WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБезпека життєдіяльності (БЖД), Охорона праці → Сприйняття вібрації організмом людини. Аналізатори нюху, смаку і дотику. Тактильний аналізатор організму людини. Рухові реакції людини - Реферат

Сприйняття вібрації організмом людини. Аналізатори нюху, смаку і дотику. Тактильний аналізатор організму людини. Рухові реакції людини - Реферат

Реферат на тему:

Сприйняття вібрації організмом людини. Аналізатори нюху, смаку і дотику. Тактильний аналізатор організму людини. Рухові реакції людини

Сприйняття вібрації організмом людини.

Аналізатори людини, що сприймають вібрацію, дотепер не виділені як біологічні елементи. Існує кілька гіпотез про природу вібраційної чутливості.

Діапазон частот вібрації, що відчуваються людиною, розташовується від 1 до 10000 Гц. Найбільш висока вібраційна чутливість організму людини до частот 200 – 250 Гц. Пороги вібраційної чутливості різні для різних ділянок тіла. Найбільшою чутливістю володіють дистальні ділянки тіла людини (наприклад, кисті рук).

Вібрація високої інтенсивності при тривалому впливі приводить до серйозних змін діяльності всіх систем організму людини і за певних умов може викликати важке захворювання, яке ность назву вібраційна хвороба. При невеликій інтенсивності і тривалості впливу вібрація може бути корисна. У цьому випадку вона зменшує стомлюваність, підвищує обмін речовин, збільшує м'язову силу людини.

Аналізатори нюху, смаку і дотику

Нюх це здатність людини сприймати запахи. Ця здатність реалізується за допомогою нюхового аналізатора, рецептором якого є специфічні нервові клітини, розташовані в слизуватій оболонці верхнього і середнього носових ходів.

Людина має різний ступінь нюху до різних пахучих речовин. Чутливість до деяких речовин особливо висока. Абсолютний поріг нюху в людини виміряється частками міліграма речовини на літр повітря. Слід зазначити, що диференціальний поріг відчуття запаху людиною високий. У середньому він складає 38 %.

Запахи можуть сигналізувати людині про небезпеки, неполадки як у побутовій техніці, так і про порушення в ході технологічних процесів. Загальноприйнята класифікація нюхових відчуттів у даний час не розроблена.

Приємні запахи сприяють поліпшенню самопочуття людини, а неприємні можуть викликати різні негативні реакції аж до нудоти, блювоти, непритомності. Така реакція людини може викликатися, наприклад при вдиханні сірководню, бензину й ін. Неприємні запахи здатні також змінювати температуру шкіри, викликати відразу до їжі, загострювати чутливість нервової системи, вести до пригніченості, дратівливості. Так виявлено, що запах бензолу в значній мірі поліпшує слух, а індолу – погіршує. Запахи піридину і толуолу підвищують гостроту зору в сутінках. Запах камфори підвищує чутливість ока до зеленого кольору і знижує до червоного.

Зниження і втрата нюху часто виникають при запальних і атрофічних процесах у слизуватій оболонці носа. У деяких випадках порушення нюху є також одним з істотних ознак ураження ЦНС.

Смак це відчуття, яке виникає при впливі визначених хімічних речовин, розчинних у воді, на специфічні смакові рецептори, розташовані на різних ділянках язика.

Смак складається з чотирьох основних простих смакових відчуттів: кисле, солоне, солодке і гірке. Всі інші смакові варіації є результатом комбінації цих основних відчуттів. Дослідження показують, що різні ділянки язика мають різну чутливість до смакових відчуттів. Кінчик язика має найбільшу чутливість до солодкого, край язика – до кислого, кінчик і краї – до солоного, а корінь язика найбільш чутливий до гіркого.

Механізм сприйняття смаку зв'язують зі специфічними хімічними реакціями на границі "речовина – смаковий рецептор".

Вважається, що кожний смаковий рецептор містить високочутливі білкові речовини, що розпадаються при впливі визначених смакових речовин. Зміни вихідних сигналів смакових рецепторів передаються в ЦНС по специфічним провідним нервовим шляхам.

Абсолютні пороги смакового аналізатора, виражені у величинах концентрацій розчину, приблизно в 10000 разів вище, ніж нюхового.

Дотик це складне відчуття, що виникає при роздратуванні рецепторів шкіри, зовнішніх поверхонь слизуватих оболонок і м'язово-суглобного апарата. Основне місце у формуванні дотику належить шкірному аналізаторі, що здійснює сприйняття зовнішніх механічних, температурних, хімічних і інших подразників шкіри. Дотик складається з тактильних, температурних, болючих і рухових відчуттів.

Тактильний аналізатор організму людини

Основна роль у відчутті належить тактильним відчуттям – дотику і тиску.

