WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБезпека життєдіяльності (БЖД), Охорона праці → Правові і нормативно – технічні основи забезпечення безпеки життєдіяльності - Реферат

Правові і нормативно – технічні основи забезпечення безпеки життєдіяльності - Реферат

Реферат на тему:

Правові і нормативно – технічні основи забезпечення безпеки життєдіяльності

Правовою основою законодавства щодо забезпечення безпеки життєдіяльності є Конституція України – основний закон держави. Гарантом Конституції України є Президент. Президент України видає укази і розпорядження, обов'язкові для виконання на всій її території . Державні закони приймаються Верховною Радою підписуються та обнародуються Президентом.

Екологічна безпека

Забезпечення екологічної безпеки на території України, формування і зміцнення екологічного правопорядку засновані на дії закону України "Про охорону навколишньої природного середовища" у комплексі із заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу. Закон містить звід правил охорони довкілля в умовах господарського розвитку і регулює природоохоронні відносини, не виділяючи його окремі об'єкти, охороні яких присвячене спеціальне законодавство.

Завданнями природоохоронного законодавства є: охорона природного середовища (а через неї і здоров'я людини); попередження шкідливого впливу господарської та іншої діяльності на довкілля, поліпшення його якості.

Ці задачі реалізуються через три групи норм:

нормативи якості навколишнього середовища,

екологічні вимоги до господарської та іншої діяльності, що впливає на навколишнє середовище,

механізм виконання цих вимог.

До нормативів якості навколишньої природного середовища відносяться гранично допустимі норми впливу (хімічного, фізичного, біологічного): ГДК шкідливих речовин, ГДВ, ГДС, норми радіаційного впливу, норми залишкових хімічних речовин у продуктах харчування та ін. Нормативи затверджуються спеціально уповноваженими органами держави (зокрема, держсанепіднаглядом України) і обов'язкові для всіх суб'єктів, що хазяйнують.

Екологічні вимоги пред'являються всім суб'єктам незалежно від форм власності і підпорядкованості. Органи охорони навколишнього середовища і санепіднагляду мають право екологічного контролю і накладення заборони діяльності на всіх стадіях – проектування, розміщення, будівництва, введення в експлуатацію, експлуатації об'єктів. Закон гарантує право громадян на здорове і сприятливе природне середовище, закріплює повноваження громадян і суспільних екологічних об'єднань в охороні навколишньої природного середовища: вимагати надання екологічної інформації, призначення екологічної експертизи, звертатися в адміністративні і судові органи з заявою про призупинення чи припиненні діяльності екологічно шкідливих об'єктів, звертатися з позовами про відшкодування шкоди, заподіяного здоров'ю і майну громадян.

Механізм реалізації Закону виражається в сполученні економічних методів господарювання з адміністративно-правовими заходами забезпечення якості навколишнього природного середовища. Економічний механізм охорони довкілля припускає фінансування, кредитування, пільги при впровадженні екологічно чистих технологій, при нарахуванні податків. Це прямі екологічні стимули в охороні навколишнього природного середовища. Вплив на економічний інтерес здійснюється через вилучення частини грошового доходу як плату за користування ресурсами, податку на екологічно шкідливу продукцію, що випускається із застосуванням екологічно небезпечних технологій.

Адміністративно-правовий вплив реалізується через екологічну експертизу, екологічний контроль, запобіжні заходи шкідливої діяльності, відповідальність за екологічні правопорушення. Фінансування і здійснення господарських проектів реалізується тільки після позитивного висновку екологічної експертизи. У випадку недотримання екологічних вимог закон передбачає призупинення діяльності й одночасне припинення фінансування з боку кредитно-фінансових установ.

Система екологічного контролю складається з державної служби спостереження за станом навколишнього природного середовища (моніторинг), державного, виробничого, суспільного контролю. Моніторинг організується з метою спостереження за тим, що робиться у навколишньому природному середовищі: фізичними, хімічними, біологічними процесами, за рівнем забруднення атмосфери, повітря, ґрунтів, водяних об'єктів, наслідками його впливу на рослинний і тваринний світ, забезпечення зацікавлених організацій і населення поточною й екстреною інформацією про зміни у навколишньому природному середовищі, попередженнями і прогнозами цього стану.

Організаційну основу служби екологічного контролю складає державна служба України з гідрометеорологічного моніторингу навколишнього середовища (Укргідромет) і його підрозділи на місцях. У проведенні державного екологічного моніторингу беруть участь: держсанепіднагляд України – у частині моніторингу несприятливих впливів факторів навколишнього середовища на здоров'я людини, Мінсільгосп України в частині моніторингу забруднення ґрунтів, рослинної продукції, води і снігу важкими металами, пестицидами, нітратами в агропромисловому комплексі, а також Комітет держави по земельних ресурсах і землевпорядженню, Комітет з геології, державний нагляд України з ядерній і радіаційній безпеці. Основне навантаження лягає на державну систему моніторингу Укргідромету. До її складу входить мережа пунктів режимних спостережень за рівнем забруднення атмосферного повітря, ґрунтів, поверхні вод, морського середовища, лісової рослинності, за хімічним складом опадів, сніжного покриву, рівнем радіації.

