WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Тероризм - Курсова робота

Тероризм - Курсова робота

ідеологічні групи або таємні товариства, що прагнуть до різних форм "революційної справедливості або соціального визволення"; в) групи емігрантів або вигнанців з сепаратистськими або революційними прагненнями відносно своєї батьківщини; г) транснаціональні банди, що користуються підтримкою деяких країн і діють в ім'я "світової революції".
Сучасний тероризм не має якогось одного джерела. Він не є чимось штучно витвореним. Він - об'єктивація однієї зі сторін духу нашої доби. Сучасний тероризм - це певним чином усталена ситуація (політична, соціальна, психологічна, технологічна тощо), накладена на певні ідеї та ідеологеми. Сучасний тероризм - це одна з іпостасей духу нашої доби у формі особливого різновиду насильства. Він - точка перетину ситуації та ідеї.[3]
Особливістю сучасного тероризму є те, що він був би неможливим без принципово нових диверсійно-терористичних методів ведення війни, здійснюваних з 1939 по 1945 рр. "Рухом Опору" і тактики виниклих в перебігу другої світової війни спеціальних підрозділів командос.
Якщо ж врахувати особливості форм неоколоніальних війн 1946-1990 рр. в Малайзії, Індокитаї та Південно-Східній Азії, то можна з цілковитою впевністю констатувати: стратегія й тактика малих, ізольованих бойових груп, що завдають точечно-вибіркові удари та уникають прямого зіткнення з сильнішим противником, який спирається на великі армійські угруповання, були в повному обсязі взяті на озброєння екстремістами різних політичних відтінків.
Політичний радикалізм та диверсійно-терористичні методи ведення війни створили передумови виникнення сучасного тероризму. Від цього моменту будь-яка політична сила за сприятливої ситуації і великого бажання могла протистояти насильству з боку таких репресивних державних структур, як армія і поліція.
Вищенаведені методи боротьби перенесені у сферу політичних відносин. знаходять і своїх теоретиків. Одним з них став Хуан Карлос Марігела, який сформулював основні принципи т. зв. міської герильї (від есп. guerrilla - війна), що охопила цілу низку латиноамериканських країн. На його думку, основним завданням герильї є підрив сили й авторитету "злочинного" (з його точки зору) режиму шляхом:
" нападів на установи та осіб, що символізують державну владу;
" знищення керівництва органів репресивного апарату;
" залякування і знищення представників іноземних та транснаціональних фінансових структур.
Марігела відкидав надмірну централізацію та ієрархізацію терористичних організацій, вважаючи, що окремі групи можуть самі планувати й здійснювати операції. Він вважав, що бойова організація повинна складатися з автономних груп, які пов'язані між собою і з центром не так організаційно, як ідеологічно. На його думку, безпосередньо бойовій активності повинен передувати період підготовки: тренування бойовиків і самозабезпечення організації. Останнє передбачало транспортні засоби, зброю, боєприпаси та вибухівку.[2]
Головними передумовами успіху міської герильї Марігела вважав: несподіваність, рішучість, мобільність і повну поінформованість про особливості місця операції та противника, що буквально дослівно відтворює головні принципи діяльності командос. Окрім того, тактика ґерильї, на думку Марігели, може бути лише наступальною, з'єднуючи в собі несподіваність нападу та стрімкість відступу (що знов таки є одним з найголовніших тактичних правил командос).
Існують дві основні причини виникнення терористичних організацій у певній країні чи регіоні:
А) Відсутність хоч якихось ненасильницьких механізмів розв'язання політичних, економічних, соціальних, расових тощо суперечностей між суб'єктами політичних відносин:
В) Принципова відданість однієї із сторін протистояння насильницьким методам, обгрунтованим специфічною ідеологією, у сполученні з низьким рівнем її політичного впливу в суспільстві.
В 1968 р. відбувається своєрідний вибух революційно-терористичної діяльності в усіх регіонах світу. В Перу, Уругваї, Бразилії, Аргентині, ФРН, Італії, Бельгії, Японії, Сирії, Палестині виникають і починають діяти екстремістські терористичні організації. Це стає неначе відгомоном слів Джона Ф. Кеннеді, які він виголосив перед випускниками Військової академії у Вест-Пойнті: "Це тип війни, новий за своєю інтенсивністю і разом з тим традиційний - війна партизанів, повстанців. змовників, убивць; війна засідок, а не битв; інфільтрації, а не агресії; прагнення до перемоги шляхом виснаження та дезорганізації противника замість втягування його у відкриту війну".[15]
Феномен західнонімецької "Фракції Червоної Армії" (RAF) наочно демонструє той факт, що екстремістські терористичні організації виникають не лише як наслідок соціально-економічних чи політичних криз. Незрідка тероризм є і спробою подолання духовної стагнації суспільства.
Як у країні ситого бюргерства та демократичних свобод могла з'явитися РАФ? Що могло змусити людей із цілком благополучними біографіями, у цілком благополучній країні, взятися за зброю, щоб розпочати явно приречену на поразку боротьбу?
Приклад - Ульріке Майнгоф. Дочка заможних, доброзвичайних батьків, випускниця філософського факультету Марбурзького університету. Деякий час її називають "найблискучою журналисткою Західної Німеччини". Громадське визнання. Професійний авторитет. Добробут. Творча самореалізація. Респектабельні салони. І раптом - РАФ: життя поза законом, щоденний ризик, кров, смерть. Більше, ніж дивний поворот долі. Але її доля - це типовий приклад долі значної частини терористів світу.
Начебто всі умови для "хорошого життя" створені. Але того, заради чого варто було б жити, нема. Разом з тим, приходить розуміння, що життя дано не просто так, а для чогось. Інакше воно стає непотрібним і навіть нестерпним. З'являється думка про самогубство.
Втім, духовна порожнеча на тлі соціального, економічного і політичного благополуччя не завжди виливається в самогубство. На думку відомого психолога Робсрта Джея Ліфтона, "люди найбільш готові до вбивства, коли вони знаходяться у смисловому вакуумі".
Альтернативою самогубству може стати насильство, спрямоване проти того середовища, яке породжує духовну (смислову) порожнечу, яка активує суїцидальні імпульси.
Статистика твердить, що самогубство посідає друге місце серед причин смертності в студентів. Притому на одне самогубство припадає 15 невдалих спроб. Найголовнішим є те, що 85% студентів, що намагалися заподіяти собі смерть, робили це з причин втрати сенсу життя, 93% з них були фізично і психічно здорові і не мали жодних соціальних, матеріальних чи комунікативних проблем. Та сама холодна статистика свідчить, що терористичні організації щонайрізноманітніших політичнихнапрямків на 40-50% складаються зі студентів (молодих людей у віці від 17 до 26 років)тих хто ще не обтяжені соціально-політичним конформізмом. [14]
Для молоді кінця 60-х рр. боротьба з суспільним status quo наповнює життя смислом, допомагаючи перебороти екзистенційний вакуум. Засвоївши ідеї критичної теорії "пізньокапіталістичного суспільства Добробуту" Герберта Маркузе, студенти багатьох країн Західної Європи (і не лише Європи) виходять на барикади. Європу
Loading...

 
 

Цікаве