WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБезпека життєдіяльності (БЖД), Охорона праці → Порівняльна характеристика сміттєспалювальних заводів - Курсова робота

Порівняльна характеристика сміттєспалювальних заводів - Курсова робота

Зміст

Вступ

Проблема сміттєзвалищ

Знешкодження відходів

Характеристика сміттєспалювального заводу Києва

Характеристика Дніпропетровського сміттєспалювального заводу

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Екологи України називають сміттєспалювальні заводи (ССЗ) одними з найнебезпечніших забруднювачів навколишнього середовища. Мешканці сусідніх з ними будинків постійно скаржаться на, м'яко кажучи, неприємні запахи, кіптяву, дим... Крім того, медики констатують: близькість до ССЗ може викликати онкологічні захворювання.

В Україні постійно діє лише київський сміттєспалювальний завод "Енергія", хоч у 80-х їх було побудовано чотири — окрім столиці, ще у Харкові, Сімферополі, Дніпропетровську (останній запускається епізодично і з великими перебоями).

На жаль, у нас звикли звалювати відходи на звалища. Причому, понад 90% із них несанкціоновані — вони оточують щільним кільцем міста (лише у столиці 28 стихійних об'єктів) і населені пункти, забираючи величезні території, які могли б використовуватися як сільгоспугіддя... І що ще гірше — нещадно забруднюючи навколишнє середовище. Адже звалища не обладнані, — продукти гниття і розпаду потрапляють у грунт і грунтові води. Температура гниття настільки висока, що часто призводить до пожеж, до того ж у повітря викидається неймовірна кількість шкідливих речовин. Словом, будь-яке сміттєзвалище — це біохімічний реактор, який безперервно працює. Саме сміттєзвалища сприяють зміні клімату Землі: газ, що виділяється, потрапляє в атмосферу, і температура повітря підвищується.

Сучасні сміттєспалювальні заводи екологам дуже подобаються, а такі, як наші — на жаль, ні. Щодо несанкціонованих звалищ, то проблема в наступному: перевізники повинні самі платити за переробку сміття. Звичайно, їм набагато вигідніше отримані від комунальників кошти повністю залишити собі. Одна з причин — тарифи. Їх міськадміністрація Києва встановила понад шість років тому. Відтоді ціни на електроенергію зросли в 1,5 разу, вартість газу — в 1,8 разу, зарплата співробітників — у 3,5 разу, а тарифи на вивіз сміття залишилися колишніми. ЖКГ перераховують перевізникам (їх близько 20 по Києву) 15,6 грн. за куб. метр відходів. Водночас за утилізацію доведеться заплатити 12,6 грн. за куб. метр. Словом, витрати транспортників не окупаються. От вони й скидають сміття куди прийдеться.

Проблема сміттєзвалищ

Сьогодні важко кого-небудь здивувати, сказавши, що Україна буквально захлинається у власних побутових та промислових відходах. Повсюдно виникають стихійні сміттєзвалища, офіційні полігони переповнені, їх технічний стан не витримує ніякої критики, сміттєспалювальні заводи забруднюють атмосферу, а вторинна переробка практично відсутня. Про цю проблему вже багато сказано, а ще більше замовчується. Влада прагне знайти вихід із ситуації, що склалась. Нажаль, ідеї, що приходять зверху, не завжди настільки раціональні, як нам би того хотілося. Наприклад, в Києві питання утилізації відходів намагаються вирішити шляхом дорогої реконструкції давно переповненого полігону №5 та спорудження другого сміттєспалювального заводу на Троєщині. Зважаючи на зростання екологічної обізнаності населення, ці дії наражаються на критику та опір з боку мешканців міста.

Знешкодження відходів

Спалювання сміття часто неправильно називають термічною утилізацією, що, нажаль, не відповідає дійсності. Справжня утилізація – це така обробка, яка передбачає повторне використання відходів в якості сировини для промисловості. Наприклад, переробка макулатури на технічний папір – це утилізація. А спалювання несортованих побутових відходів не тільки не створює нової сировини, а і вимагає залучення значних енергетичних ресурсів у вигляді газу та електроенергії. До того ж, сміттєспалювання знищує ті відходи, що можуть бути піддані переробці та використані у якості вторинної сировини.

