WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Інститут освіти як соціокультурна система в умовах трансформації суспільства - Реферат

Інститут освіти як соціокультурна система в умовах трансформації суспільства - Реферат

формами основних сфер життя індивіда; б) зміна типу комунікацій у культурі; в) ситуація постмодерну в культурі; г) зростання екзистенціальної складової мислення (К.Манхейм) у порівнянні з його соціальною обумовленістю в суспільній свідомості [1;2].
В методологічному плані дуже важливим є усвідомлення того, що постмодерністське суспільство - принципово гетерогенне, воно орієнтовано на категорії функціональної раціональності, підтверджує самореалізацію і насолоду, проголошує принциповий плюралізм, різноманіття, диверсивність, конкуренцію парадигм, невідтворюваність, унікальність. Постмодернізм є альтернативою усім формам монізму, уніфікації, тоталітаризму.
Серед важливих рис постмодернізму, істотних для освіти, слід відмітити нас-тупні: 1) сумніви у можливості історичного нового; 2) відмова від будь-яких проектів перетворення світу; 3) сумніви в дієздатності, силі науки, теорії раціональності.
Освоєння досвіду світу в ситуації постмодерну має два аспекти для особистості: з одного боку, ця ситуація з однієї сторони полегшує їй життєве завдання, занурює в простір свободи, не нав'язуючи догм і авторитетів, а з іншого боку - посилює відповідальність за вибір власних орієнтирів, власної свободи з орієнтацією на особистісні цілі і смисли.
Саме такі парадигмальні зрушення, врахування ситуації постмодернізму дають можливість продуктивно проаналізувати якісні зміни самого інституту освіти: а) тенденція до ліквідації інституціональної форми; б) діалогічність, відкритість, орієнтація на полікультурність у змісті освіти; в) зміна структури формальної освіти, що торкається усіх її етапів і рівнів, причому вища освіта набуває масового характеру.
Звичайно, наслідком економічних змін служить переоцінка цінності професії, яка є найважливішим чинником, що впливає на регулярну освіту. Крім того, що фахова освіта "підключається" до місць її безпосереднього використання проходить і інший процес: традиційні фахові установи намагаються розширити сферу впливу на тих, хто навчається, включити нові курси, що не пов'язані безпосередньо з даною професією. При цьому необхідно розрізняти два зустрічних процеси в модифікації існуючої системи: у першому - освіта виступає як засіб вирішення соціокультурних проблем і проникає в усі сфери життя суспільства. У другому - освіта акумулює в собі всі інші інтенції людської активності і стає самоцінною. Звідси випливають важливі висновки: 1) що саме розвивати інституту освіти, який виділити фундамент, базу - залежить від ситуації в цьому загальному "значеннєвому полі"; 2) ієрархія ланок в освітньому процесі може носити ситуативний характер; 3) провідна роль у визначенні структури освіти і її змісту належить університету.
Всі ці феномени свідчать про пошук нових форм інтеграції освіти й інших сфер життєдіяльності (засобів проживання), які були б включені в більш загальне "значеннєве поле". Посередницькі центри між освітніми структурами й іншими сферами діяльності суспільства сприяють поділу фундаменту й авангардної зони в змісті освіти. У цих, проміжних між виробництвом - наукою - освітою, центрах народжуються нові принципи інтеграції курсів під проблему, і, одночасно, створюється нова база вищої освіти. Процес фундаменталізації перетворює освітню практику у фокус, у якому концентруються всі минулі досягнення культури. Виділення рівнів у сучасній традиційній освіті - проміжний етап при переході засвоєної ("автоматизованої") частини педагогічної діяльності в інші соціальні структури і перетворення нового типу фахової освіти в масове явище - цей процес аналогічний перетворенню початкової освіти (письменності) у масове явище в попередній освітній "революції".
