WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБезпека життєдіяльності (БЖД), Охорона праці → Радіаційно-небезпечні об'єкти - Реферат

Радіаційно-небезпечні об'єкти - Реферат

основні дозові межі опромінення населення – 1 мзВ у рік;

основні дозові межі опромінення персоналу – 20 мзВ ефективної дози у рік.

У випадку виникнення аварії повинні бути прийняті практичні заходи для відновлення контролю над джерелом випромінювання, зведення до мінімуму доз опромінення, кількості осіб, що опромінюються, радіоактивного забруднення навколишнього середовища, економічних і соціальних утрат – при аварії, що викликало за собою радіоактивне забруднення великої території, на підставі прогнозу радіаційної обстановки, установлюється зона радіаційної аварії і здійснюються відповідні заходи щодо зниження рівнів опромінення населення;

на пізніших стадіях розвитку аварій, що викликало за собою забруднення великих територій радіоізотопами з великим періодом напіврозпаду, рішення про захисні заходи приймаються з урахуванням сформованої радіаційної обстановки і конкретних соціально-економічних умов.

По ступені небезпеки заражену місцевість по сліду викиду РР і поширення радіоактивної хмари поділяють на 5 зон:

зону М – зону радіаційної небезпеки; потужність поглиненої дози опромінювання (Рп) на її зовнішньому кордоні становить14 мрад за годину;

зону А – зону помірного зараження, Рп на її зовнішньому кордоні дорівнює 140 мрад за годину;

зону Б – зону сильного зараження, забруднена місцевість характеризується величиною Рп, що становить 1,4 рад за годину і більше;

зону В – зону небезпечного зараження – на зовнішньому кордоні Рп = 4,2 рад/год.;

зону Г – зону надзвичайно небезпечного зараження; у цій зоні Рп не менше 14 рад/год.

Визначення зон радіоактивного зараження необхідно для планування дій працюючих на об'єкті, поведінці населення, ступені захисту підрозділів МНС; для визначення заходів щодо захисту контингентів людей; кількості потерпілих внаслідок аварії. Відповідно до вищевикладеного навколо АЕС встановлені наступні зони: санітарно-захисна – радіусом 3 км; можливого небезпечного забруднення – 30 км; зона спостереження – 50 км; 100-кілометрова зона для регламенту проведення захисних заходів.

З метою захисту персоналу і населення у випадку аварії на радіаційно-небезпечному об'єкті передбачені наступні заходи:

створення автоматизованої системи контролю радіаційної обстановки (АСКРО);

налагодження роботи системи оповіщення персоналу і населення в 30–ти кілометровій зоні;

будівництво і готовність захисних споруджень у радіусі 30 км навколо АЕС, а також можливість використання вбудованих протирадіаційних укриттів;

визначення переліку населених пунктів і чисельності населення, що підлягає захисту та евакуації із зон можливого радіоактивного зараження;

створення запасу медикаментів, засобів індивідуального захисту та інших засобів для захисту населення і забезпечення його життєдіяльності;

підготовка населення до дій під час і після аварії;

створення на АЕС спеціальних формувань для ліквідації наслідків аварії;

прогнозування радіаційної обстановки і її оцінка;

організація радіаційної розвідки та контролю опромінювання населення і персоналу;

проведення навчань на АЕС і прилягаючій території.

Питання для контролю засвоєння навчального матеріалу.

1. Джерела радіоактивної небезпеки.

2. Основні уражаючі фактори аварій з викидом у навколишнє середовище радіоактивних матеріалів.

3. Поняття про радіоактивне зараження місцевості.

4. Критерії оцінки небезпеки радіоактивного зараження місцевості.

5. Принцип поділу місцевості, що заражена РР, на зони.

6. Коротка характеристика зон радіоактивного зараження.

7. Принципи захисту населення на радіоактивно-зараженій території.

3.3. Хімічно небезпечні об'єкти

Хімічно небезпечними об'єктами (ХНО) називають підприємства народного господарства, які виробляють, зберігають та використовують у виробничому циклі небезпечні хімічні речовини (НХР).

