WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Демократизація в Україні: соціологічний діагноз - Реферат

Демократизація в Україні: соціологічний діагноз - Реферат

у групі "частково вільних країн", причому, за даними останнього дослідження 2000 року, Україна була зазначена серед 12 країн світу (разом з Росією, Киргизією та ін.), де ситуація з дотриманням прав людини погіршилася. Наскільки прийнятні критерії, запропоновані фахівцями з "Freedom House" для вимірювання реального стану та динаміки демократизації? У цілому щорічне моніторингове дослідження дає наочну картину стану свободи у світі, зображуючи "карту свободи", показуючи динаміку процесу демократизації у світі. Але, як кожне великомасштабне дослідження, яке охоплює геть усі країни, є виміром дуже приблизним і викликає чимало зауважень. Головне у тому, що уся процедура вимірювання і виставлення оцінок ґрунтується на оцінках експертів, відбір яких у країнах ніколи і ніде у звітах та публікаціях не конкретизується, так само як і їхня кількість. Тому, очевидно, що оцінки випливають не так із реального стану речей, як з підбору експертів, рівня їх критичної налаштованості щодо оцінок власної країни. Зокрема, розмови з фахівцями з Румунії виявили практично однакову ситуацію - як економічну, так і політичну (про це свідчать і публікації), але у класифікації "Freedom House" Румунія перебуває у категорії вільних країн, а Україна - напіввільних. По-друге, у запитаннях, що ставляться перед експертами, відчувається захоплення інституціональними критеріями, враховується фактична наявність чи відсутність певних демократичних інститутів та механізмів. Щодо ефективності їх функціонування, чіткі критерії не заявлені, отже, це знов таки залежить від особистої критичності експертів.
У чому ж причина того, що звичні політологічні інституціоналізовані показники демократії виявляються недостатніми для вимірювання демократії у таких суспільствах, як Україна? Річ у відмінності шляхів, якими стверджувалися ці демократичні інститути у країнах з давніми демократичними традиціями і у новоутворених демократіях, що виникли у другій половині ХХ століття. У "старих" демократіях демократичні інституції утверджувалися поступово, під тиском громадянського суспільства, яке крок за кроком виборювало у влади свої права. Сучасні досягнення західного світу у розвитку демократії не були "подаровані" владою народу, а є результатом тривалої боротьби громадян за загальне виборче право і рівні права. Демократичні закони і механізми були лише інституціональним втіленням того рівня, якого добилося громадянське суспільство. Саме тому, з точки зору західних підходів, наявність даних інституцій (особливо ж - змагальних виборів, свободи об'єднань тощо) є ознакою та критерієм відповідного цим інституціям рівня демократичного розвитку.
В Україні та інших постсоціалістичних країнах, особливо ж пострадянських, упровадження демократичних інститутів та механізмів сталося одномоментно, в результаті падіння авторитарних режимів та проголошення "європейського вибору". Проте наскільки реальна та дієва подібна демократія, встановлена "декретом" з сьогодні на завтра? Звичайно, подібний шлях демократизації теж можливий, і ним йшло чимало країн, в тому числі й ті, що нині мають найвищі оцінки щодо рівня демократичності - Німеччина, Австрія, Фінляндія після поразки у другій світовій війні. Проте питання у тому, наскільки ці встановлені демократичні інститути і механізми дієві, чи відбувається поступальний процес наповнення цих інституцій реальним змістом? А для того, щоб це визначити, недостатньо політологічного інституціонального підходу (адже інститути вже наявні), не вирішує справу й експертний підхід, який все ж завжди грішить суб'єктивізмом. Потрібні показники, які б об'єктивно вимірювали демократичний процес з точки зору його цільового "споживача" - "демосу", себто, громадян. А замірами оцінок "демосу" саме й займається соціологія.
Отже, демо-кратія може вимірюватися двома видами показників: як заміри "кратії", тобто, з точки зору інститутів та механізмів, що представляють владу, і з позицій "демосу", тобто, оцінок рівня їх дієвості громадянами. Адже значення демократії - не у самих інститутах, а у тих функціях, яку вони виконують - бути важелем впливу "демосу" на "кратію". Якщо перший, інституціональний ряд показників розробляють політичні науки, "демосний" підхід презентує соціологія, соціологічні виміри і аналітичне осмислення громадської думки.
Щоб мати змогу судити про те, чи йде трансформація суспільства у демократичному напрямку, потрібна система соціологічних показників, які б дозволили відстежувати і замірювати процес демократизації. А для цього найбільш придатні моніторингові дослідження, які дають змогу простежити динаміку процесу, у нашому випадку - зростання або зменшення усвідомлення громадянами своїх можливостей впливу на владу.
Наше дослідження ґрунтуватиметься на двох моніторингових опитуваннях громадської думки:
Щорічні загальнаціональні опитування громадської думки Інституту соціології НАН України "Українське суспільство 1994-2001" [3]
Щорічні загальнонаціональні опитування громадської думки, що здійснюються в Україні Міжнародною фундацією електоральних систем (IFES) з 1994 року і які включають моніторингові запитання [4]
Серед усього загалу запитань будуть виділені такі показники:
Загальна оцінка населенням стану демократії в Україні.
Оцінка населенням своєї спроможності впливати на владу.
Оцінка ефективності демократичних механізмов відбору еліт та виборних інститутів влади.
Оцінка ситуації з дотримання прав та свобод.
Динаміка оцінок населенням України наявності демократії.
Оцінка населенням наявності демократії в Україні вивчалася у моніторингу Фундації електоральних систем і включала два запитання: "Чи є Україна демократією?" та, у разі негативної відповіді, "Чи рухається Україна у напрямі демократії?" Загалом за усі роки 1994-2000 лише незначна меншість громадян України вважали, що у країні наявна демократія: 1994 - 18%, 1996 - 20%, 1997 - 20%, 1998 - 19%, 1999 - 17%, січень 2000 - 31%, грудень 2000 - 22%. Сплеск оптимізму щодо демократії припадає на період після президентських виборів, проте потім (можливо, внаслідок відомих подій, пов'язаних з "касетним скандалом") різко йде на спад. У відповідях тих, хто не вважає Україну демократичною державою, теж наявна цікава динаміка: серед них у 1997 році 30% вважали, що Україна рухається у напрямі демократії, 27% - у 1998 році, 24% - у 1999, у січні 2000 знов спостерігається істотне зростання - до 35%, а потім - дуже різкий спад до 23%. Отже, як бачимо,динаміка оцінок наявності демократії за 1994-2000 майже відсутня, а оцінки руху України у напрямі демократії за період 1997-2000 роки змінилися у гірший бік.
Динаміка оцінок населенням своєї здатності впливати на владу.
Оцінка можливостей впливу на владу є ключовою характеристикою демократичного суспільства. Запитання щодо політичної ефективності були включені у обидва моніторингові дослідження. В опитуваннях IFES червня 1999, січня 2000 та грудня 2000 років використовувалося стандартне запитання для вимірювання політичної ефективності: "Чи згодні Ви з думкою, що такі люди, як Ви, не мають впливу на ситуацію в Україні?", із застосуванням 5-бальної шкали, від "1" - повної незгоди до "5" - повної згоди. Показники політичної неефективності виявилися надзвичайно високими і різко зростаючими: від 3.87 балів у 1998 році до 3.98 балів у січні 2000 року та 4.16 балів у грудні 2000 року.
Ці дані повністю корелюють з результатами моніторингу Інституту соціології. Протягом 1994-2001 рр. респондентам ставилося запитання про спроможність вплинути
Loading...

 
 

Цікаве