Якщо середня освітня ланка має тенденцію до поєднання з іншими сферами життєдіяльності індивідів, то за вищим щаблем залишиться принаймні дві функції: 1) конструювати зміст освіти в міждисциплінарних областях, де відсутній достатній досвід фахової діяльності (вірніше на даному етапі він не може бути "алгоритмізований"); 2) виконувати смислоутворюючу функцію у суспільстві, визначаючи цінності культури. Співвіднесення його з творчим пошуком і розвитком особистості - друга сторона того ж процесу смислоутворення, який раніш був притаманний іншим соціальним інститутам - родовій традиції, церкві, науці.
Дуже важливо проаналізувати нові типи комунікацій, ситуацію постмодерну в культурі і її вплив на формальну освіту. На цій основі можна виділити закономірність "розмивання" освітніх функцій у різноманітних сферах проживання індивіда, у той же час всі другі сфери проживання індивіда починають виконувати ролі, дотепер їм не властиві. Так, мистецтво, філософія, суспільні науки, музеологія намагаються утримати цілісність розуміння життя і культури, але вже позбавлені організаційно-практичної включеності в структури життя. Важливо усвідомити соціальні наслідки цих процесів.
Отже, інституціональні форми охоплюють усе суспільство (усі сфери) і весь період життя. Освіта призначена для усіх. Усі повинні вміти вчити, і всі повинні протягом життя вчитися. У такому випадку акцент у змістовному плані для освіти змінюється. Тепер метою освіти не може виступати оволодіння будь-якою професією, придбання навичок або знань. Освіта перетворюється у безперервний процес удосконалювання особистості. Виховання моральних якостей (обов'язок, відповідальність, інтерес і т.д.), творчості, громадянства виступає на перший план. На жаль, існуюча система освіти не дає таких засад. Отже, система освіти повинна докорінно змінитися. Вона повинна забезпечити інтеграцію професіоналізму з розвитком особистості як цілісного процесу.
Серед інновативних освітніх стратегій можна виділити наступні: спроби будувати "значеннєві поля" для тих, кого навчають, більш широкі, ніж сфера навчання (ігрові, проблемні, трудові, діалогу з інший культурою); зміна змісту, функції вільного часу з орієнтацією на освіту; здійснення доінституціональної професіоналізації й інше.
Досить адекватно відображає один з вимірів глобальної динаміки мотивуючих цінностей ціннісна теорія Рональда Інглехарта, який досліджує глобальну переорієнтацію ціннісної системи людства від матеріалістичних до постматеріалістичних цінностей (Табл.1).
Таблиця 1. Ієрархія цінностей [3].
Провівши дослідження у 1973 році у дев'яти країнах Західної Європи Інглехарт виявив таку закономірність: молодші покоління демонструють більшу орієнтацію на постматеріалістичні цінності, ніж старші. Тобто молодь обирає рух у напрямку "от обезличенного к более гуманному обществу, движение в направлении к обществу, в котором идеи ценятся больше денег" [4, с.48].
За даними дослідження 1988 року у країнах Європейського співтовариства та США, чим старша соціальна група, тим більш матеріалістично вона зорієнтована.
У методологічному плані дуже важливим є висновок, який робить А.П.Вардомацький, аналізуючи різні точки зору на те, до якого віку відносяться формативні роки, які визначають життєві цінності людини на всю її наступну біографію [5]. Визначальними вважаються 12-18 років, які відіграють домінантну роль. Результати дослідження представлені у таблиці 2 як "сопряжения материалистически-постматериалистических выборов с возрастом респондентов" [4, с.49].
Таблиця 2. Ціннісний вибір в залежності від віку.
Отже, особистість з віком стає більш матеріалістично орієнтована. Це відбувається у зв'язку з появою дітей, необхідністю їх забезпечення, пошуками роботи, виробничою діяльністю тощо. Дані таблиці свідчать про те, що наступні покоління приходять у кращі економічні умови, а тому формують кращу постматеріалістичну аксіометричну картину, тобто це підкреслює закономірність так званого "матеріалізму старості".
В той же час при аналізі руху у часі одного і того ж покоління, зрушення у бік матеріалістичної орієнтації не
Loading...

 
 

Цікаве