WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЦінні папери → Індустрія цінних паперів - Реферат

Індустрія цінних паперів - Реферат

для залучення додаткових коштів підприємства, навіть акціонерні товариства, частіше випускають облігації;
o у країнах Північної Америки акціонерні товариства частіше випускають додаткові акції.
По-друге, для інвестування тимчасово вільних коштів інвестор має безліч шляхів. Він може створити нове підприємство або депонувати гроші у банк, або придбати будь-яке майно. А може взагалі нічого не робити з вільними коштами.
У країнах із розвинутою економікою та можливістю вільного переміщення капіталу існує відносний паритет прибутковості капіталовкладень. Утримувачі коштів постійно шукають напрямки вкладання фінансових ресурсів для одержання прибутку, вище паритетного. Вони можуть інвестувати через укладання певних договорів щодо продажу майна, позики, довгострокової оренди тощо. З огляду на мобільність фондового сектору ринку капіталу інвестиції все частіше реалізуються за допомогою операцій на ринку цінних паперів.
Мобільного інвестора, який з метою розподілення (диверсифікації) ризиків вкладає кошти у невеликі пакети цінних паперів різних емітентів, називають"портфельним" або "інституційним". У якості портфельних інвесторів переважно виступають торговці цінними паперами, інвестиційні та пенсійні фонди. Інвестора, який має зацікавленість в управлінні акціонерним товариством і придбав необхідний для цього пакет акцій товариства (25% або 50% + 1 акція), називають "стратегічним" або "промисловим".
Проблема залучення іноземних інвестицій та коштів "внутрішніх" інвесторів в економіку країни за допомогою цінних паперів потребує в першу чергу визначити, що метою будь - якого інвестиційного проекту є економічний інтерес. Такий інтерес може бути обумовлений створенням в країні сприятливого інвестиційного клімату. Цей клімат залежить від рівня загального економічного розвитку в державі, політичної стабільності, податкової політики, законодавчо встановленого і реального захисту прав інвесторів і таке інше. Від цього клімату залежить не тільки можливість реалізації мети інвесторів отримати прибутки, а й не загубити гроші. Інвестиційний клімат також визначає, буде чи ні прибутковою діяльність емітента цінних паперів. Отже, для придбання цінних паперів інвестор або стратегічно зацікавлений в конкретному підприємстві, або це підприємство є достатньо прибутковим. Такі підприємства називають інвестиційно привабливими.
Враховуючи викладене, можна констатувати, що існування в інвесторів вільних коштів і бажання у них придбати цінні папери, а також наявність у емітента економічної доцільності випускати цінні папери - головні фактори, які створюють умови для формування ринку цінних паперів. Інвестор і емітент - основні сили, які стимулюють появу індустрії цінних паперів і, фактично, фінансують її діяльність.
Емітент і інвестор (приватизаційні аспекти)
Соціалістична планова економіка цінні папери не дуже шанувала. Оскільки макроекономічну функцію перерозподілу коштів виконувала держава а акціонерних товариств взагалі не існувало, то великого сенсу в цінних паперах не було. Лише держава випускала цінні папери - облігації трьохвідсоткової державної позики. Для громадян, які отримували облігації за власні гроші, або замість грошей, 3%-вий дохід від облігацій був все ж таки більшими за 2% банківських нарахувань за вкладення на ощадну книжку.
Кожна держава, яка утворилася на теренах колишнього СРСР, отримала в спадщину планову економіку. Як і інші країни, Україна не мала ресурсів на утримання нерентабельних підприємств та громіздкої структури управління. Шлях на ринкові перетворення в економіці вимагав змін в структурі управління підприємствами. Тому держава запропонувала переважній більшості підприємств єдиний шлях до "нового управління" - акціонування, намагаючись тим самим передати акціонерам процес управління підприємством. Нові власники акцій безкоштовно отримували право управляти підприємством а молода держава при цьому знімала з себе тягар відповідальності за приватизовані підприємства, заощаджувала кошти і отримувала можливість зосередитися на суто державних справах.
З прийняттям ряду законодавчих актів (Закони України "Про цінні папери та фондову біржу", "Про господарські товариства", "Про приватизаційні папери" та "Про приватизацію майна державних підприємств", тощо) в Україні розпочалася "директивна планова" приватизація. За її рахунок держава розраховувала отримати "відповідального господаря", який буде зацікавлений у кінцевому результаті діяльності "власного" підприємства. Під акціонування попадали усі підприємства, які було заплановано приватизувати, незалежно від їх обсягу і стану. Це відбувалося не зважаючи на наявність в законодавстві інших форм господарювання, таких як, наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю.
Напевно акціонування - не кращий шлях зміни форми господарювання для невеликих підприємств, таких як перукарня, магазин, АТП, райагрохім та інші. Та й важко їх порівнювати із іноземними корпораціями. При проведенні приватизації в Україні, нажаль, не було враховано досвід інших держав, таких як Польща, Чехія, Угорщина, Східна Німеччина, де акціонування застосовувалося переважно до великих підприємств та за гроші. В Україні, як і інших країнах колишнього СРСР, більшість підприємств використовували емісію акцій не з метою залучення інвестицій, а виключно для перетворення з державної форми власності в приватну. Це призвело до появи переважно неліквідних акцій аж 37 тисяч акціонерних товариств.
До інвестицій у цінні папери в розвинутих країнах, як правило, залучається не більше 10% населення країни. Формування власників цінних паперів, як правило, відбувається за так званими "англо-американською" або "німецькою" моделями. Різниця між цими моделями полягає у структурі власників: для англо-американської моделі характерна наявність великої кількості власників пакетів цінних паперів; для німецької - концентрація власності у
Loading...

 
 

Цікаве