Поки немає більш оптимального інструмента для переробки тих обсягів відходів, які щодня "виробляє" планета. І це не лише моє переконання. Згідно з Кіотським протоколом, до якого, як відомо, приєдналася й Україна, до 2015 року в Європі мають бути ліквідовані всі сміттєві звалища. Зрозуміло, що працюватимуть ССЗ, — в Україні вони будуватимуться, а старі модернізуватимуться. Найголовніше в іншому: відходи мають сортуватися біля будинків, оскільки сміття, яке вилежало добу в контейнерах або побувало в сміттєвозах, — утилізації вже, на жаль, не підлягає.

Іноді можна також почути термін "знешкодження відходів". Зрозуміло, що побутове сміття, значну частину якого складає органіка, являє собою небезпеку для навколишнього середовища та здоров'я людей. Розкладаючись, воно розповсюджує неприємний запах, в ньому розмножуються хвороботворні мікроорганізми та переносники захворювань (наприклад, пацюки), утворюється отруйний інфільтрат. Однак при спалюванні цього сміття виникають нові проблеми – утворюється велика кількість СО2, токсичного попелу та агресивних хімічних сполук, що потрапляють в грунт та атмосферу (докладніше про них – далі). От і виходить, що ліки шкідливіші за саму хворобу. Тому спалювання побутових відходів не можна з чистою совістю назвати їх знешкодженням.

Шлаки являють собою сипучу речовину чорного кольору - це незгорілі рештки відходів, до складу яких входять поліароматичні вуглеводні (ПАВ), діоксини, інші органічні токсиканти та важкі метали (Zn, Pb, Cu, Ni, Cr, Cd та As). Об'єм шлаку складає приблизно третину від вихідного об'єму відходів. Зазвичай шлаки ховають на полігонах, бажано з непроникним дном. Існують також пропозиції щодо їх використання в будівельній промисловості. Робляться спроби примішувати шлаки в дорожні покриття, бетонні блоки (звідси – термін "шлакобетон"), бордюрні камені і навіть виготовляти з них шлаковату для утеплення будівель. Доцільність цих експериментів лишається сумнівною, оскільки безпечність таких матеріалів досі не доведено. Деякі дослідники вважають, що токсичні речовини зі шлаків можуть вимиватися (особливо кислотними дощами) чи вивітрюватися, створюючи стійке джерело забруднення.

Дим, що виділяється при згорянні сміття, містить дрібний попіл та гази. Ці речовини називають Продуктами Неповного Згоряння (ПНЗ). Це ароматичні вуглеводні та їх хлоровані похідні, феноли та хлорфеноли, бром- та азот заміщені речовини, і, нарешті, поліхлоровані дибензодіоксини (ПХДД), -фурани (ПХДФ) та -біфеніли(ПХБ). Останні формують групу сумнозвісних діоксинів, відомих своєю канцерогенною дією. До ПНЗ також відносять газоподібні соляну HCl та сірчану SO2 кислоти, оксиди азоту NOx та угарний газ CO. Окрім того, до складу летючого попелу входять мідь, кадмій та ртуть. Для зменшення викидів цих шкідливих речовин в повітря на заводах використовують хімічні та механічні прийоми, зокрема встановлюють різноманітні фільтри. Нажаль, жодна фільтрувальна система не забезпечує повної очистки диму. Деяка частина шкідливих речовин потрапляє в атмосферу. До того ж виникає проблема знешкодження вловленого попелу і самих відпрацьованих фільтрів. Оскільки попіл являє собою речовину, ще токсичнішу за шлаки, поводження з ним вимагає особливої обережності. В ідеалі, його слід ізолювати від навколишнього середовища, наприклад, в спеціальному могильнику. Тут уже піднімається питання спорудження цих сховищ, їх вартості та надійності. В Україні попіл сміттєспалювальних заводів скидається на ті ж відкриті полігони, що і звичайне сміття.