Абсолютний поріг тактильної чутливості визначається по тому мінімальному тиску предмета на шкірну поверхню, який починає викликати відчуття дотику.

Найбільш високо розвинута чутливість на дистальних частинах тіла (табл. 2.2). Поріг розрізнення, тобто диференційний поріг тактильного аналізатора в середньому дорівнює приблизно 0,07 від вихідної величини тиску.

Тактильний аналізатор має високу здатність до просторової локалізації. Часовий поріг тактильної чутливості менше за 0,1 с. Характерною рисою тактильного аналізатора людини є швидкий розвиток адаптації, тобто зникнення почуття дотику чи тиску. Час адаптації залежить від сили подразника і для різних ділянок тіла змінюється в межах від 2 до 20 с.

Шкіра – зовнішній покрив тіла людини, що являє собою орган з дуже складною будовою, який виконує ряд важливих життєвих функцій. Крім захисту організму від шкідливих зовнішніх впливів шкіра виконує рецепторну, секреторну, обмінну функцію, відіграє значну роль у процесі терморегуляції організму людини й ін.

У шкірі (рис. 2.3) розрізняють два шари: верхній – епітеліальний (епідермис) 1 – 5 і нижній (власне шкіра) – дерма 7, 8.

Таблиця 2.2

Чутливість тактильного аналізатора на різних частинах

організму людини

Середньостатистичні пороги відчуття

Тиск, г/мм2

Кінчики пальців руки

3

Тильна сторона пальця

5

Тильна сторона кисті

12

Живіт

26

П'ятка

250

Ц

Рис. 2.3. Будова шкіри людини: 1 – сальна залоза; 2 – потові залози; 3 – безпосередньо шкіра; 4 – пігментні клітини; 5 – шар ороговівших клітин; 6 – надшкірниця; 7 – корінь волоса; 8 – нерви; 9 – кінчики нервів, чуттєвих до дотику, давлению, теплу, холоду; 10 – кровоносні судини
ей нижній шар з'єднує верхній шар з живими тканинами організму. У шкірі мається велика кількість кровоносних і лімфатичних судин. Нервовий апарат шкіри складається з численних, пронизуючих дерму нервових волокон і особливих кінцевих утворень.

Однією із основних функцій шкіри є захисна. Так, розтягання, тиск, механічні удари демпфіруються пружним жировим прошарком і еластичністю шкіри. Верхній роговий шар охороняє більш глибокі шари шкіри від висихання і досить стійкий стосовно дії різних хімічних речовин. Пігмент меланін, який поглинає ультрафіолетові промені, охороняє шкіру від впливу сонячного випромінювання надмірної інтенсивності. Особливо велике значення мають стерилізаційні властивості шкіри і її стійкість до різних мікробів. Неушкоджений роговий шар є непроникним для інфекцій, а шкірне сало і піт створюють кисле середовище, яке несприятливе для багатьох мікробів.

Важливою захисною функцією шкіри є також її участь у терморегуляції – підтримці нормальної температури тіла. При високій температурі повітря зовнішнього середовища шкірні судини розширюються, і тепловіддача шкірного покриву підсилюється. При низькій температурі повітря судини звужуються, шкіра блідне, тепловіддача знижується. Віддача тепла через шкірний покрив здійснюється також шляхом випару поту.

Температура шкіри трохи нижче температури тіла і різна на окремих ділянках. Так, температура шкірного покриву на чолі, наприклад, складає – 34...35оС, на обличчі – 20...25оС, на животі – близько 34оС, на стопах ніг – 25...27оС.

Секреторна функція шкірного покриву здійснюється сальними і потовими залозами. Зі шкірним салом можуть виділятися деякі лікарські (йод, бром і ін.), а також токсичні речовини. Активність роботи потових залоз регулюється симпатичною нервовою системою і залежить від температури навколишнього середовища, фізичного і психічного стану людини.

Обмінна функція шкіри полягає в тім, що вона бере участь у регулюванні загального обміну речовин в організмі, особливо водяного, мінерального і вуглеводного балансів.

Рецепторна функція шкіри полягає в сприйнятті ззовні і передачі в ЦНС ряду відчуттів. Розрізняють наступні види шкірної чутливості: — тактильну (дотик); — болючу; — температурну (відчуття тепла і холоду).

