільності соціальних систем, забезпечення дієвого соціального контролю і прийняття ефективних управлінських рішень.
Системно-органістичні уявлення про суспільство розвиваються вже згадуваними у темі 2 засновниками соціології О.Контом і Г.Спенсером. Для них суспільний організм - складне ціле, що формується за законами доцільності; його особливістю виступає наявність саморегулюючих процесів. Суспільний організм, або соціальна система, - це динамічне утворення, що перебуває у постійному розвитку, як і кожний живий організм. Якщо прихильники системно-механістичних уявлень про суспільство наголошують на стані рівноваги, то представники органіцизму звертають увагу передовсім на динамічні процеси всередині соціальних систем за аналогією до фаз розвитку живих організмів від їх зародження до розквіту і наступної загибелі.
Одночасно з системно-механістичними та системно-орга-ністичними типами соціологічного знання наприкінці ХІХ-поч. XX ст. формується ще один тип системних уявлень про суспільство, який умовно можна назвати гібридним, або синтезованим, бо^виникає він внаслідок злиття основних елементів перших двох типів. Це насамперед теза про
розвиток суспільства, що проходить від етапу механічного до етапу органічного руху. Його представниками вважають Ф.Тьонніса і Е.Дюркгейма, основні іде? яких проаналізовано у темі 3. У Тьонніса "органічна" община (або ге-майншафт) протистоїть "механічному" суспільству (або ге-зельшафту). В історичному розвитку відбувається перехід від стану з перевагою відносин типу "гемайншафт" до стану з перевагою відносин "гезельшафт", які мають утворити універсальне суспільство і універсальну державу.
Натомість Дюркгейм описує протилежне співвідношення "органічного" і "механічного", втіленого у солідарності. Він оголошує саме суспільство найбільш природним і органічним типом соціальності, заснованим на зростаючому розподілі праці. Саме розподіл праці - це той механізм, який у сучасному суспільстві створює міцний соціальний зв'язок і стає цементуючою силою, перетворюючи суспільство у гармонійну цілісну єдність. Тому механічна солідарність давнього суспільства, заснована на примусовій силі "колективних уявлень" і суспільних норм, поступається місцем органічній солідарності сучасного суспільства, яка забезпечує цілісність і міцність соціальної системи.
Така відмінність у розумінні понять "органічне" і "механічне" у двох мислителів зустрічається, очевидно, тому, що вони 'вживають їх стосовно до різних феноменів: Тьонніс - щодо спільнот і суспільства як великої спільноти, а Дюркгейм - щодо солідарності та її різновидів. Але в обидвох випадках є прагнення сполучити і порівняти органічне і механічне, які перебувають у діалектичному взаємозв'язку одне з одним, що і дає підставу зарахувати обидвох соціологів до третього, синтезованого підходу в системному розгляді суспільства. Очевидно, буде правильним сказати, що Тьонніс недооцінює сучасне суспільство, в якому наявні, крім механічних, також органічні взаємозв'язки, хоч і не в такій мірі, як у спільнотах, а Дюркгейм, навпаки, переоцінює це суспільство, де органічна солідарність є, по-перше, також вимушеною, зумовленою розподілом праці, а по'-друге, ця солідарність виступає радше бажаним, аніж реальним, широко розповсюдженим станом у відносинах між людьми.
У марксистській соціологічній концепції суспільство також трактується як живий організм, що перебуває у постійному русі й розвитку, її суттю є акцент на залежності і обумовленості всіх
соціальних підсистем (політичної, духовної тощо) економічною підсистемою з основою на матеріальному виробництві та певних формах власності.
Структурний функціоналізм, творчо використовуючи ідеї Конто, Спенсера, Дюркгейма та інших класиків соціології, суттєво розширює системні уявлення просуспільство. В центрі уваги знаходиться загальна система дії, однією з підсистем якої є соціальна система. Суспільство й виступає цією соціальною системою, володіючи найвищим рівнем самодостатності стосовно оточуючих її середовищ. Згідно з Парсонсом, будь-яка соціальна система має дві основні вісі-орієнтації: перша вісь - "зовнішнє - внутрішнє",
Loading...

 
 

Цікаве