Основні положення виробничого екологічного контролю були введені постановою уряду України 1968 року „Про заходи для подальшого поліпшення охорони здоров'я і розвитку медичної науки в країні". Постанова передбачала організацію лабораторій у складі заводських підрозділів для постійного контролю за дотриманням санітарно-гігієнічних нормативів у цехах, а також за забрудненням атмосферного повітря, ґрунту і водойм промисловими викидами. Відповідно до Закону України „Про підприємства і підприємницьку діяльність" (1990) підприємства одержали самостійність у визначенні структури і фінансування своїх підрозділів. Однак обов'язком усіх підприємств і підприємців є проведення екологічного контролю виробництва і недопущення забруднення навколишнього середовища, випуск продукції, що не приносить шкоди здоров'ю людини.

Органи охорони навколишнього середовища і санепіднагляду мають право накладати заборону на розміщення проекту, разом з органами влади вживати заходів адміністративно-правового припинення шкідливої діяльності, притягати винуватців до відповідальності за екологічні правопорушення.

Система стандартів „Охорона природи" ДСТ 17.0.0.00 установлює вимоги до природо користувачів елементами біосфери (атмосфери, гідросфери, ґрунту) у частині захисту їх від антропогенного впливу. Державні стандарти є основними нормативно-технічними документами, що встановлюють загальні вимоги до конкретних видів природокористування. Державні стандарти дають ознаки і методики визначення ступеня впливу на навколишнє середовище різних забруднювачів.

Система державних стандартів включає більше 200 документів, що стосуються охорони навколишнього середовища. Вона підрозділяється на кілька груп стандартів і забезпечує застосування єдиних і обов'язкових методів і правил охорони природи. Стандарти нульового комплексу ДСТ 17.0.0.01 і інші складають групу організаційно-методичних стандартів. Так, ДСТ 17.0.0.04-90 регламентує основні положення екологічного паспорта підприємства.

Стандарти в області охорони води поєднуються в перший комплекс – ДСТ 17.1.1.01 і інші; а, наприклад, ДСТ 17.1.3.07 „Правила контролю якості повітря населених пунктів" – у третій. До четвертого комплексу відносяться стандарти в області охорони і раціонального використання ґрунтів, до п'ятого – використання землі, до шостого – охорони рослинності.

Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища" доповнюється законодавчими актами, що конкретизують його положення. У 1992 році прийнятий „Порядок розробки і затвердження екологічних нормативів викидів і скидань забруднюючих речовин у навколишню природне середовище, лімітів використання природних ресурсів, розміщення відходів". У 1993 році прийнятий Указ „Про утворення Міжвідомчої комісії Ради безпеки України по екологічній безпеці". У 1994 році „Про державну стратегію України щодо охорони навколишнього середовища і забезпеченню стійкого розвитку".

Проблема охорони навколишнього середовища має глобальний характер. У Декларації Стокгольмської конференції ООН із проблем навколишнього середовища (1972) сформульовані 26 принципів, покладених в основу міжнародного екологічного співробітництва. Декларація проголосила право людини на життя в сприятливому навколишнім середовищі. Природні ресурси Землі повинні бути збережені на благо нинішнього і майбутнього поколінь.

Конференція ООН у 1992 році в Ріо-де-Жанейро одностайно прийняла Декларацію по навколишньому середовищу і розвитку, що проголосила мету – установити нове, справедливе глобальне партнерство для збереження, захисти і відновлення здорового стану і цілісності екосистеми Землі.

Україною прийняті до виконання, зокрема: Протокол 1985 року про скорочення викидів сірки та їхніх трансграничних потоків;

Протокол 1988 року про обмеження викидів оксидів азоту та їх трансграничних потоків.

Наша держава являється членом багатобічних конвенцій, таких як конвенція про захист Чорного моря від забруднень (1992 р.), конвенції з трансграничного визначення дії промислових аварій і Киотської угоди (1997) про обмеження викидів речовин, що викликають парниковий ефект і ін.

Витрати на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації

Величезні матеріальні і людські втрати суспільства пов'язані зі стихійним лихом, аваріями і катастрофами, що часто супроводжуються руйнуваннями промислових об'єктів і погіршенням екологічної обстановки.

Конкретно статистичні показники для кожного виду надзвичайних ситуацій звичайно розглядають у зв'язку з їх загальною і медико-тактичною характеристикою.

Loading...

 
 

Цікаве