Відчуття болю виникає при порушенні нормального плину фізіологічних процесів в організмі, обумовленому впливом шкідливих для нього факторів. Суб'єктивно людина сприймає біль як тяжке, гнітюче відчуття. Об'єктивно біль супроводжується зміною вегетативних реакцій (розширення зіниць, підвищення кров'яного тиску, блідість шкірних покривів обличчя й ін.), характерною позою і рухами, спрямованими на зменшення болю. Біль виникає при роздратуванні чутливих нервових закінчень, закладених в органах і тканинах тіла людини. До них відносяться спеціальні рецепторні утворення, які представляють собою розгалуження закінчень нервів, зміна вихідних сигналів від яких передається в ЦНС по двох видах нервових волокон. Перші із них проводять болючі імпульси зі швидкістю 1...2 м/с, а інші – 10...45 м/с.

Характер болючих відчуттів залежить від особливостей органа у якому з'являється біль і сили руйнівного впливу. Наприклад, як звісно, біль при пораненні шкіри, відрізняється від головної. При травмі нервових стовбурів виникає пекуче болюче відчуття – каузалгія. Численні захворювання характеризуються болем, що вказує на наявність і локалізацію процесу – так називаний симптоматичний біль. По місцеві виникнення розрізняють два типи симптоматичного болю:

1. Вісцеральні болі, які з'являються при ураженні патологічним процесом внутрішніх органів (серце, шлунок, печінка й ін.). Ці болі характеризуються великою інтенсивністю і широкою іррадіацією. (Іррадіація – це поширення відчуття болю за межі безпосередньо ураженого місця або органу). У цьому випадку можливе виникнення так званих "відбитих болів", коли при поразці внутрішнього органа біль відчувається в іншій частині тіла.

  1. Соматичні болі виникають при патологічних процесах у шкірі, кістах, м'язах. Ці болі є локалізованими.

. Рухові реакції організму людини

Рухові реакції (зв'язані з м'язовим скороченням) є одним з найбільш розповсюджених видів рефлекторних реакцій організму, що забезпечують орієнтацію і переміщення тіла людинаи в просторі.

По характері м'язових скорочень усі рухові реакції можуть бути розділені на дві категорій:

  • реакції, що забезпечують тонус м'язових волокон – тривалі тонічні скорочення;

  • реакції, що забезпечують локальні рухи.

Любий, навіть найпростіший руховий акт є результатом складно і тонко погодженої роботи багатьох м'язових груп, яка у свою чергу відбиває складні процеси, що протікають в ЦНС. При цьому важливу роль грає руховий, або кінетичний аналізатор. За допомогою рухового аналізатора оцінюється сила м'язового скорочення, амплітуда і напрямок руху, положення тіла в просторі і т. д.

У регуляції тонусу м'язів важливу роль грає цілий ряд відділів головного мозку. (Тонус – активний стан нервових центрів і зв'язаних з ними периферичних утворень, що забезпечують підтримку якої-небудь функції на оптимальному рівні.) Так, наприклад, тонус кістякових м'язів залежить, насамперед, від інтенсивності надходження безупинних імпульсів збудження від пропріоцепторів самих м'язів до нейронів спинного мозку та імпульсів оборотного зв'язку. Припинення надходження нервових імпульсів до м'язів приводить до різкого зниження тонусу.

Список літератури

  1. Бакка М.Т., Мельничук А.С, Сівко В.К. Охорона і безпека життєдіяльності людини: Конспект лекцій. – Житомир: Льонок, 1995.

  2. Барабаш В.И., Шкрабак В.С. Психология безопасности труда. – С-Пб., 1996.

  3. Безопасность жизнедеятельности; Учебник / Под ред. проф. Э.А. Арустамова. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд. дом "Дашков и К", 2000.

  4. Безопасность жизнедеятельности. Уч. пособие / Под ред О.Н. Русака. – ЛТА, С- Пб., 1996.

  5. Белов С.В. Безопасность жизнедеятельности. М.: Высш. шк. 2001 г.

  6. Безопасность труда в промышленности / К.Н. Ткачук, П.Я. Галушко, Р.В. Сабарно и др. – К.: Техніка, 1982.

  7. Безпека життєдіяльності / За ред. Я. Бедрія. – Львів: Афіша, 1998.

  8. Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. – Львів: Афіша, 1999.

  9. Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності / Опорний конспект лекцій. – К.: КДТЕУ, 1999. – 208 с.

  10. Жидецький В.Ц., Джигірей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. 2-ге вид. стереотипне. – Львів: Афіша, 2000.

  11. Заверуха Н. М. Безпека життєдіяльності. – К.: Комерційний коледж, 1998

  12. Коржик Б.М. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Навч. посібник – Харків, 1995. – 107 с.

  13. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини. Навчальний посібник. 2-е видання. – Львів: Львівський банківський коледж; К.: Т-во Знання, КОО, 1999.

  14. Пістун І.П. Безпека життєдільності: Навч. посібник. – Суми: Вид-во "Університетська книга", 2000.

Loading...

 
 

Цікаве