Для того, щоб ТПВ краще горіли, на заводах використовують природний газ або формують спеціальні паливні брикети із додаванням горючих речовин. Оскільки при такому спалювання виділяється велика кількість тепла, його можна вловлювати і використовувати для енергетичних потреб підприємства чи на продаж. Це дозволяє компенсувати затрати на спалювання відходів. В глобальному плані цей підхід також забезпечує економію таких класичних невідновлюваних паливних ресурсів як вугілля, газ, мазут або нафта. Прихильники сміттєспалювання використовують цей пункт як аргумент на користь будівництва подібних підприємств, називаючи їх навіть джерелом отримання "екологічно чистої" енергії. Однак оскільки функціонування сміттєспалювальних заводів створює низку екологічних проблем, то отримання тут тепло- та електроенергії можна розглядати лише як спосіб компенсації витрат на спалювання відходів, очистки диму та захоронення решток. Спорудження нових заводів з основною метою отримання електроенергії є нонсенсом.

На цей час в Україні функціонують два сміттєспалювальних заводи – в Києві та Дніпропетровську. Незважаючи на моральну та фізичну застарілість, вони продовжують переробляти істотну частку міських відходів, рятуючи жителів від тонн щоденного сміття.

Характеристика сміттєспалювального заводу Києва

На сьогодні завод спалює до 25 % несортованих твердих побутових відходів Києва, що складає приблизно 240 тис тонн на рік. З відходів вилучається металобрухт, а все решта спалюється з додаванням газу за температури не менше 800°С. В результаті спалювання утворюється шлак, що потім ховається на Полігоні №5, і попіл, котрий у більшій чи меншій мірі вловлюється електрофільтрами, після чого також вивозиться на полігон. 1 тонна побутових відходів перетворюється на 350 кг шлаку (друга категорія токсичності - малотоксична речовина) і 40 кг попелу (четверта категорія токсичності - високотоксична речовина). Спеціальних заходів для ізоляції цих речовин від іншого сміття та від навколишнього середовища не здійснюється.

При згоранні виділяється велика кількість тепла, яке можна використовувати для обігріву житлових масивів або для виробництва електроенергії. На сьогодні лише близько 8 тис. Гкал/рік передається споживачам, а решта тепла "обігріває повітря". Тому керівництвом заводу було прийнято рішення про спорудження турбогенератора, котрий дав би змогу виробляти енергію для потреб заводу і на продаж, виправдовуючи таким чином назву підприємства. Зараз харківське інженерне об'єднання Енергомаш займається розробкою відповідної проектної документації. За оцінками фахівців, після втілення проекту в життя завод зможе виробляти до 200 тис. Гкал теплової енергії на рік, чого має вистачити на обігрів самого заводу та житлового масиву Позняки. Окрім того, турбогенератор даватиме 3,5-6 МВт електроенергії, з яких завод використовуватиме 1 МВт, а решту продаватиме. Орієнтовна вартість спорудження турбіни складає 40 млн. грн. Зважаючи на можливість продажу надлишку тепло- та електроенергії, ця сума має окупитися за 3 роки. Турбіну обіцяють збудувати до 2009 року. На даний час на заводі працює лише один ступінь очистки диму – електрофільтри. Ці пристрої вловлюють частинки попелу та пилу перед тим, як дим надходить у трубу. Зібраний пил змішується з водою та шлаком і вивозиться на сміттєзвалище. В 2001-2004 роках було проведено капітальний ремонт електрофільтрів, і викиди в атмосферу істотно зменшились. Але і цього очищення недостатньо. Тому у найближчому майбутньому (до 2009 року) планується впровадити п'ятиступеневу систему очистки –1. додавання карборунду в топку;

Loading...

 
 

Цікаве