В сучасних технологіях підприємств народного господарства широко застосовуються хімічні сполуки, більшість з який небезпечні для людини. Серед 10 млн. хімічних речовин, що використовуються у промисловості, сільському господарстві й побуті, більше 500 − високотоксичні.

До хімічно небезпечних об'єктів відносяться:

підприємства хімічної та нафтопереробної промисловості;

підприємства харчової, м'ясо-молочної промисловості, холодокомбінати, продовольчі бази, що мають холодильні установки, у яких як холодоагент використовується аміак;

водоочисні та інші очисні спорудження, де використовується в якості дезинфікуючої речовини хлор;

залізничні станції, які мають колії відстою рухомого складу зі СДОР;

залізничні станції вивантаження і навантаження СДОР;

склади і бази з запасами отрутохімікатів, речовин для дезінфекції, дезинсекції і дератизації.

У навколишнє середовище НХР потрапляють в процесі виробничих і транспортних аварій, при стихійному лисі.

Кожну добу у світі реєструється близько 50 хімічних аварій. Прикладами можуть служити:

1961 рік, 22 липня в м. Дзержинську (Росія) через розрив хлоромережі була заражена територія хімічного заводу; 44 особи одержали отруєння різного ступеня;

1985 рік, Індія, Бхопал, підприємство "Юніон карбід", в результаті вибуху у навколишнє середовище потрапило 45 т метілізоціаната; загинуло 3 тис. людей, більше 300 одержали важкі отруєння.

За даними офіційних джерел у світі тисячі підприємств, подібних Бхопальскому. Тільки в Західній Європі їх нараховується сотні.

В процесі розвитку аварії на ХНО формується осередок хімічного зараження (0X3), у межах якого може опинитися саме підприємство і прилягаюча до нього територія. Відповідно до цього виділяють 4 ступеня небезпеки хімічних об'єктів:

I ступінь – у зону можливого зараження потрапляють більше 75 000 людей;

II ступінь – у зоні впливу НХР знаходяться 40 000...75 000 осіб;

III ступінь – уражених менше 40 000 людей;

IV ступінь – зона можливого хімічного зараження не виходить за межи об'єкта.

Наслідки аварій на ХНО визначаються як ступенем небезпеки підприємств, так і токсичністю і небезпекою самих хімічних речовин. Згідно показникам токсичності і небезпеки хімічні речовини поділяють на 4 класи:

1-й – надзвичайно небезпечні (середня смертельна концентрація – LС50 менше 0,5 г/м3);

2-й – високо шкідливі (LС50 коливатиметься від 0,5 до 5 г/м3);

3-й – помірно шкідливі (LС50 – від 5 до 50 г/м3);

4-й – мало шкідливі (LС50 – більше 50 г/м3).

По характеру впливу на організм НХР (чи СДОР – сильнодіючі отруйні речовини) поділяються на наступні групи:

I. Речовини задушливої дії:

1) з вираженим припікальним ефектом (типу хлор);

2) зі слабкою припікальною дією (отруйні речовини типу фосген ).

II. Речовини загально отруйної дії (синильна кислота, ціаніди, чадний газ ).

III. Речовини задушливої і загально отруйної дії:

1) з вираженим припікальним ефектом (акрилонітрил, азотна кислота, з'єднання фтору);

2) зі слабкою припікальною дією (сірководень, сірчистий ангідрид, оксиди азоту).

IV. Нейротропні отрути (фосфорорганічні з'єднання, сірковуглець, тетраетілсвінец).

V. Речовини нейротропної і задушливої дії (аміак, гидразин).

VI. Метаболічні отрути (діхлоретан, оксид етілена).

VII. Речовини, що псують обмін речовин (діоксин, бензофурани).

Крім того, всі НХР поділяються на швидкодіючі і повільно діючі. При ураженні першими картина отруєння розвивається швидко, а при отруєнні повільно діючими до прояви симптомів ураження проходить кілька годин, має місце так званий латентний період.

Loading...

 
 

Цікаве