WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Українська соціологічна думка Нового часу (XVIII- початок XX ст.) - Реферат

Українська соціологічна думка Нового часу (XVIII- початок XX ст.) - Реферат


Українська соціологічна думка Нового часу (XVIII- початок XX ст.)
План
1. Місце І. Вишенського у розвитку соціальної думки в Україні.
2. Соціально-політичні концепції Києво-Могилянської академії.
3. Вплив Г.С. Сковороди на становлення української суспільної думки.
4. Доба національно-культурного відродження в Україні - важлива база для дослідження соціологічних поглядів та ідей.
Виняткове місце у розвитку соціальної думки в Україні кінця XVI - початку XVII ст. займає мислитель І.Вишенський - виходець з містечка Судова Вишня біля Львова. Життя українського народу і боротьба в жорстких умовах національного, соціального та релігійного переслідування стали в його писаннях одним з центральних. Центральною постаттю у поглядах Вишенського була людина, але не абстрактна, а конкретна, з її муками та стражданнями. Виходячи з принципу відношення "дух-тіло", полеміст намагався знайти обґрунтування для вимог свободи, рівності, справедливості, насамперед у сфері духа, а потім покласти це в основу громадського життя, життєдіяльності людини і народу. І.Вишенський дійшов визнання основоположності й визначальності первісно-демократичних засад раннього християнства для церковного життя, а на цій підставі - для світських відносин.
Полеміст виходив з того, що християнська віра у своїй духовній чистоті містить демократичні засади рівності, братерства, свободи, спра-ведливості, а несправедливість, насильництво, деспотизм, тиранія походять від абсолютизації принад світського життя, від жадоби багатства й розкоші, необмеженої влади й сваволі панування. Рівність людей від природи, на його думку, не дає нікому права самовільно ставати вище над іншими, рівність людей перед Богом тим більше не дає нікому права поневолювати і деспотичне правити, бо всі люди за своєю духовною сутністю зрівняні з Богом і рівні перед ним як верховним законодавцем правди, свободи і справедливості.
Трактування суспільного буття І. Вишенським ставило на перший план основоположну засаду рівності. Христос і його учні, за його твердженням, втілили її у ранньому християнстві, і це неперевершений взірець життя людини - християнина і громадянина. Вишенський виходив з того, що прагнення до багатства постійно збуджується принадами, насолодами та спокусами матеріальної дійсності. Але, нагромаджуючи власні багатства, людина утверджує бідність інших. Бідність за своєю суттю породжує прагнення до рівності, справедливості, правди, тоді як багатство є абсолютним втіленням нерівності, визиску, іншого зла.
І.Вишенський звертав увагу на роль правосуддя у житті суспільства: суд повинен охороняти закон і справедливість, утверджувати й захищати громадянські права і свободи. Він заявив, що ніхто і ніщо не зламає волі українського народу, жодні насильства, хоч би якими вони страшними були, не поставлять його на коліна перед тиранами.
Твори І.Вишенського здебільшого мають форму "Посланій", адресованих до князя К.Острозького, до братств, владик і всіх українців. Найбільш відомими є "Поради", "Послание до всіх обще в людской земле живящих", "Извещение краткое о латинских прелестях". Віднайдені у 1858 році і вперше частково опубліковані М.Костомаровим у 1865 р., вони з того часу стали предметом дослідження багатьох учених (Г.Житецького, М.Сумцова, А.Кримського, І.Франката інших).
Значний інтерес для соціологічної науки становлять соціально-політичні концепції Києво-Могилянської академії - першого вищого навчального закладу на східних теренах України.
Засновником академії був визначний церковний і культурний діяч Митрополит київський Петро Могила (1596 - 1648 рр.). Разом з іншими діячами академії - С.Яворським, Ю.Кониським, П.Величковським та Ф.Прокоповичем - він розвивав погляди на співвідносний церкви і держави, світської та церковної влади.
Єдиною владою, силу якої в умовах наступу шляхетської Польщі можна було протиставити польському королеві, була влада православної церкви. Розвиваючи ідею її верховенства, Могила вважав, що ідеальний володар - це сильний православний цар, який повинен бути вірним православ'ю, вірі в Бога, від якого одержав владу і перед яким звітується. Про верховенство церкви над владою царя, про підпорядкованість царя владі церкви не йшлося. Звичайно, у Росії верховенство церкви ніколи не було реальним. П.Могила рекомендував цареві радитися з мудрими духовними радниками, а церкві відводив роль радника, а не верховника.
Такі погляди П. Могили на співвідношення церкви і держави по-різному сприймали і розвивали інші діячі Києво-Могилянської академії.
Зокрема, С. Яворський, підтримуючи політику Петра І щодо розвитку армії, флоту, економіки, освіти, був незадоволений церковною реформою, захищав інтереси церкви, її владу в духовному житті суспільства, виступав проти підпорядкування церковних справ світській владі. Звертаючись до біблійних прикладів, творів отців церкви, він проводив думку Про те, що церква підноситься над державою і повинна володіти не лише церковною, а й світською владою.
Проблеми співвідношення світської та церковної влади посідали значне місце у творчості філософа, ученого, письменника, професора і ректора Києво-Могилянської академії Ф. Прокоповича. Сподвижник Петра І у його реформаторській діяльності, він вперше в умовах російської держави створив теорію освіченого абсолютизму, ґрунтуючись на теорії природного права і суспільного договору та враховуючи вчення західноєвропейських теоретиків Г.Ліпсія, Г.Гроція, Т.Гоббса, С.Пуфендорфа. Суть розробленої Ф.Прокоповичем теорії освіченого абсолютизму полягала в умотивуванні пріоритету світської влади, підпорядкування церкви державі, секуляризації церковних і монастирських маєтностей. Така теорія визнавала верховним носієм державної влади лише освіченого володаря, "філософа на троні". Освіта і розвиток наук розглядалися як основа історичного процесу, сили держави і добробуту.
Важливий вплив на становлення української суспільної думки має теоретична спадщина великого мислителя Григорія Савовича Сковороди (1722 - 1794 рр.). Проповідник демократичних ідей, великий гуманіст-просвітитель, він у своїх творах висунув основні проблеми філософського, історико-соціологічного та етичного характеру. Основне місце в його творчості займають філософсько-соціологічні твори, серед яких "Начальная дверь к христианскому добронравію", "Наркісс. Разлагол о том: Узнай себе", "Симфонія, нареченная книга Аскань о позваний самого себе", "Разговор называемый Алфавит, или Букварь мира", "Благодатний Зродий" та ін. Жоден з його творів не друкувався за життя автора, а більшість з них розповсюджувалася по Україні в рукописах. Слово і наука Г.Сковороди жили не тільки в народі, айв освічених колах тогочасної України, бо він мав вплив, насамперед, на перших творців, провісників відродження - І.Котляревського, Г.Квітку-Основ'яненка, Т.Г.Шевченка.
У своєму першому соціофілософському творі "Начальная дверь" Г.Сковорода розвинув вчення про два світи чи дві натури, з яких складається весь світ: одна натура- видима, друга - невидима. Видимий світ - це світ матеріальний, невидимий -духовний, "божественная сутність", де Бог, який існує
Loading...

 
 

Цікаве