WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБезпека життєдіяльності (БЖД), Охорона праці → Основні уражаючі фактори - Реферат

Основні уражаючі фактори - Реферат

проблеми, пов'язані з користуванням побутової електронікою.
Радіаційне забруднення: Розрізняють такі джерела радіаційного забруднення:
1. Випробування ядерних пристроїв, ядерні вибухи у мирних цілях;
2. Вода, що використовується як теплоносій на АЕС і підприємствах для охолодження атомних реакторів.
3. Виготовлення приладів, пристроїв, що містять радіоактивні ізотопи.
4. Аварії на АЕС.
Поширюються радіоактивні речовини різними шляхами.
Механічне забруднення середовища відбувається при складанні господарсько-побутових твердих відходів промпідприємств ішахт.
Хімічне забруднення. Охоплює повітря, ґрунти, рослинність, поверхневі та підземні води. Повітряний басейн забруднюють головним чином викиди промислових підприємств і теплових електростанцій, вихлопні гази транспортних засобів. Частина речовин, що забруднюють повітря, згодом осідає на земну поверхню та хімічно забруднює ґрунти, рослинність і поверхневі води. Крім того, рослинно-грунтовий покрив інтенсивно забруднюється отрутохімікатами та мінеральними добривами.
Біохімічне забруднення надмірне поширення організмів, які завдають шкоди іншим істотам (поширення бур'янів, хвороботворних мікроорганізмів, вірусів).
Забруднення проникають в усі частини біосфери.
Біологічне забруднення - різні організм, що з'явилися завдяки життєдіяльності людства - бактеріологічна зброя, нові віруси, це є збудники сніду, епідемій, інших хвороб, а також катастрофічне розмноження рослин чи тварин, переселених з одного середовища в інше людиною. Вплив підприємств нафтохімічного комплексу на стан навколишнього середовища природного середовища характеризується викидами в атмосферу вуглеводнів сірковуглецю, ртуті та інших шкідливих сполук.
Рецептори, шляхи, по яких передається збудження, і спеціальні зони кори великих півкуль головного мозку становлять єдину систему, де народжується відчуття й відбувається розрізнення подразнень.
1. Надзвичайно висока чутливість до адекватних подразників. Ця чутливість близька до теоретичної межі. Такий рівень чутливості в техніці, у багатьох випадках, поки що недосяжний. Кількісною мірою чутливості є порогова інтенсивність подразника дія якого дає відчуття.
2. Усі аналізатори мають диференціальну (розрізняльну) чутливість, тобто мають здатність виявляти відмінність за інтенсивністю між подразниками. Ця функція аналізатора визначається найменшою величиною (диференціальним порогом), на яку треба змінити силу подразника, щоб викликати мінімальну зміну відчуття.
3. Характерною для аналізаторів властивістю є здатність їх пристосувати рівень своєї чутливості до інтенсивності подразника. Ця властивість дістала назву адаптації. Завдяки адаптації при високих інтенсивностях діючих подразників чутливість знижується, і, навпаки, при низьких - підвищується. Наприклад, потрапляєте чи то до яскраво освітленого приміщення, чи до темного, і нічого не бачите - проте ця сліпота дуже швидко минає.
4. Аналізаторам притаманна здатність тренуватися. Ця властивість полягає як у підвищенні чутливості, так і в прискоренні адаптаційних процесів.
5. Дуже своєрідною властивістю аналізаторів є здатність їх певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника. Якщо людині лише на соті частки секунди показати якусь досить добре освітлену і не дуже складну картинку, то глядач цілком правильно опише це зображення.
6. Аналізатори за умови нормального функціонування перебувають у постійній взаємодії. Саме завдяки цій здатності вікарування, тобто взаємозаміни, люди позбавлені деяких, іноді навіть кількох аналізаторів, живуть повноцінним життям, сприймаючи навколишній світ у всьому розмаїтті його виявів.
Людина живе у світі звуків. Звук як фізичне явище являє собою коливальні рухи матеріальних тіл - твердих, газоподібних або рідких. Виникнення слухових відчуттів людини пов'язане, як правило, саме з коливанням повітря. Ось чому в безповітряному середовищі передача звуку стає неможливою.
Психофізіологія слуху
Звукова хвиля характеризується довжиною (відстань між двома точками хвилі, що мають однакову фазу коливань), амплітудою (максимальне відхилення точки від стану рівноваги), періодом (час одного повного коливання), частотою коливань (кількість повних коливань за одиницю часу, яка виражається в герцах), силою звуку (кількість енергії, що проходить за 1 с через площу 1 м2 поверхні, перпендикулярної до напрямку поширення звукової хвилі й вимірюваної у Вт/ м2), звуковим тиском (абсолютна різниця між тиском максимального згущення повітря та атмосферним тиском, яка виражається в паскалях).
Слуховий аналізатор
Слуховий аналізатор людини являє собою спеціалізовану систему для сприймання звукових коливань, формування слухових відчуттів і впізнавання звукових образів. Допоміжний апарат периферичної частини аналізатора - це вухо.
Розрізняють зовнішнє вухо, до складу якого входять вушна раковина зовнішній слуховий прохід і барабанна перетинка; середнє вухо, що складається із системи з'єднаних між собою слухових кісточок та внутрішнє вухо, де містяться рецептори, які сприймають звукові коливання. До внутрішнього вуха відносять також півколові канали, які є периферичною рецепторною частиною вестибулярного аналізатора.
Нервові імпульси від звукових рецепторів надходять по слуховому нерву в головний мозок. У слуховій зоні кори великих півкуль, розташованій у скроневій ділянці голови, відбувається кінцеве розрізнення характеру звуку, його сили та висоти.
Вплив шуму па організм людини
Інтенсивний шум - акустичний стрес, який призводить не тільки до пору-шення слухового аналізатора, але і до захворювань внутрішніх органів. До механізму виникнення таких захворювань залучені вегетативна (незалежна від нашої свідомості частина нервової) і ендокринна системи. Вони забезпечують постійність внутрішнього середовища організму при його пристосуванні до змінних зовнішніх умов. Внаслідок тривалої дії шуму ці системи перестають чітко регулювати роботу внутрішніх органів, що обумовлює появу гіпертонічної, ішемічної, виразкової та інших хвороб.
Основні методи боротьби з шумом
Існують чотири основні напрямки боротьби з шумом: боротьба в джерелах його утворення; зниження на шляхах його поширення; ослаблення дії на організм людини за рахунок організаційних та медичних заходів; теж за допомогою засобів індивідуального захисту.
Loading...

 
 

Цікаве