WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЦінні папери → Фінансова індустрія: проблеми розподілу регулюючих функцій - Реферат

Фінансова індустрія: проблеми розподілу регулюючих функцій - Реферат

головним чином спрямовується на дотримання всіма учасниками однакових, встановлених законом, правил. У разі порушення прав, особа має право звернутися до суду. Відновлювати порушені права інвестора - завдання судової гілки влади.
У деяких Законах України, які регулюють фінансову індустрію, досить часто можна зустріти відсилки, що той чи інший процес повинен регулюватися нормативним документом державного органу. Це можливо пояснити не просто бажанням такого органу регулювати "все і вся" а частіше відсутністю в Україні прецедентів подібного регулювання. З метою усунення невизначеностей та подвійного трактування законів існує необхідність у встановленні в них чітких і зрозумілих норм.
Під дію спеціального регулювання підпадають суб'єкти, діяльність яких безпосередньо пов'язана фінансовою індустрією. Інші суб'єкти лише користуються послугами учасників фінансової індустрії. Зокрема, суб'єктами регулювання виступають банки, торговці цінними паперами, інститути спільного інвестування, довірчі товариства, страхові компанії, пенсійні фонди, організатори торгівлі, емітенти фінансових інструментів, депозитарії, реєстратори та зберігачі тощо. Вони не мають безпосередньої підлеглості державним органам, як це було за часів планової економіки. Головна мета їх діяльності - отримання прибутку. Отже, якщо діяльність державного органу буде суттєво обмежувати доходи від діяльності підприємств або гальмувати їх роботу, такі суб'єкти можуть перейти в інші сфери господарювання, або взагалі перевести свої гроші в інші країни. Тому принципи регулювання, повноваження органів регулювання і їх конкретні дії створюють умови для розвитку або занепаду фінансової індустрії.
Регулюючі функції цілком або вибірково можуть належати як до компетенції державних органів, так і до суб'єктів ринкового саморегулювання. В розвинутих країнах функції ринкового саморегулювання зазвичай пов'язують із діяльністю саморегулівних організацій (СРО) або центральних інфраструктурних організацій. Практика діяльності СРО у різних країнах дозволяє класифікувати їх на такі, що займаються лобіюванням інтересів своїх членів, та такі, які в першу чергу технологічно забезпечують здійснення учасниками певного виду діяльності. До останньої групи можна віднести ринки товарів та фінансових інструментів або такі інфраструктурні елементи, як Центральний депозитарій цінних паперів. Для забезпечення стабільної роботи своїх членів організатор торгівлі в своїй діяльності може використовувати всі функції регулювання. Нормативні документи такого ринку - СРО є обов'язковими до виконання всіма членами. Діяльність лобіських СРО практично не потребує використання жодної з регуляторних функцій. Такі організації переважно створюються для захисту інтересів своїх членів в державних органах. Це досить поважні організації, до пропозицій яких уважно прислуховуються. В розвинутих країнах участь у таких СРО є добровільною. Тому не зовсім логічною є встановлена законодавством України обов'язковість членства учасників деяких сегментів фінансової індустрії в СРО, навіть якщо така СРО не є організатором торгівлі.
Принципи регулювання фінансової індустрії повторюють принципи управління складними системами: встановлення норм і правил функціонування системи, регулювання вхідних параметрів, моніторинг за функціонуванням системи, вжиття заходів впливу в разі порушення встановлених норм. Тому систему регулювання фінансовою індустрією можна звести до комплексу функцій, а саме:
" нормативне врегулювання здійснення певного виду діяльності;
" допуск учасників або ліцензування та допуск фінансових інструментів (за їх наявністю);
" нагляд, контроль та встановлення звітності;
" розслідування правопорушень та правозастосування.
Нормативне врегулювання здійснення певного виду діяльності складається як з актів державних органів, так і з актів СРО та внутрішніх документів учасників фінансової індустрії. Всі вони повинні відповідати нормам загального і спеціального законодавства. Акти державних органів, за звичай, встановлюють загальні норми і обмеження щодо здійснення певних видів діяльності. Документи організаторів торгівлі та Центральних депозитаріїв встановлюють порядок здійснення певних видів діяльності на технологічному рівні.
Функції допуску спрямовані на обмеження доступу суб'єктів господарювання або фінансових інструментів до діяльності у фінансовій індустрії. Ці обмеження мають сприяти стабільності індустрії та запобігати можливим правопорушенням. В різних країнах умови допуску учасників різні. Це пояснюється різним рівнем економічного розвитку країн, що не дає можливості встановити стандартні економічні вимоги до претендентів. Організатори торгівлі можуть встановлювати додаткові і більш суворі умови для доступу суб'єктів до роботи на ринку. Це також стосується і допуску фінансових інструментів або так званого лістінгу. Використання занадто "жорсткої" процедури допуску суб'єктів господарювання або фінансових інструментів як запобіжного засобу для функціонування індустрії може привести до гальмування розвитку фінансової індустрії. В даному випадку почуття міри досить важливе. Необхідно знайти такі обґрунтовані економічні нормативи щодо вступу нових підприємств або фінансових інструментів, які б не відштовхували претендентів і водночас запобігали вчиненню правопорушень а також не давали можливості "обійти" встановлені норми.
Функції нагляду та контролю забезпечують отримання необхідної інформації для аналізу процесів, що відбуваються у фінансовій індустрії. Моніторинг зафункціонуванням ринків та їх учасників дозволяє не тільки оперативно реагувати на резонансні події, а й відслідковувати негативні тенденції, завчасно приймаючи необхідні рішення. Встановлювати звітність для учасників фінансової індустрії можуть як державні органи так і організатори торгівлі. Для державних органів використання звітності пов'язано із необхідністю мати інформацію про стан справ у тих видах діяльності, які ними контролюються. Нажаль, іноді державним органам не вдається досягти необхідної мети і процедура звітності перетворюється на проблеми для учасників та для самого державного органу, якому необхідно приймати і обробляти багато зайвої та, переважно, неоперативної інформації. Подальший розвиток звітності, на мою думку, повинен ґрунтуватися на використанні принципу достатності інформації для прийняття оперативних і стратегічних рішень. Для ринків звітність потрібна для проведення конкретних операцій.
Розслідування правопорушень та правозастосування використовується як система засобів впливу на діяльність учасників фінансової індустрії. Різні органи мають різні повноваження, які встановлюються законами. Загалом, від їх ефективності залежить ефективність системи регулювання.
Враховуючі наведену вище класифікацію функцій регулювання, розглянемо існуючу в Україні систему регулювання фінансової індустрії.
Історично склалося так, що українська держава мала певній досвід регулювання окремих сегментів фінансової індустрії, а саме банківської діяльності, включаючи валютні операції. Відповідно до Конституції та ЗУ "Про Національний банк України" та "Про банки і банківську діяльність", цей вид діяльності регулюється Національним банком України. Для ефективного регулювання НБУ скористався світовим досвідом у поєднанні з кращими традиціями попередніх років і досягненнями новітніх технологій. Основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності фінансового інструменту - грошової одиниці України. Виступаючі в ролі методологічного, емісійного і технологічного центру, НБУ створив досить фундаментальну систему регулювання, яка включає нормативне регулювання, систему ліцензування та моніторинг за
Loading...

 
 

Цікаве