WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Українці в російських етно-культурних стереотипах - Реферат

Українці в російських етно-культурних стереотипах - Реферат

життя) українське село ставало останнім притулком всього питомо українського, але українське - то є етнічне, національне, а не соціальне, класове, станове.
З цим першим стереотипом повязаний і другий - стереотип архаїчності, відсталості, абсолютної традиційності, орієнтації на минуле. За російськими уявленнями, надбання української культури (в широкому розумінні: йдеться не лише про мистецтво) можуть бути більш чи менш цікавими, але то завжди надбання вчорашнього дня, то завжди історія. І ту не можна заперечити цілком такі твердження, адже протягом століть, коли поставало питання "бути - чи не бути", усі креативні сили української культури витрачалися на те, аби вберегти ті скарби минулого, котрі стануть запорукою майбутнього відродження.
Проте українська культура аж ніяк не заперечує модерністських пошуків. Коли під час одного з фестивалів "Червона рута" російськомовна молодь Севастополя почула супермодерновий українськомовний музичний "реп", то була страшенно вражена тим, що українське може бути настільки суперсучасним. Між іншим, усі спроби певних політичних сил зірвати концерти були заблоковані цією ж таки молоддю, яка проголосила свій вердикт: "Нам ето нравітся".
З цього стереотипу архоїчності випливає й наступний стереотип про те, що українська культура є виключно феноменом фольклорним. Через загальне невігластво щодо цієї культури росіянам (особливо громадянам Росії) важко уявити собі її професійну складову, тим більше, що за радянських часів репрезентація українських культурних досягнень відбувалася переважно у вигляді фольклорних заходів.
У російській культурі вкорінилося поблажливо-іронічне ставлення до українців, як до людей простих, елементарних до примітивності, дещо хитруватих, з цілком одномірним, лінійним мисленням, таких собі "пейзан" без жодних психологічних проблем і особливостей. На початку ХХ ст. це було продовженням "українофільських захоплень" російського суспільства ще у ХІХ ст., коли у російській свідомості побутував екзотичний образ "поющей і пляшущей Малоросії", коли такої великої популярності зажили "Малоросійськіє повєсті" Гоголя. Але реальна, драматична, складна і часто-густо психологічно вельми заплутана і неоднозначна, історія України залишалася поза полем зору російської громадськості. Ця історія розглядалася як екзотичний прояв, місцевий варіант, додаток до російської.
Українці не сприймалися як щось самостійне, самодостатнє і самоцінне. І подібні погляди зберегаються у російському середовищі й дотепер. Єдине, що тоді, у царській Росії, такі думки висловлювалися більш відверто. Коли часопис "Украинская жизнь", що видавався російською мовою в Москві з метою ознайомлення росіян з реальною історичною Україною і українцями, здійснив анкетування російських інтелегентів, то лише двоє були здатні трактувати українців як представників іншого народу, переконання решти втілив анонім, який назвався "журналістом":
"Ну, звичайно, малоросійська автономія, якщо вона стане на політичний порядок денний, буде вужчою від автономії польської і фінляндської. Думати так спонукає те міркування, що поляки і фінляндці - народиз власною історією і культурою, а малороси, українці - етнічний різновид без помітного минулого" (К нашей анкете // Украинская жизнь. - 1913. - 12. - С. 29).
Цікаво, що й сьогодні в російському суспільстві не змінилося не тільки ставлення до українців, але й логіка заперечення. Ось визначний російський культуролог, філософ і публіцист початку століття професор і князь Е.Н.Трубецькой. Відповідаючи на анкету "Українськой жизні", ця безперечно розумна і чудово освічена людина вразила такими "аргументами":
"... В Україні я не почуваюся за кордоном, а тому вважаю однаково примарними і "великоруський" і "українській" народ. Таких зовсім немає у світі".
Навряд чи шановний професор ризикнув би навести подібний "аргумент" стосовно інших країн і народів. До речі, вже в наш час мені довелося прочитати такий же вислів у інтервю українській газеті "День" з боку відомого російського політика і вченого академіка О.М. Яковлєва, кодлишнього члена горбачовського політбюро. Вислів починався словами: "В Україні я не почуваюся за кордоном..." А майже сто років минуло...
Ну, а як виглядав і виглядає українець у російському письменстві, тоді ж написав В.Винниченко у своєму "Відкритому листі до російських письменників", і з того часу цей текст не потребує, на жаль, змін і редагування, викликаних новими реаліями, бо цих реалій ще не з'явилося:
"... на сумну схильність до "хохляцьких"анекдотів страждають, за небагатьма винятками, всі російські письменники. Особливо ж вона набула загрозливого, майже епідемічного характеру за останні кілька років. "Хохол" неодмінно знайдеться у кожного белетриста".
І яким же він постає в уяві російського у даному випадку освіченого товариства?
"Завжди і скрізь "хохол" - трохи дурнуватий, трохи хитруватий, неодмінно ледачий, меланхолійний і часом добродушний.
Про інші властивості людської психіки у "хохлів" з цих оповідань зовсім не чутно. Більше тридцяти мільйонів їх, а така дивовижна нерухомість і однобічність розвитку. Що не постать, то або незграбний дурень, то дурнуватий ледар, або ледачий пройдисвіт. І зрідка-зрідка це недалекий, сентиментальний, незлий телепень, на кшталт "хохла" М.Горького".
Однак й сьогодні не бракує етнічних українців, котрі охоче зміцнюють саме такий імідж нашого народу в російській свідомості. Досить нагадати такі шедеври українського (?) шоу-бізнесу, як "Вєрка Сердючка" (Андрій Данилко), "Кролики" (Мойсеєнко-Данилець) та інших "тарапуньок".
Важко визначити усю ту шкоду, що її було завдано образу українця цими типажами: жахлива, кострубата мова (пародія на українську), примітивність, інтелектуальна обмеженість, демонстративне глупство, дерев'яний гумор, провінційні дотепи. Фактично, секрет їхньої популярності саме у експлуатації образу того "хохла", про котрого писав Винниченко, бо цей образ є надзвичайно звичним і улюбленим у російському і зросійщеному навколокультурному середовищі. Російській свідомості приємно зайвий раз переконатися у правильності свого розуміння "хохла", "Хохляндії": дика карикатурна мова, культивований ідіотизм і несмак, безнадійна провінційність.
Не випадково цей стиль має такий помітний успіх у сучасній Росії і охоче винагороджується. Ось повідомлення: "Кубок гумору та диплом лауреата першої премії в номінації розмовного жанру отримав Андрій Данилко у Москві на Всеросійському конкурсі (! - І.Л.) артистів сатири і гумору. На урочистій церемонії Кубок вручили найвеселіші члени авторитетного журі Євген Петросян іКлара Новикова. За час перебування в Москві Андрій встиг знятися в двох популярних програмах на телеканалах "ТВ-центр" і "МТУ- Россия" та дістав запрошення на участь у зйомках новорічної телепередачі "Аншлаг, аншлаг".
Саме на такий тип українця і українки є величезний попит у сусідній країні. І він задовольняється.
Але наскільки б не ображав українців цей абсолютно принизливий і неприйнятий імідж у російській свідомості, будь-які скарги і демонстрації обурення будуть цілком марні. Етнічні стереотипи змінюються лише під тиском реалій. Успішною розбудовою власної держави, нації, культури і економіки наші співвітчизники змусять російську свідомість створити зовсім інший, шанований і престижний образ українця.
Loading...

 
 

Цікаве